Складно знайти людину, яка не любить класичної музики. У ній — ідеальна гармонія, неймовірна потужність і відповіді на всі питання світобудови. Спеціально для vogue.ua музикознавець, професор, засновник Київської муніципальної академії музики ім. Р. М. Глієра і директор конкурсу піаністів пам’яті Володимира Горовиця Юрій Зільберман розповідає про шість шедеврів класичної музики, які має почути кожен. Приємного прослуховування!
Думаю, що не може людина пройти повз це. Не може не тому, що не почуватиметься культурною, а тому, що просто не асоціюватиме себе з homo sapiens, тобто людиною розумною. Симфонія присвячена графу А. К. Розумовському й князю Ф. Й. фон Лобковіцу. Обидва — шанувальники й головні, як тепер кажуть, спонсори Людвіга ван Бетховена. Симфонія дуже довго писалася (з 1804 по 1808 рр.) Через що виконувалася як 6-та, хоча насправді була 5-ю. Її прем’єра в Театрі "An der Wien" була не дуже вдалою (концерт тривав 4 години). Симфонія починається знаменитими "ударами долі" — "соль, соль, соль мі-бемоль". Річ у тім, що Бетховен у Першій частині симфонії задумав і втілив інтенсивне й коротке "сонатне алегро", тобто сонатну форму на дуже оригінальному матеріалі — тих самих "ударах долі" і дуже ліричній мелодії, так званій побічній партії. Під час створення твору композитор у своєму щоденнику часто міркував про призначення людини в цьому світі. Він запитував себе про те, чи може людина змінити власне життя, зробивши його непідвладним для фатальних сил? Сам же геній і відповідав на поставлене запитання: "Людина — безмежно сильна й вольова натура, так чому б вона не змогла схопити долю за горло?". Такі думки можна було простежити впродовж створення саме 5-ї симфонії. У листі своєму другові й біографу, Антону Шиндлеру, Бетховен формулює концепцію симфонії так: "Від мороку — до світла!". Я б назвав п’яту симфонію "інструментальною драмою" життя людини.
... "і втілився (і олюднився, тобто набув людської подоби), розп’ятий, і воскрес" — розділу Кредо. Фактично, основа християнства. Мені здається, що великий Бах сам завмирав, коли чув свій Crucifixus (№16): мелодія хору не рухається й наприкінці йде на секунду вниз. Зате в наступному "Et resurrexit" (№17) відразу злітає на маршову, гімнічну кварту. У першому хорі "Et incarnatus est" (№15) хор ніби спускається терціями, повторюючи фразу... і олюднився... Висхідні зітхання скрипок, що передують хору, не сприймаються як плач саме через верхній звук, до секунди.
Концерт Алессандро Марчелло для гобоя відомий завдяки другій частині. Це чудова музика, мелодія якої, здається ніколи не закінчиться! Недарма є щонайменше чотири версії для різних інструментів: А. Вівальді (скрипка), І. С. Баха (фортепіано), С. Армарі (дует гітари та флейти) та А. Моффата (флейта). Потрібно розуміти, що всі вони ґрунтуються на мелодії Марчелло з тими чи іншими змінами, які надають їм чарівності, властивої авторам, але засновані саме на мелодії Марчелло!
Lacrimosa в перекладі з латині означає "сповнена сліз". Думаю, що музика про прощання. Недарма звучить на похоронах. Варто тільки знати, що Lacrimosa — це частина "Реквієму" Вольфганга Амадея Моцарта. Чорна людина, яка замовила в Моцарта цю заупокійну месу, була посланцем багатого австрійця, що купував твори маловідомих композиторів і видавав за свої. Вольфганг Амадей через властиву йому тоді сплутаність свідомості спроєкціював це на власну смерть. Він написав шедевр, що є квінтесенцією його творчості. Немає й не може бути подібного! Хоча б тому, що писав на власну смерть геній!
Леонід Коган, Яша Хейфец, Девід Гарретт, Леонідас Кавакос — кожен з них грає "Циганські наспіви" іспанського скрипаля й композитора Пабло де Сарасате. "Наспіви" складаються з ефектного вступу, повільної й проникливої мелодії першої частини та швидкої другої частини. Цілісне уявлення про цю блискучу п’єсу виникає, коли ми слухаємо великих музикантів: Перлмана, Хейфеца, Гаррета.
Петро Ілліч Чайковський писав свій балет в українському місті Кам’янці, де був маєток Льва Васильовича Давидова — чоловіка його сестри Сашеньки. Коли на каторгу заслали Василя Давидова (того самого декабриста, керівника Кам’янської управи Південного товариства), садиба занепала. І все ж Сашенька надала Петру Іллічу "цілий будиночок на три кімнати, і навіть рояль" — "зелений будиночок" (подейкують, що в цьому будиночку стояв більярд, за яким Пушкін написав "Кавказького бранця"), і Чайковський щорічно приїздив до Кам’янки. Перший варіант з’явився за чотири роки до замовлення балету. Цікаво, що цей варіант так і називався — "Озеро лебедів" для дітей, оскільки недалеко від Кам’янки (у Черкаській області) справді було таке. Обговорювати всі перипетії постанови не варто. Досить того, що в будь-якій країні світу уособленням Чайковського стала музика "Лебединого озера". Велике адажіо — квінтесенція любові, починається переливами арфи. Романсове соло скрипки (Одетта) продовжує "чоловічий" голос віолончелі (Принц) та облігатна скрипка. Так Петро Ілліч поєднав характери, так було створено "симфонічний балет"!