20 км на північ від Києва, де праворуч і ліворуч від дороги рясніє сосновий гай, повертаємо направо – і незабаром опиняємося біля масивних воріт. "Приїхали", – повідомляє водій. Від подиву – дорога зайняла не більше 20 хвилин – я перепитую, чи вірна адреса. Але все вірно. Ворота залишаються позаду, ми проїжджаємо по алеї платанів повз ірисів, плетених лавочок та дитячих гойдалок – і зупиняємося біля парадних сходів, що потопають в зелені.
Триповерховий цегляний будинок з напівкруглим ризалітом, колонами, очеретяним дахом і великими арочними вікнами – оточений лісом, в декількох метрах від під'їзної доріжки, яку охороняють гіпсові херувими, неподалік спускається вниз лощина, а ангельську тишу порушує спів солов'я. Якщо пройти по стежці вглиб лісу, відкриється вид на Київське море, а трохи далі виявиться і спуск до нього.
Купувати цей будинок Маша Дідковська з чоловіком, юристом Олексієм Дідковським, не планували. 2015 року вони закінчили ремонт в квартирі на бульварі Тараса Шевченка, Маша завагітніла і хотіла відпочити від облаштування житла, але, коли Олексій запропонував подивитися будинок, несподівано погодилася. "Як тільки я побачила будинок, цей в'їзд, сходи, правильні колони як з казки, платани – зрозуміла, що хочу тут жити. І все склалося", – розповідає вона.
Через три роки будинок був готовимдо заселення. Розташування кімнат не міняли. На першому поверсі сигарна кімната, чотири гостьові і дитяча, на другому – вітальня з виходом на терасу і кухнею для сніданків, спальня, будуар і ванна кімната, на третьому – майстерня Маші, ще одна гостьова і вихід на дах.
Майже весь цокольний поверх займає кухня. "Чоловік хотів зробити спортзал, але поступився мені: занадто красиве тут світло вранці і вихід в сад". Маша впевнена: кухня – це серце будинку. Іншої відповіді від власниці Citronelle – "найбільш французького" ресторану в Києві – і не чекаєш. Тут прохолодно, пахне розмарином і чебрецем, а на мідних каструлях і устрениці танцює післяобіднє лагідне сонце – так, що негайно хочеться почати що-небудь готувати. "У будинку повинен бути запах життя, щоб відразу було зрозуміло: тут хтось живе. Все повинно бути в гармонії – і картинка, і запахи".
Картинка до пари. Уявити Машу в менш французькому інтер'єрі не вдається. Тут багато речей, куплених в основному на блошиних ринках у Франції – L'Isle-sur-la-Sorgue в Провансі, Saint-Ouen в Парижі, Trouville Brocante в Трувілі. "Я люблю речі з історією. Безліч речей в будинку – антикваріат, – розповідає вона. – Можна зібрати купу раритетних речей в одному просторі і перетворити його в антикварну крамницю. Здається, мені вдалося цього уникнути. Ми змогли створити правильну атмосферу. Коли я заходжу до кімнати, аромат підказує: до мене тут жили кілька поколінь".
Умеблюванням Маша займалася сама. "Не люблю, коли ремонт роблять під ключ, тому що інтер'єр – це продовження господарів". Допомагали дизайнери з Loft Buro і подруга Маші, Юлія Завальнюк, власниця меблевого салону Artichoke і студії Villa Verde, – вона, так само як і господиня, багато уваги приділяє світлу. В одній з кімнат натикаюся на картину, підписану Matisse. "Невже справжній?" – "Ні, це репродукція, причому недешева. Взагалі, дорогі речі в кімнаті не повинні перетягувати на себе всю увагу, тому я зберігаю їх недбало". Одні з найдорожчих і цікавих речей в будинку – світильники у вигляді маврів в людський зріст (їх знайшла на антикварному ринку дизайнер інтер'єрів Олександра Андрущенка, ще одна помічниця по частині дизайну), китайські порцелянові вази, картина часів Наполеона III, перські килими.
Зараз Дідковські приїжджають в будинок на вихідні, але в майбутньому мріють жити тут постійно. "Я абсолютно точно міський житель, – зізнається Маша, – але тут я починаю мріяти про те, як дивитимусь на квітучі троянди, жасмин і гортензії, як зроблю перголи, поставлю старовинну ковану альтанку в лісі, заведу для дітей цесарок і перепілок, варитиму рожеве варення". У планах – влаштувати город. Ручної праці господиня не боїться: "По-моєму, це найбільш чесна праця, яка дарує найбільш чисту радість. У свій час я пішла з інвестиційної компанії, щоб робити хліб. Це до сих пір моя мрія – сподіваюся, коли-небудь вона здійсниться".
Текст: Поліна Митлошук
Фото: Василина Врублевська