Хочеш пізнати людину – подивися, як вона їсть. Уміння красиво приймати їжу безпосередньо залежить від виховання і шліфується роками щоденних тренувань. Як сидіти за столом, не порушуючи норми етикету, розповідає Тетяна Полякова, консультант з ділового, світського і міжнаціонального спілкування.
Виокремлювати особисті переваги – це faux pas. Крім того, дієти, секти і переконання, як і релігії – теми аж ніяк не світські. І тим паче не застільні! Люди з реальними медичними показаннями вживаються з ними і повідомляють про них вміло та дискретно. Все інше – з категорії дій для привернення уваги. Як правило, переконаних прихильників ЗСЖ або модних течій знають, і господарі, чи приймаюча сторона завжди потурбуються прo них, переконаних послідовників теорій. Будь-яке вміло складене меню дає вибір прихильникам усіх дієт та модних течій. Як і конфесій.
Ні, як і непристойно говорити про результати медичних аналізів. Французи, до речі, традиційно не мали дитячого меню. Діти можуть пробувати все. З найбільш раннього віку. Розвиваючи смакову палітру і словниковий запас.
Немає звичаю замовляти нічого поза меню. Це дратує і кухарів, і рестораторів і навіть гостинних господарів. І навіть гостей, що сидять окремо. Завжди можна вибрати і замовити найбільш оптимальний варіант. З'їжте те, що прийнятно. Обов'язково позначайте приладами, що ви закінчили їсти і не забудьте подякувати. Офіціант або господиня зрозуміють без зайвих питань. Без слів. З вашого погляду. Прийміть келих. Пригубіть. Подякуйте. Не хочете, не пийте. Вам не будуть підливати. Велика помилка і незручність для обох сторін просити те, чого немає на столі, в домашньому барі, в бюджеті або в культурі країни.
Приладами виявляється їсти легко. Складніше паличками. А найбільш складно – руками. Лобстери: частково руками, можна і модно в рукавичках, частково щипцями і виделкою. Піца з важкою начинкою – завжди приладами. Суху і підсмажену – можна й руками. Пасту ж ніколи ложкою і виделкою. М'ясо – за допомогою приладів і не відрізайте шматок більший, ніж на два укуси.
Усе залежить від ситуації. Показати навички інсайдера – приємно і прийнято. Правила ж саме для того, аби їх порушувати й говорити про це. Це так само, як італійці, котрі ніколи не п'ють капуччіно після обіду. І точно не подають каву до прийому їжі чи в його рамках. Знання традицій, вміння спілкуватися, піклуватися про сусідів за столом – дар або постановочний процес. Адже слово "компанія" походить від французького "le pain". Не можна називати компаньйоном людину, з якою не сидів за одним столом. Не ділив, не ділився, не передавав, не розпитував.
Відповідь може бути довгою і потребувати схем і варіантів розсадки. Адже стіл до 12 осіб передбачає можливість спілкування через стіл і з кожним з гостей. А ось якщо за столом гостей більше, то акцент на спілкуванні з сусідами зліва і справа. І як правило в Європі чоловіка і дружину розсаджують в різні частини столу. Для можливості спілкування і світських вправ. У протилежному випадку можна залишитися вечеряти наодинці, вдома.
Як і в випадку будь-якого правила етикету: все залежить від ситуації. У приватному будинку: підняти і позначити факт того, що прилад впав. При цьому вибачитися. У ресторані завжди є шанс, що персонал помітить, підніме і замінить прилади. Але згинати при цьому хребет або супити брови – аж ніяк не обов'язково.
Ні. Ні. І ще раз ні.
Оголошувати причину виходу з-за столу немає звичаю. "Дозвольте, я скоро повернуся", цього цілком достатньо. Хоча, покладена на стілець або диван серветка вже є сигналом того, що ви виходите і повернетеся. Покладена ж на стіл, поруч з тарілкою серветка говорить про те, що гість закінчив їжу і за стіл не повернеться. Без слів. І мова, звичайно, про серветки полотняні.
Завжди за спину. Бо так зручно. Адже є звичай займати 3/4 сидіння стільця. Якщо ж сумочка цінна і дорога, в прямому і переносному сенсі слова, то на коліна, під серветку. Зрозуміло, полотняну!
Тетяна Полякова, консультант з ділового, світського й міжнаціонального спілкування – @tatyanapolyakova_etiquette.
Читайте також: