Стендап-комік Антон Тимошенко відточує талант сатирика, щоб підсвічувати суспільні проблеми — і залучати кошти на допомогу війську. Сьогодні артист відзначає 30-річчя.
52 концерти за три місяці, від Києва до Амстердама, — такий сьогодні графік у Антона Тимошенка. Нашу зустріч-знайомство ми узгоджували майже за місяць — зрештою побачилися в листопаді у київському клубі BelEtage, де Антон виступав у межах "Підпільного стендапу". На мій комплімент "ви такий успішний комік" Антон іронічно зауважує: "Я не успішний комік — я втомлений комік".
У цьому є частка кокетства, адже Тимошенко — насправді рекордсмен: він перший і поки єдиний стендапер, якому вдалося зібрати зал палацу "Україна". На сольну програму "На межі", наповнену гострими жартами про обстріли, "шахеди", почуття провини, ядерну війну та смерть, у жовтні цього року було продано 3500 квитків. Весь дохід із концерту — приблизно два мільйони гривень — артист перерахував на потреби ЗСУ. Невдовзі Сергій Притула, у фонд якого комік передав кошти, запостив відео: на зароблені талановитими жартами Тимошенка кошти придбали британський транспортер та бронеавтівку для військових.
Публіка любить його за розумні, глибокі та рефлексивні жарти, які певною мірою є психотерапевтичними. В одній із програм Антон розповідає, як вивозив батьків із села Приміське в Нікопольському районі на Дніпропетровщині, яке обстрілював ворог. Комік жорстко й відверто описує дискусії з батьками, які не хотіли покидати свій дім. Ця мініатюра збирає найбільше оплесків, проте для багатьох це сміх крізь сльози.
"Так, війна — каталізатор мого успіху, але це жахливо, що українські коміки мають такий підйом саме через неї", — каже Тимошенко. Ми сидимо в столичному кафе "Завертайло", де він вечеряє перед виступом. "Ти написав жарт про війну — він смішний, він працює. Але щоб до нього дійти, щоб знайти в цій нашій реальності кумедний парадокс, маєш знову все пережити, і стає важко. Поки я робив "На межі", найбільше часу пішло на те, щоб себе переконати, що це комусь потрібно. Якщо йдеш у настільки складну тему, легко не буде — буде боляче".
Перший у житті стендап Антон зіграв 2015 року в університеті Шевченка, де навчався. Тоді він почав цікавитися творчістю західних коміків — Джорджа Карліна і ДаґаСтенгоупа, тому для місцевого конкурсу талантів підготував власний монолог. То був успішний дебют. Вже за кілька тижнів Тимошенко виступив із ним у клубі "Інтонація" при Національному технічному університеті КПІ на так званому відкритому мікрофоні — це вечори, коли коміки мають можливість перевірити власні жарти перед живою публікою. "Мене зустріла абсолютна тиша. Люди тільки кашляли", — згадує Антон свій перший провал.
Потім був короткий досвід гри в університетському КВК, участь у кастингах для стендаперів у парку Шевченка, виступи в першому профільному клубі Києва "Стендап-тайм" та зрештою перемога в популярному телешоу "Розсміши коміка" на каналі "1+1". Коли запитую Антона, чому він пішов у цю сферу, він відповідає відверто і просто: "Я почав займатися стендапом, бо сам міг обирати, що казати і що робити".
У стендапі Антон має амплуа головного експерта з політики — щонайменше третина його жартів пов’язана із ситуацією в країні. За освітою він — політолог, у дипломній роботі досліджував гумор як спосіб актуалізації громадського дискурсу. "Я хотів з'ясувати, як працює суспільство, — і може, щось змінити в державі", — згадує Антон і додає, що був занадто романтично налаштований. Проте освіта певною мірою допомагає йому вигадувати влучні жарти. "Ми довго вивчали Декарта в університеті. "Я мислю, отже я існую". Сумнів — це основний спосіб мислення стендап-коміка. Ти маєш брати під сумнів усе, що тебе оточує, щоб знайти парадокс у певному явищі та висміяти його".
Гумор — це таке явище, в якому ти дуже залежиш від думки інших
Тимошенко відточив талант сатирика, працюючи сценаристом ютуб-проєкту "Телебачення Торонто". Впродовж трьох років створював жарти для програми "Ґрати, песик, дужка, гривня, знак питання, долар, нуль", що вів Майкл Щур, — сатиричного новинного дайджесту, побудованого на висміюванні реальних українських новин — від сюжету про кандидатів у президенти в часи виборів 2019 року до побутових історій, що траплялися в громадському транспорті. Тоді Антон полюбив гострий соціально-політичний гумор, передивляючись записи виступів британського коміка Джона Олівера, і почав писати щодня. Артист вважає, що це і є секрет успіху: "Ти багато жартуєш, читаєш, дивишся комедійний контент. І пишеш. У мене не буває жодного дня, щоб я не писав жарти".
Сьогодні аудиторія Тимошенка сягає далеко за межі нашої країни. Наприкінці минулого року він з’явився у програмі культового американського журналіста Девіда Леттермана — на запрошення Netflix той приїхав до Києва, щоб поговорити з президентом України. "Леттерман брав інтерв’ю в Барака Обами, Каньє Веста, Володимира Зеленського — і в мене. Це приємно", — сміється Антон. Каже, це додає впевненості, адже писати сьогодні жарти непросто.
Єдине, що допомагає менше картати себе, що я не на передовій, — подяки від військових за закриті збори чи техніку, яку вдається купити за кошти, зароблені на концертах
Зі сцени він часто й відверто говорить про відчуття провини, яке іронічно називає "завищеним". "Єдине, що допомагає менше картати себе, що я не на передовій, — подяки від військових за закриті збори чи техніку, яку вдається купити за кошти, зароблені на концертах. На пів відсотка, але стає легше. Це один зі стимулів писати новий матеріал і виступати далі".
Наразі головне для Тимошенка — "не загратися в любов людей" та не йти на компроміси з власною свободою, адже гумор — "це таке явище, в якому ти дуже залежиш від думки інших". Під час нашої розмови Антон багато рефлексує про стендап та його сенси, а також підводні камені професії коміка — зокрема про те, чому найталановитіші стендапери — це "часто люди з дитячими травмами", які шукають уваги та визнання.
"Уявіть собі, як відбувається "Відкритий мікрофон". Ти приходиш у якийсь підвал і жартуєш, аби отримати схвалення сорока незнайомців. Це так дивно! Недарма кажуть "народжувати жарт" — це як твоя дитина! А коли жарт не заходить публіці, тобі кажуть — викидай. А ти не можеш, це ж "дитина"". Над цим сьогодні Антон працює з психотерапевтом, адже зізнається: що більше залів збирає, що більше уваги отримує, то сильніше відчуває синдром самозванця. "Що більше людей тебе любить, то більше одночасно й не любить — і це нелегко прийняти, якщо ти емпатична людина", — підсумовує комік.
Коли ми говоримо про мрії, Антон зізнається, що мріє про власний англомовний випуск на Netflix. "Хоча це навіть і не мрія — радше, складне завдання". Коли я дописую цей текст, Антон уже в Європі, де подорожує з великим благодійним туром — 22 концерти. В Амстердамі він представляв Україну на Міжнародному вечорі стендапу, після якого мав зустріч із королем країни Віллемом-Александром. Виступає англійською — каже, хвилювався страшно, адже жартувати нерідною мовою набагато важче. "Просто перекласти українську програму — це не спрацює, бо в ній вся комедія спостереження побудована на контексті війни. Європейці не можуть сміятися з жартів про ядерний удар — для них це незрозуміло і занадто жорстко".
В Амстердам Тимошенко приїхав на кілька днів раніше — щоб зануритись у місцевий контекст і підготуватися до виступу. Наприкінці листопада в Нідерландах пройшли парламентські вибори: перемогу здобули представники ультраправої партії. Артист зацікавився, як це сприймають місцеві. Поговоривши з таксистом дорогою з аеропорту та з колегами-коміками, за два дні він написав новий номер. На тестуванні на відкритих мікрофонах жарти Тимошенка зайшли на ура. Зважаючи на темпи поступу, його сольний випуск на Netflix не за горами.
Фото: Andrew Grey
Стиль: Sasha Dudchenko
Мейкап, зачіска: Alex Chekrizova
Відео: Julie Piechocka
Відео-інтервʼю: Maryna Shulikina
Асистентка стиліста: Anna Soli