17 вересня в Україні відзначають день рятівника. Вони працюють як один злагоджений механізм. У їхніх лавах немає зайвих чи випадкових співробітників. Тут служать за покликом серця й одностайно заявляють: найцінніше в роботі — подяка людей, а найкраща відзнака — врятоване життя.
Початок березня 2022 року. Російська армія бомбардує українські міста. Рятувальні служби за кілька хвилин приїжджають ліквідувати наслідки влучань: гасять пожежі, розбирають завали, знешкоджують тисячі вибухонебезпечних предметів. Ворог завдає повторних ударів, поки рятувальники працюють на місці події.
У таких виснажливих умовах — під постійними обстрілами — вже понад рік сотні офіцерів продовжують безстрашно виконувати свій обов’язок. У Харківській, Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях вони працюють майже цілодобово — ворог не спить, не сплять і вони.
Амуніція офіцера ДСНС важить близько 40 кілограмів. На ньому — захисний костюм, бронежилет, каска, рукавиці, спеціалізоване взуття. У кожного в руках своя зброя — лом, сокира, пожежний рукав, домкрат: вправне володіння знаряддям виявляється вирішальним у боротьбі зі смертю. Почасту рятувальникам доводиться виносити людей на руках, подеколи й самотужки підіймати уламки зруйнованих будівель.
Складно уявити, скільки надважких робочих виїздів було у ДСНСників протягом останнього року. Пресофіцер ГУ ДСНС України у Харківській області Євген Василенко пам'ятає, здається, кожен — у хронологічному порядку. Він називає дати, тривалість операції, умови, наслідки, жертви. Хоча, напевне, все це хотілося б стерти з пам'яті.
"Смерть однієї людини — це трагедія, смерть двох мільйонів — лише статистика", писав колись Ремарк. Для тих, хто щодня бореться за людські життя, статистики не існує: йдеться не про кількість жертв чи зруйнованих домівок, а про горе, до якого неможливо звикнути. "Рятувальники працюють у складних умовах, на межі фізичних можливостей, — каже Олександр Хорунжий, пресофіцер ДСНС України. — Проте найважче в нашій роботі — бачити людські страждання".
Але, хай там що, рятувальники пристосовуються до умов, знов і знов ліквідуючи наслідки трагедій. Тому що "це наша робота". Тому що "хто, як не ми". Тому що врятовані життя — це їхня найвища мета. Сила та витримка цих героїв заслуговують на приставку "супер" і найвищу пошану.
Фото: Stephan Lisowski
Текст: Марина Шулікіна