У Центрі UNBROKEN у Львові третій рік поспіль проводять різдвяну вечерю для військових, які проходять лікування, протезування та реабілітацію. Пацієнти Центру зустрічають Різдво за спільною трапезою, з колядою та вертепом — як частиною культурної програми, що доповнює медичне відновлення й роботу з ментальним здоров’ям. Проєкт об’єднує військових із різних регіонів України навколо спільного столу та живої різдвяної традиції, створюючи простір для взаємодії, підтримки й відчуття приналежності поза межами лікарняного процесу.
Ініціаторкою та кураторкою події є Катерина Батенко, засновниця mythlab.agency. За її словами, ідея спільної різдвяної вечері народилася з бажання перенести знайомий із дитинства формат родинного Різдва — з увагою до традицій і цінністю спільної присутності — у простір, де люди змушені зустрічати свято під час лікування та реабілітації. Перші різдвяні вечері організовувалися силами друзів і волонтерів. Згодом ініціатива набула сталого формату й перетворилася на щорічний проєкт зі спільною трапезою, театральною практикою як інструментом роботи з ментальним здоров’ям. Також це відновлення української різдвяної традиції, яка тривалий час залишалася маргіналізованою в публічному культурному просторі.
Третє Різдво в UNBROKEN
Цьогорічна різдвяна вечеря стала масштабнішою та глибшою за змістом. Окрім спільного столу в Трапезній УКУ, команда проєкту разом із ветеранами працює над відновленням однієї з найдавніших форм українського вертепу — Сокиринського.
Цей вертеп XVIII століття вважається одним із найстаріших збережених зразків традиції. Його унікальність — не лише у віці, а й у фізичному збереженні театральної скрині з ляльками, текстом і складною сценічною конструкцією. Саме він став основою для цьогорічної постановки.
За словами креативної директорки події та дослідниці української культури Надії Шаповал, вибір Сокиринського вертепу був принциповим. Це приклад живої традиції, яка дозволяє вибудувати зв’язок між минулим і теперішнім, повернути витіснені сенси й заново проговорити їх у сучасному контексті.
Вертеп в українській культурі існує як сценічне різдвяне дійство, ляльковий театр і жива драматична вистава з сакральною та світською частинами. Перші згадки про нього датуються XVII століттям і пов’язані з діяльністю церковних братств та студентів Києво-Могилянської академії. Сокиринський вертеп XVIII століття — одна з ключових пам’яток цієї традиції: двоповерхова театральна конструкція з продуманою механікою та 35 дерев’яними ляльками. У періоди витіснення української культури вертеп залишався формою збереження мови й традиції; сьогодні його повернення має значення свідомого відновлення культурної тяглості.
Театр як простір відновлення
Постановка Сокиринського вертепу в Центрі UNBROKEN — не музейна реконструкція і не "відтворення традиції за правилами". Це жива театральна робота, у якій класичний сюжет читається через сьогоднішній досвід. Режисер Ігор Білиць, головний режисер театру імені Марії Заньковецької, говорить про вертеп як про форму, у якій із самого початку закладені конфлікт, іронія й соціальний коментар. За його словами, сучасність у цій постановці з’являється не через "оновлені образи", а через впізнавані стани — страх, хаос, торг, порожні обіцянки. Саме вони й залишаються зрозумілими глядачеві сьогодні.
До вертепу залучені самі ветерани Центру. Тут немає професійних акторів і немає гри в ролі, але є люди з реальним досвідом. Театр у цьому випадку працює не як терапія напряму, а як структура: початок, розвиток, фінал — те, чого часто бракує травматичному досвіду. Для багатьох учасників участь у вертепі стала способом бути в спільній дії, говорити й взаємодіяти без очікувань і оцінок. Не "зіграти роль", а просто бути присутнім у процесі — разом з іншими.
Різдво як спільний досвід
Різдвяна вечеря в UNBROKEN — це момент, коли за одним столом збираються люди з різних регіонів і з дуже різним досвідом. Для когось ці традиції — звичні з дитинства, для когось вони відкриваються вперше. Колядки, спільна трапеза й вертеп тут працюють не як "культурна програма", а як простий і зрозумілий спосіб бути разом і прожити Різдво не на самоті.
Для команди проєкту принципово, що ця ініціатива не зводиться до разової події "до свята". Йдеться про тривалий процес спільної культурної роботи з ветеранами, який продовжується поза календарем і не закінчується разом із різдвяними днями. Партнери підтримують не формат, а саму ідею — інвестувати в людей, пам’ять і живі традиції, які допомагають триматися.
У воєнний час культура перестає бути фоном. Вона стає точкою опори і способом не втратити зв’язок із собою. Різдвяний вертеп у UNBROKEN — приклад того, як традиція може звучати сьогодні: без пафосу, але з відчуттям присутності, спільності й сенсу.