На жаль, не всі легендарні базари Києва вціліли. Сьогодні розповідаємо про Сінний – в тому вигляді, в якому він існував на початку ХХ століття. В давні часи він слугував місцем, де можна було купити фураж для домашньої худоби. Згодом – трансформувався на потужний flea market, найвідоміший блошиний ринок міста та магніт для київських модників. Його знесли заради комерційної забудови в 2005-му. Проте про все послідовно.
Базар – невід’ємна та звична частина ландшафту будь-якого українського міста чи села. Проте є базари, що стають історичними пам’ятками цілої країни – як, наприклад, Гранд-Базар в Стамбулі чи Бокерія в Барселоні. У Києва теж є свої знамениті базари: Бесарабка, Володимирський, Житній. Вони є чимось більшим, ніж просто місце для купівлі та продажу. Це в певному сенсі символи міста й носії субкультури (тут дуже хочеться додати сарказму щодо "депутатьских" букетів, які вправно складають бесарабські флористи з сотні метрових троянд, проте зараз про інше).
Отже, базари – своєрідний пульс міста. Вони зазвичай утворювалися у найжвавіших місцях. Цікаво, що в давнину чи не на кожному ринку "стилеутворювальним" елементом була церква; варто згадати "Житній": він буквально оточений храмами – від Хресто-Воздвиженської церкви до Флорівського монастиря.
На Львівській площі, де зараз доживає свої дні Дім Одягу, наприкінці ХІХ століття виник Сінний базар. Історики припускають, що торгова площа могла тут існувати ще за часів Київської Русі. У 1869 році вона стала називатися Львівською – через розташовані тут у XVII—XVIII століттях Львівські ворота Старокиївської фортеці. В 1939 році площа отримала назву Сінна – саме на честь Сінного базару, який діяв на цьому місці аж до 1958 року.
Спочатку Сінний слугував місцем, де можна було купити фураж для домашньої худоби. Потім він перетворився на повноцінний ринок з гончарними виробами, квітами, одягом, їжею тощо.
Поруч, на місці нинішньої Палати Аудиторів (Велика Житомирська, 33) стояла Стрітенська церква (її знесли більшовики в 1930-х). Отже, містяни успішно поєднували одразу кілька цілей, і за один "культпохід" могли завітати і до храму, і до торгових рядів.
Усього в десяти хвилинах ходьби від Сінного, на Площі Перемоги (колишній Галицькій) існував ще один історичний базар – Євбаз (офіційно — "Галицький ринок"). Це скорочення від "Єврейський базар. За легендою, там можна було купити все, від насіння до зброї. Насправді селяни з навколишніх сіл (а поруч розташований залізничний вокзал та перетинаються кілька автомагістралей) звозили сюди свою продукцію, якої, звісно, не можна було знайти в крамницях.
До чого тут євреї? Ринок дійсно починався саме як єврейський базар: в лютому 1858 р. тодішній генерал-губернатор І. І. Васильчиков дозволив єврейській громаді Києва організовувати на цьому місті щовівторка, щочетверга і щонеділі публічну торгівлю. Ринок став популярним та проіснував до кінця 1950-х років.
На Євбазі з'являлися балагани, тут торгували "шурумбурумщики", які продавали одяг, "кіношники", що демонстрували в чорних ящиках кольорові плівки із зображеннями історичних пам’яток; тут ходили шарманщики з папугами, що витягали з ящиків передбачення щасливої долі.
Свій храм тут теж був – перша на всю Україну та на всю російську імперію церква, побудована із чавуну. Вона називалася Церква Іоана Златоуста, а в народі – "Залізна церква", була побудована у 1871 році і зруйнована в 1934-му за рішенням Наркомату освіти. Більшовики вирішили, що храм не має історичної значимості, а офіційною причиною знесення назвали реконструкцію трамвайних колій. Сьогодні на цьому місці розташований сквер, праворуч від Київського цирку. На згадку про Храм лишилась лише назва розташованої неподалік вулиці Золотовустівської.
Євбаз знесли в 50-х. Кияни, які завжди були соціально активними, гучно обурились. Владі не залишалося нічого, окрім як будувати новий базар. І в 1949-1958 роках, між Євбазом та Сінним, на Бульварно-Кудрявській, 17 (колишня Воровського) за проєктом архітекторів С.Фрідліна та В. Кучера виник критий базар площею 9 000 м² та 1 200 торговельних місць – найбільший в Україні. Офіційно його назвали "Центральний Колгоспний Ринок", проте він наслідував назву Сінного та вайб Євбазу.
Новий Колгоспний ринок урочисто відкрили в 1958-му. На першому поверсі тут продавали продукти. По периметру другого поверху розташовувався балкон, де продавався одяг та галантерея, працювали майстерні з ремонту одягу, взуття, дрібної побутової техніки тощо. На ринку працювала і легендарна "блошка". Ринок зі своїми ажурними склепіннями справедливо вважався об'єктом архітектурної спадщини Києва та магнітом для модників.
У 2004 році ринок був переданий у приватну власність, а в 2005-му, попри обурення громадськості, його знесли. Згодом тут побудували житлові будинки, а хіпстери досі марять легендами про "Сінку", де можна було розжитися розкішними модними артефактами.
Дякуємо за допомогу у створенні матеріалу Ользі Друг — історикині, письменниці, авторці книг "Вулицями Старого Києва", "Від війта — до мера", "Особняки Києва" (у співавторстві), яка очолює відділ "Київ другої половини XVII ст. — лютий 1917 р." Музею історії міста Києва.