Щодня у всьому світі вмирають сотні людей від коронавірусу, влада вживає нових суворіших заходів безпеки, ізолюючи людей одне від одного. Здається, що боротьба буде вічною, а проте життя в Китаї вже повертається в нормальний режим після карантину. Анжеліка Ченг, головна редакторка Vogue China, розповідає про те, як країні вдалося пережити коронавірус і що на них тепер чекає.
Це мав бути особливий і радісний тиждень, сповнений вечірками, веселощами й сміхом. Ми планували відзначити 13-річчя моєї дочки Хейлі. Тепер замість цього буде тихе свято вдома і тільки її мама з татом співатимуть "З днем народження, дорога Хейлі" й виносити святковий торт.
Я розчарована? Так, звісно, до того ж це величезне розчарування для Хейлі, яка планувала цю вечірку впродовж багатьох місяців, схвильована перспективою остаточно стати підлітком. Але, з іншого боку, є й плюси — за кілька тижнів самоізоляції, відповідно до строгих указів уряду, коронавірус нарешті опинився під контролем у Пекіні. Дійсно, тепер ми, ймовірно, живемо в найбезпечнішому великому місті у світі, зі щоденною появою лише кількох нових випадків зараження інфекцією, які трапляються через повернення інфікованих жителів з-за кордону.
Хейлі все розуміє. Вона знає, що пережила найгіршу кризу, яку коли-небудь бачив сучасний Китай, не може ходити в школу й засмучена, що обмежена у зустрічах з іншими дітьми, щоб не наражатися на ризик інфікування, і розуміє, що дозволити собі виїхати за межі країни на цей момент неможливо.
Режим карантину в Пекіні суворо дотримується. Моєму чоловікові Марку довелося минулого тижня вирушити у відрядження за кордон, і, згідно з правилами, тепер йому загрожує два тижні домашнього карантину, і він не може дозволити собі вийти на вулицю на свою щоденну 10-кілометрову пробіжку парком. Що ще гірше, бабуся Хейлі не може приїхати, тому що вона перебуває в лікарні, відновлюється після операції на стегні.
Навіть зовсім недавно, буквально шість тижнів тому, перспектива залишитися в стінах дому на тривалий період була немислимою, не кажучи вже про те, що Європа й Сполучені Штати перебуватимуть у стані віртуальної ізоляції. У січні я повернулася з Парижу й Лондону — обидва міста, що гудуть від енергії, лише з невиразним уявленням про коронавірус, — до похмурого Китаю, де щодня гинуть сотні людей.
Столиця Пекіну, де я перебуваю, ужила низку заходів, щоб спробувати приборкати поширення, що в кінцевому підсумку виявилося ефективним. Температурні перевірки були обов’язковими в житлових комплексах, торгових центрах і офісних будівлях, люди взагалі перестали ходити юрбами, всі носили маски, школи було закрито на невизначений час, у барах і ресторанах не було клієнтів, вулиці, зазвичай переповнені транспортом, були вільні. Крайні заходи зупинили поширення, принаймні на цей момент.
Після шести тижнів драконівського ув’язнення життя поступово починає повертатися до нормального ритму: крамниці відкриті, але з невеликою кількістю клієнтів, працюють ресторани й бари, у яких діє правило — не більш як три особи за один стіл з певною відстанню. Якщо коротко, знову з’являється подоба атмосфери великого міста, але також і відчуття, що саме життя змінилося й більше не буде як перше. Тут, у Китаї, ми відчуваємо, що виходимо з жаху, але поступово й нерішуче; немає святкового настрою, тільки полегшення й вдячність за те, що ми живі й здорові.
Стосовно Хейлі, перехід до онлайнового навчання виявився спокійним, із чітко встановленою рутиною. Вона не пропускає щоденну годинну подорож на автобусі до своєї школи, коледжу Далуїч — час у дорозі тепер менш як хвилина — але вона відчайдушно нудьгує за компанією своїх численних приятелів. Вона може й уміє час від часу спілкуватися в чаті зі шкільними товаришами, але кожен день досить одноманітний і подібний один до одного; нема про що пліткувати або хихотіти.
Що стосується мене, то віддалена робота виявилася надзвичайно ефективним способом виконання моїх обов’язків як головного редактора Vogue China. Я проводжу конференції й телефоную впродовж дня, роблячи паузу тільки на коротку перерву на обід. Знайшла час, щоб поговорити з працівниками й познайомитися з ними ближче, що не завжди можливо в період роботи нон-стоп.
Однією з думок було бажання спробувати перетворити негативні обставини на щось позитивне. Вимушений тривалий час у Пекіні дав мені змогу надати більше уваги дальшому розвитку цифрового бізнесу Vogue China, докладно оцінити команду й переглянути нашу структуру та методи роботи. Завдяки цьому я вважаю, що наша команда готова до наступного поступу бізнесу, щойно ця криза закінчиться. Вадою, звісно ж, є брак соціального спілкування й активних професійних аргументів за круглим столом, які часто сприяють творчим пориванням. Неможливість подорожувати також заважає й засмучує. Мене не було на всіх чотирьох Тижнях моди, натомість задовольнялася прямою трансляцією.
У цій темі я досить амбівалентна. Мушу зізнатися, що мені бракувало гострих відчуттів від живих виступів, хвилювання від побачених приголомшливих нових дизайнів і можливості випити й повечеряти з давніми друзями та колегами. Але тепер я можу взяти до уваги той аргумент, що, можливо, занадто багато шоу й відряджень ідуть колом.
Я впевнена, що це буде головною темою для дискусій упродовж наступних місяців і років, оскільки індустрія моди та інші галузі адаптуються й пристосуються до нового світу після пандемії коронавірусу. Але я абсолютно впевнена тільки в одному: коли Хейлі нарешті зможе влаштувати вечірку з нагоди свого 13-го дня народження, це стане справжнім святом вступу в її юнацькі роки та, дійсно, утіленням самого життя. Її сукні для вечірки вже вибрані й досить сумно висять у гардеробній, готові до дії...