Засновниця Ukrainian Global School, власниця бренду The Monochrome, почесна консулка Латвійської Республіки в Чернігові та мама чотирьох дітей — Олена Вишнякова може писати книги про те, як встигати все. Її головний на сьогодні проєкт — приватна школа Ukrainian Global School у Києві, у якій діти запускають власні стартапи, а в класах функціонують лабораторії робототехніки й коворкінг із зоною віртуальної реальності. Чому такий простір важливий для сучасної дитини, що стоїть за STEM-підходом до освіти, які книги потрібно вивчати, щоб знатися на дитячій психології, Олена Вишнякова розповіла vogue.ua.
Олена Вишнякова
Про Ukrainian Global School я можу говорити нескінченно. Це не тільки бізнес, а й моя велика любов і пристрасть. Як мама я бачу кілька переваг Ukrainian Global School. По-перше, це справжня інноваційна школа. Ми даємо знання й навички, що відповідають викликам XXI століття. Вдосконалюємо програму, переймаємо успішний закордонний досвід, активно навчаємо педагогів — і все для того, щоб наші учні могли реалізувати себе в будь-якій точці світу. По-друге, ми робимо акцент на різнобічному розвиткові учнів і їхніх талантів завдяки роботі за індивідуальною траєкторією. Завдання учнів — не наслідувати педагогів, а намагатися перевершити, досягти висот у вибраній сфері. І нарешті, по-третє, в нашу школу учні поспішають щоранку із задоволенням. Був кумедний випадок минулого літа: учениця засмутилася, що треба летіти на відпочинок із сім'єю, і вона не зможе ходити в школу (у літні місяці ми організовуємо для дітей табір).
STEM — великий тренд в освіті: S — science, T — technology, E — engineering, і M — mathematics. Досвід його впровадження ми позичили в ізраїльських колег. Із самого відкриття Ukrainian Global School ми співпрацювали з міністром освіти Ізраїлю (2013—2014) Шаєм Піроном, який став почесним президентом нашої школи, а також з різними школами Ізраїлю і центром підготовки викладачів. Ізраїль вибрали не випадково: понад 15 років там викладають за системою STEM, і взагалі, ця країна — світовий лідер за кількістю стартапів на жителя.
Як проходить навчання в нашій київській школі? Це ліцензійний навчальний заклад, тому в основі процесу — програма НУШ ("Нова українська школа"), підсилена провідними світовими й нашими авторськими програмами та методиками. У пріоритеті навчання реальним навичкам, а не теорії. Отримані знання діти відточують на практичному досвіді, готують особисті й командні проєкти. Із засвоєнням нових знань рівень складності проєктів підвищується, як і рівень підготовки учнів. Водночас школярі не слідують чітким інструкціям викладачів — креативність тільки вітається! Так крок за кроком під керівництвом тьюторів учні виводять свої шкільні проєкти на нові рівні й створюють власні стартапи. Йдеться не лише про технічні проєкти. На сьогодні поняття STEM еволюціонувало й дає можливість працювати в найрізноманітніших напрямах, від технічних до творчих.
Сильна міжнародна програма кооперації — одна з переваг нашої школи. Ми працюємо з партнерами з Великої Британії (Bishopstrow College, Padworth College), Німеччини (Stadtgymnasium Dortmund), Латвії (Rīgas Ukraiņu Vidusskola), але не обмежуємося досвідом європейських колег. Наша програма кооперації розпочалася зі співпраці з ізраїльською школою The Hebrew Reali School Haifa. Нині підписані угоди з 11 школами Америки, серед яких знаменита Brookdale Elementary School. З минулого року активно співпрацюємо із Сінгапуром: наш партнер Marshall Cavendish Education допоміг впровадити викладання математики за сінгапурською системою.
Формати співпраці найрізноманітніші: це і навчання педагогів, і взаємодія учнів. Завдяки сучасним різновидам комунікації ми проводили спільні уроки з американськими школярами. А наші викладачі не тільки переймають досвід, а й діляться із закордонними партнерами власними напрацюваннями. Наприклад, ізраїльські колеги впровадили нашу авторську програму викладання ранньої англійської, у Латвії зацікавлені в нашому досвіді викладання STEM.
Як почесна консулка я опікуюся розвитком і поглибленням зв’язків між Україною та Латвією. Почесне консульство в Чернігові було відкрито 2013 року. За цей час ми встигли втілити багато проєктів. Наприклад, відкрили культурний центр Latvia Art у Чернігові, провели заходи, присвячені 100-річчю незалежності Латвійської Республіки, щорічно влаштовуємо дні латвійської культури. А найважливіша й найцікавіша ініціатива для мене — це психологічна реабілітація дітей учасників АТО/ООС в Латвії.
Це, звичайно, книга Бел Кауфман "Вгору по сходах, що ведуть вниз", видана ще в 1964 році, але яка не втратила своєї актуальності й сьогодні. Книга дуже жива, складається з реальних документів, творів, записок, що їх зібрала вчителька, яка викладає англійську літературу, але не знаходить відгуку серед дітей. Втім, сприймає це не як фіаско, а як двері до нових можливостей. Люблю книги психолога Юлії Гіппенрейтер і, звісно, Януша Корчака.
Коли я запускала школу, питання профорієнтації було наріжним. На це вплинуло, серед іншого, і моє знайомство з уже згаданим міністром освіти Ізраїлю. У цій країні переймаються профорієнтацією, можна сказати, з пелюшок, а в школі кожен учень створює власний стартап — це підтримує держава, є низка спеціальних програм. В одній зі шкіл Америки, з якою ми співпрацюємо, інший підхід. Майданчик профорієнтації там складається завдяки допомозі батьків і залежить від їхніх можливостей. Батьки, які розвивають свій бізнес, запрошують до себе на практику учнів. Ми в Ukrainian Global School об’єднали ці дві ідеї. У нас укладені договори з 30 компаніями в усій країні — від юридичних фірм до кінотеатрів. У межах навчання діти відвідують ці компанії й дізнаються, як вони працюють. Наприклад, на минулих канікулах діти знайомилися з тим, як працюють кінотеатри. Вони побували "за лаштунками" і дізналися, що кінотеатр — це серйозна організація, у яку залучена велика кількість людей, і всі вони важливі: від касира до оператора, що вмикає фільм. У середній школі у нас є програма літньої практики в таких компаніях. Я впевнена, що освіта має надихати й спонукати до корисної діяльності, інакше ніяк.
Ми з чоловіком виховуємо дітей у демократичному ключі. І даємо їм змогу бути відповідальними за свої вчинки. Вони можуть ухвалити рішення, але й знайомляться з наслідками такого рішення (посміхається. – Прим. авт.). Звісно, до певного часу ми їх спрямовуємо, але потім вони самі роблять вибір у той чи інший бік. Водночас в отриманні багатьох матеріальних благ ми їх обмежуємо, щоб не викорінити бажання рости, домагатися, ставати краще. Так, це демократія, але smart-демократія, яка не межує з хаосом. Якщо я розумію, що щось може завдати дітям шкоди, я можу сказати "ні" без пояснень.
Мене виховували мама й бабуся, я росла в жіночому колективі. І дуже рано стала самостійною. Пам’ятаю, коли мені було вісім років, мене відрядили вчитися на Кубу. Без зв’язку, без дорослих — я провела там три місяці й набула цікавого та різнобічного досвіду: від того, як убезпечити себе, до того, як себе прогодувати. Мені пощастило, що в мене була змога проявити самостійність. Я набивала свої ґулі, але розуміла, як правильно поводитися й чого робити не можна. Мене мотивували досягати, рости, мріяти. Мені здається, цей досвід сформував мене як особистість. Сьогодні ж ми боїмося дати таку самостійність нашим дітям, надмірно опікуємо їх — і так триває до 20 років. Мені здається, це головна драма в сьогоднішньому вихованні.
Комусь моє життя здається гіперактивним, але для мене це звичний ритм. Перші дні карантину я страждала саме від того, що відбулася різка зупинка. У мене стандартний восьмигодинний робочий день. Упродовж цього часу я працюю над всіма проєктами: трьома дитячими садками, школою Ukrainian Global School, виконанням обов’язків почесного консула. А ще в мене четверо дітей, тому моє звичайне життя — калейдоскоп зустрічей і активностей. Але я суворо розділяю роботу й сім'ю — на вихідних я тільки мама. Наші традиції досить прості, але важливі для нас. Це спільні сніданки й вечері, спільні подорожі, а ще ми любимо робити одне одному сюрпризи й готувати подарунки на значущі для нас дати.
Я люблю ритуали й у догляді за собою, вони допомагають структурувати день і налаштовуватися на роботу. У мене є свої звички: наприклад, я не їм відразу після сну. Спочатку нескладна фізична активність — йога або пробіжка. Снідаю пізніше — ближче до 10 ранку. Така звичка добре синхронізується з популярним сьогодні методом інтервального голодування, і він підходить до мого ритму життя. Питний режим — теж ритуал. Пити постійно складно, ми забуваємо про це, організм не просить. Моя подруга порекомендувала додати в процес естетичності. Тепер у мене гарний графин з водою — у ньому фрукти, бадьян, кориця. Естетика допомагає, це працює.
За освітою я психолог, з моїми знаннями трохи легше знаходити баланс між тривожним порядком денним і своїми планами. Хоча це міф, що психологи все знають. Я намагаюся ставитися до всього, що відбувається, як до виклику, який потрібно подолати, — і стати сильнішою та спокійнішою.