Дизайнер Рік Оуенс, відомий трансгресивним підходом до моди і створенням масивних меблів, що наче збереглися з доісторичних часів, спроєктував біля пляжу Лідо простір собі до пари – мінімалістичний і радикальний.
"Я завжди був у захваті від Лідо: провінційне узбережжя, що сусідить з Венецією, але немає її недоліків, – розповідає Рік Оуенс. – До того ж це місце – за дві години їзди від фабрики, де виробляють мій одяг, і я звик приїжджати сюди у справах. Проводжу тут не менше тижня щомісяця і часто майже все літо. Роками я зупинявся в готелі Excelsior, але не міг більше жити в обстановці, створеній кимось іншим".
За декілька сотень метрів від легендарного готелю, в якому зупиняються зірки під час Венеційського кінофестивалю, розміщений кондомініум Miramar, будівля 1950-х років з видом на пляж, – Оуенс придбав тут два останні поверхи. "Обстановка була неймовірно кітчевою – просто буяння кольору! Пошарпана, але не розкіш", – додає він з усмішкою.
З допомогою архітекторки Анни Тумаіні, що оформлює всі бутики Оуенса, дизайнер організував на останньому поверсі простір, чудово пристосований для способу життя, розлініяного, як нотний лист: робота, читання, пляж, силове тренування і неодмінна сієста після полудня. Нижній поверх перетворений на робочу студію для співробітників.
"Зразком для мене був літній будиночок Cabanon Le Corbusier, але в сучасному виконанні: функціональний і ефективний, – пояснює Оуенс. – Я хотів щось суворе, майже холодне, що поєднує витонченість Жан-Мішеля Франка з суворістю архітектури часів Муссоліні". Планування квартири переосмислили згідно з цим баченням, розділили приміщення на три зони: вітальню-кабінет, спальню-ванну і тренажерний зал, де господар щодня вправляється не менше години. Кухні в звичному розумінні немає, замість неї – кавоварка, посудомийка і мікрохвильова піч. Така мінімалістична місцина для життя.
Вибір єдиного матеріалу – білого сардинського каменю, використаного для підлогового покриття всередині і зовні, для перил, подіумів і підстави сидінь, – робить ансамбль цілісним. Всі дверні коробки, що ведуть на балкон-терасу, який оточує квартиру з трьох сторін, перепроєктували і виготовили з нержавіючої сталі – щоб море виднілося з сяйної рами. Меблів – мінімум: лавки, дерев'яний стіл і кілька табуретів. "З віком я все більше відчуваю потребу в простоті, – зізнається дизайнер. – Мені необхідно прибрати всі непотрібні речі, які заважають мені зосередитися на головному. Простір навколо мене має бути схожим на невинно-чистий екран, куди я можу проєктувати свої ідеї. Людина слабка – і щоб працювати, потрібна дисципліна".
Рідкісний виняток із цієї квазімонашої аскези – кілька крісел Еліеля Саарінена, улюбленого дизайнера Ріка Оуенса, що належать до рідкісної серії 1907 року; стопки книг на підлозі і полицях книжкової шафи; колекція бронзових ваз роботи Х'юго Елмквіста і футуристичні скульптури Таята або Ренато Бертеллі, що свідчать про захоплення господаря італійською культурою середини ХХ століття.
Череп на письмовому столі і пістолети, успадковані від батька, великого колекціонера вогнепальної зброї, викликають у Оуенса змішані почуття: захоплення красою їхньої форми і відраза перед жахами, які вони втілюють, слугують дизайнерові memento mori, нагадуванням про смерть. "Кожен мріє про безсмертя, – вважає він. – Смерть – ось та проблема, яку повинні прагнути вирішити всі творчі люди".
Текст: Марі Кальт
Фото: Jean-François Jaussaud