Директор зі зв'язків з громадськістю СКМ, член Наглядової ради Фонду Рината Ахметова, Наталія Ємченко – про те, як благодійна програма Фонду змінила життя десятків тисяч дітей в Україні.
Наталії Івко, жительці Борисполя, 41 рік. У неї бадьорий голос, дзвінкий сміх і четверо дітей, троє з яких – прийомні. Вона називає їх з гумором: Суперстарша (Саша, 17 років), Старша (Наталя, 13), Молодша (Соломія, 7) і Нова (Іванка, 6). Саша навчається в коледжі і пише мамі короткі повідомлення в месенджері: "У мене все ок", Наталя посилено займається англійською, Соломія обожнює танці, а Іванка малює. Першою 10 років тому удочерили Наталку, тоді народилася Соломія, а згодом Наталія та її чоловік взяли під опіку ще двох дівчаток. "Я людина рішуча. 10 років тому зрозуміла, що хочу дітей, – і через кілька місяців ми забрали з інтернату Наталю. Так закрутилося".
Всіх трьох прийомних дівчаток сім'я Наталії Івко знайшла завдяки порталу sirotstvy.net, який 2009 року запустив Фонд Рината Ахметова. Наталія стала одним з перших усиновителів: згадує, що тоді на сайті було не більше 10 анкет дітей (зараз, для порівняння, понад 5 тисяч). Динаміка вражає: за 10 років завдяки порталу 10 тисяч дітей знайшли батьків. З родиною Івко мене познайомила Наталія Ємченко, директор зі зв'язків з громадськістю та комунікацій СКМ, член Наглядової ради Фонду Рината Ахметова. Її професійний обов'язок – бути включеною в усі ініціативи компанії, і Наталя зізнається, що за щасливими історіями усиновлення, які трапилися завдяки Фонду, стежить особисто.
"Благодійна програма "Ринат Ахметов – дітям" починалася з підтримки дитячих будинків ще 19 років тому. Це була класична модель: приїхати в дитячий будинок і допомогти речами, подарунками, – розповідає Наталя. – 2005 року створили Фонд Рината Ахметова. А три роки по тому він почав програму "Сирітству – ні!", головна ідея якої – кожній дитині потрібна сім'я. Ще через рік ми запустили портал sirotstvy.net, присвячений національному усиновленню. Його завдання – створити зручне інформаційне поле: на сайті розміщені детальні анкети дітей з фото і відео. А ще – забезпечити підтримку тим, хто зважився на усиновлення: до програми залучені психологи і юристи, які допомагають батькам пройти цей шлях. 10 років тому в Україні не було нічого такого і тому не було культури національного усиновлення. Діти або залишалися в інтернатах, або їх усиновлювали іноземці. Тема усиновлення у нас в країні була табуйована. Існував стереотип: прийомна дитина з'являється в сім'ї, тільки коли є проблеми з народженням власної. Ми змогли змінити ставлення до усиновлення в Україні: тепер прийняти дитину в сім'ю – абсолютно нормально. Батьки з легкістю розповідають свої історії публічно – і це величезний стрибок у ставленні до таємниці усиновлення в суспільстві. І серйозна мотивація для майбутніх усиновителів. Скажу більше: зараз усиновлення – не просто норма, а вчинок, гідний поваги".
Наталя каже, що 10 років тому в Україні усиновлення було чи не єдиним шансом для дітей-сиріт вирости в сім'ї. Діти, які не підлягають усиновленню (а таких в інтернатах до 90%), шансів бути вихованими за межами інтернатів майже не мали. Сьогодні в Україні активно розвиваються сімейні форми виховання: прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, наставництво, опіка. Популяризація сімейних форм виховання – величезний фронт роботи Фонду останні 10 років. Фонд організовував перші дитячі будинки сімейного типу в Україні, створював перші програми з наставництва. Зараз веде великий проєкт для підлітків, які ростуть в інтернатах, – "Ринат Ахметов – дітям. Твоя суперсила", що включає мотиваційні, навчальні та профорієнтаційні зустрічі з амбасадорами Фонду.
На запитання "Чим погані інтернати?" Наталя Ємченко, мама чотирьох дітей, відповідає детально і ґрунтовно. "Будь-яка система, в якій дитина росте поза сім'єю, таїть у собі кілька небезпек. По-перше, діти не отримують підготовки до дорослого життя. В інтернаті їх обслуговують на побутовому рівні, а потім вони не знають, як жити: як приготувати яєчню, звідки беруться гроші і які професії є в цьому світі. У них немає елементарних навичок, це синдром вивченої безпорадності: коли здається, що від тебе нічого не залежить і одночасно, що тобі всі винні. Друга проблема – відсутність моделі сім'ї перед очима. І третя: в інтернатах діти позбавлені можливості вибору. Інтернатна система не передбачає, що дитина може вибрати спеціальність, яка їй цікава, тому сироти вступають на робочі спеціальності".
Піар-директорка з 15-річним досвідом, Наталія Ємченко бачить Фонд Рината Ахметова промоутером соціальних ініціатив і трендсеттером. Його завдання – просувати інновації, задавати тон, позначати проблеми і пропонувати механізми їх вирішення. Наприклад, з 2008 року Фонд створив 41 дитячий будинок сімейного типу – і понад 400 дітей з усієї країни взяли в ці сім'ї на виховання (зараз в Україні понад 1 100 таких дитячих будинків). "Це дуже правильна альтернатива інтернату: по-перше, кількість дітей в дитячих будинках сімейного типу найчастіше не більше десяти, по-друге, в них завжди є тато і мама. Ці батьки отримують зарплату від держави, тобто для них це робота. Діти живуть у великих будинках, у своїх кімнатах, вони готують сніданки, ходять до загальноосвітньої школи, займаються спортом і танцями – по суті, це велика сім'я". Як справжня – різниця лише в тому, що юридично діти необов'язково усиновлені.
Під час нашого інтерв'ю Наталя раз у раз бере до рук айфон і показує в "Фейсбуці" сторінки своїх улюблених героїв – про кожного можна зняти кіно. Це люди, які усиновили дітей завдяки Фонду або очолюють дитячі будинки сімейного типу. Наприклад, Олена Жеребченко і її чоловік Максим. Вони створили дитячий будинок сімейного типу в Донецьку 10 років тому. Через воєнні дії рідне місто їм довелося покинути. Зробити це було вкрай непросто: сім'я Жеребченків вивозила з Донецька не лише дев'ятьох дітей, а й коней, собак, кроликів і козлика Клауса. Тепер вони всі живуть під Києвом. І продовжують приймати дітей: спочатку – двох, а зараз Олена готує документи на усиновлення ще однієї дитини. Але якими б щасливими ці сімейні історії не були, "зробити перший крок до усиновлення – велика психологічна проблема, – зазначає Наталя, – і основні бар'єри пов'язані з невідомістю: мало хто розуміє, як відбувається процес усиновлення і, головне, що буде потім".
Для тих, хто до усиновлення не готовий, але відчуває в собі сили допомогти, у Фонді розробили спеціальну програму "Наставництво". "Є діти, які з різних причин не потрапляють в сім'ї, – наприклад, за статистикою Мінсоцполітики, найбажанішими для усиновлення є малюки у віці до 6 років. Але старшим теж важливо отримати підтримку – особливо, коли вони випадають з інтернатної системи. Інакше дитина залишається один на один зі дорослим життям, а що таке "один на один", коли тобі 16? Мільйон проблем: тобі потрібно вчитися, причому так, щоб при навчальному закладі знайшовся гуртожиток; ти не розумієш, як працює медицина; не знаєш, де отримувати документи, як відкрити рахунок у банку. Пояснити все це може наставник".
Наталя розповідає про свою колегу з СКМ: вона взяла під опіку дорослу дівчинку, допомогла їй вступити до університету і підтримувала весь час, поки та навчалася. Ще одна учасниця цієї програми – Анна Пакалова з Маріуполя – в одному з інтернатів зауважила, як акуратно підстрижені всі діти. Виявилося, стрижки їм робив 15-річний Олег Башірзаде, який там жив: хлопець був захоплений перукарським мистецтвом. З наставницею він знайшов спільну мову миттєво: в Анни свій салон краси в Маріуполі. Цьогоріч Олег випустився з інтернату і отримав професію перукаря. Спочатку працював в салоні у Анни, а тепер – у модному барбершопі. Незважаючи на зміну місця роботи, продовжує підтримувати тісні відносини з наставницею.
Популяризацією усиновлення та опіки в світі активно займаються селебріті. Анджеліна Джолі, наприклад, не просто позує на червоних доріжках в оточенні шістьох дітей, троє з яких усиновлені, – в інтерв'ю вона відверто розповідає, чим живуть її діти і як вона приймає всі їхні особливості та захоплення. "У кожної дитини є суперсила, – продовжує думку Наталія Ємченко. – Виявити її зазвичай допомагають батьки. Ми ж у Фонді підключаємо амбасадорів – телеведучих, акторів, спортсменів, які проводять мотиваційні зустрічі. Часто вони присвячені профорієнтації: допомагають дитині зрозуміти, що їй цікаво. Після зустрічей діти заповнюють анкети, розповідають, яка підтримка їм потрібна. Наприклад, є діти, які хочуть займатися медициною, і ми організували їм поїздку на станцію швидкої допомоги, щоб вони поглянути, як працюють медичні бригади. Дівчинка з інтернату в Маріуполі хотіла стати співачкою – ми влаштували їй запис у професійній студії".
Тим, хто хоче допомогти, але не знає, з чого почати, Наталя насамперед дає пораду, чого робити не слід. Не треба приїжджати до інтернату тільки для того, щоб дарувати подарунки. Про те, що дітям потрібен не айфон, а увага, Ємченко знає від самих випускників дитячих будинків та інтернатів. Наталя цитує їх: "Краще поїдьте в інтернат і подаруйте дітям час – почитайте їм; розкажіть про свою роботу, про те, як влаштований світ; оплатіть роботу репетитора для тих, кому важко даються уроки, або допоможіть вибрати вуз".
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Lesha Lich
Стиль: Venya Brykalin
Асистент стиліста: Vika Filipova
Зачіска: Yevgeniya Kozlova
Макіяж: Svetlana Rymakova
Продюсер: Marina Sandugey-Shyshkina