У жовтні світ відзначає День ментального здоров’я. В Україні тема підтримки психологічного добробуту — питання нагальне: на цьому наголошують фахівці та перша леді Олена Зеленська.
У маленькому кабінеті Тетяни Петрової, сімейної лікарки в селі Михайлівка-Рубежівка за 15 кілометрів від Києва — велике вікно і багато сонця. Тетяна проводить тут по 10 годин на день — працює дві зміни поспіль, — аби встигнути прийняти всіх. Яскрава блондинка, вбрана в сукню з квітами (ми зустрічаємось у перший день її відпустки, тому вона не в медичній формі), на руці — елегантний золотий годинник (подарунок сина, який служить у Збройних Силах). На моє запитання: "Як ви?" відповідає впевнено: "Я — добре. Працюю та почуваюся корисною".
Тетяна краще за багатьох знає, як відновитися після травматичних подій і знайти в собі сили допомагати іншим. У липні 2014 року вона тікала з рідного Луганська з однією сумкою: в місті залишився родинний будинок, колекція живопису та старовинних ікон — і все її життя. Нове вона змушена була розпочати в невеличкому селі на півночі Київщини. Торік війна наздогнала її знов: 24 лютого село потрапило під окупацію — два тижні Тетяна провела вдома без світла і води, доки не змогла виїхати у Львівську область.
Сьогодні вона працює в невеличкій амбулаторії Михайлівки-Рубежівки. Влітку тут з’явився центр психологічної підтримки "Дбаю про себе" за протекції американського агентства з міжнародного розвитку USAID. Серед пацієнтів Тетяни – мами з дітьми, люди старшого віку, ветерани, які не можуть продовжувати службу за станом здоров’я. У когось підвищений тиск, у когось болі в животі, проте Тетяна завжди питає: "Як ви?".
Вона згадує пацієнта, колишнього військовослужбовця: його демобілізували через хворобу ще кілька років тому. З 24 лютого він знову хотів служити — його не брали. Тоді ж розлучився з дружиною. У чоловіка розвинулася депресія. До Тетяни прийшов на обстеження, розговорилися — і тепер чоловік відвідує групову терапію з психологом, читає книжки з психології. Дякує Тетяні за те, що пояснила: звертатися по допомогу — не соромно.
Страх і безсоння — основні скарги пацієнтів Тетяни. "85 % просто не сплять. Більшість говорять про непевність у завтрашньому дні, про тривогу від очікування — чи то обстрілів, чи то відключень електроенергії". Аби вміти розпізнавати проблеми з ментальним здоров’ям і мати змогу допомагати пацієнтам, Тетяна пройшла навчання за програмою ВООЗ mhGAP (Mental Health Gap Action Programme) для сімейних лікарів. Воно відбулося в межах Всеукраїнської програми "Ти як?", спрямованої на розбудову системи надання послуг у сфері ментального здоров’я. Один із ключових кроків — зробити так, щоб людина могла отримати допомогу в цих питаннях просто в кабінеті сімейного лікаря.
"Закривати очі на те, що нас чекають ментальні проблеми, не можна. Маємо визначитися, як не розсипатися"
"Ти як?" — не документ, який можна завантажити й прочитати, а фактично велика реновація, що передбачає залученість усіх рівнів — від національного до областей і громад; міжнародну співпрацю (головний партнер — ВООЗ), навчання і тренінги для фахівців і, звісно, комунікаційну кампанію, яка має популяризувати серед українців турботу про власну психіку. У розвинутих країнах на це йдуть десятиліття: Бельгія почала реформу 12 років тому, і вона досі триває, у Британії системі ментального здоров’я 50 років, а в США першу концепцію психічного здоров’я розробили в 1946-му, після повернення військових з фронтів Другої світової. В Україні програма, ініційована першою леді Оленою Зеленською, розвивається тут і зараз, з-посеред ракетних обстрілів і повітряних тривог — бо часу зволікати немає.
За даними соціологічного дослідження, проведеного в серпні цього року британською компанією Alligator Digital, що було представлене під час третього Саміту перших леді та джентльменів, кожен другий українець почувається емоційно гірше, ніж три роки тому. "Це надзвичайна сміливість першої леді — братися за теми, що стосуються великих соціальних трансформацій", — каже Оксана Збітнєва, керівниця Координаційного центру з психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів України. — Дослідження це підтверджують: ціна "нероблення" занадто висока".
"Якщо не зараз, то коли? — запитує перша леді, коли ми зустрічаємося в офісі президента на початку вересня. — Ми всі відчуваємо те саме — і закривати очі на те, що в майбутньому нас чекають ментальні проблеми, не можна. І час, і момент зійшлися. До того ж маємо визначитися, як нам не розсипатися". Турбота про власний стан – очевидне питання виживання для українців, проте це стосується усього світу, зауважує перша леді. Те ж міжнародне дослідження, представлене під час третього Саміту, показало: ментальне здоров’я входить до п’ятірки найбільших глобальних викликів сьогодення й майбутнього. Люди скаржаться на "тривогу, непевність у своєму завтра та крихкість сталих систем". Аби привернути увагу світу до проблеми, 10 жовтня увесь світ відзначає День ментального здоров’я.
Олена Зеленська занурюється в усі етапи програми. Розповідає, що влітку їздила в Михайлівку-Рубежівку, аби подивитися, як працює центр психологічної підтримки, і навіть встигла поговорити із сімейною лікаркою Тетяною Петровою про власні проблеми — передовсім розлади сну. Свого психолога перша леді не має — для неї це наразі розкіш: "Я залюбки б звернулася до фахівця, проте не вийде бути відвертою. Мені нема чого приховувати, але зараз є деталі, побутові насамперед, які я не можу розголошувати". Тому поки вдається до технік самодопомоги — зокрема, за порадами методички, опублікованої на спеціальній сторінці програми "Ти як?". Повільне дихання, медитація, – це допомагає. Також на сайті "Ти як?" є контакти, за якими можна звернутися по підтримку (онлайн та офлайн) у питаннях ментального здоров'я.
Зеленська зазначає, що найбільша проблема в реалізації програми — це стигма, — стереотип, що сильні люди не потребують допомоги. Аби цього позбутися, потрібен "лагідний і дружній підхід". Щоб популяризувати серед українців думку, що звертатися за поміччю не соромно, запустили комунікаційну кампанію "Ти як?". Участь у кампанії беруть і представники українського бізнесу, і публічні люди — від музиканта Дмитра Монатика до дизайнерки Катерини Сільченко. Знання про ментальне здоров’я транслюють через подкасти, лекції експертів і популярні події: наприклад, до Дня ментального здоров'я команда презентувала проникливий (він реально такий, якщо слово ок) відеоролік. У ньому перша леді разом із артистами, телеведучими та лідерами думок закликає не закриватися наодинці зі своїми страхами й випробуваннями, і не боятися звертатися до фахівців.
Є і добрі новини, розповідає генетик, патофізіолог, доктор медичних наук Віктор Досенко: діагноз ПТСР — посттравматичний стресовий розлад – матимуть тільки 20% українців. Більшість із нас проявлять гнучкість психіки та відновляться, а щасливці — за статистикою, їх приблизно 25% — навіть отримають посттравматичне зростання, тобто стануть кращою версію себе: більш сміливі, вільні та свідомі громадяни. Науковець з 25-річним стажем, Віктор Досенко — один із засновників міжнародного Центру тактичної медицини в Києві, де займаються підготовкою військових та медиків до роботи в умовах високого ризику, психологічного зокрема.
Сам Досенко спеціалізується на вивченні ПТСР, проте більшості українців, впевнений він, варто боятися не ПТСР, а наслідків хронічного стресу. Серед них — втома, підвищений тиск, болі в спині, алергії, порушення травної системи, інфаркти, інсульти й онкологічні захворювання. Хронічний стрес — ще одна невидима травма війни, проте наслідкам можна запобігти, якщо реагувати на нього правильно. Тобто так, як закладено еволюцією: "бий чи біжи". "Під час стресу зростає тиск, пришвидшується серцебиття та пульс — організм сигналізує, що м’язи мають почати скорочуватися, аби стан нормалізувався, — описує лікар роботу нервової системи. — Саме тому, якщо стресуєте, поприсідайте чи побоксуйте".
Є і добрі новини, розповідає доктор медичних наук Віктор Досенко: діагноз ПТСР — посттравматичний стресовий розлад — матимуть тільки 20 % українців
Контролювати свій стан легше, коли війна не зачепила тебе фізично, проте як це робити людям, які через неї втратили домівки чи поховали близьких? Коли людина стикається з болем втрати, одна з головних речей, що може зробити фахівець, — допомогти відновити власний ресурс, пояснює Марія Боднар-Шпот, психотерапевтка й методистка проєкту "Незламна мама" від "Фонду Маша" Маші Єфросиніної. За півтора року існування програми реабілітацію тут пройшли понад 2500 жінок і дітей, що постраждали від війни. З однією з них, 37-річною Катериною Колесник, ми говоримо прямо під час її перебування в реабілітаційному таборі у Львівській області. Катерина – тендітна жінка з довгим хвилястим волоссям і великими очима — родом з нині окупованого Бердянська. Поруч із нами крутиться її син — п’ятирічний Платон. У червні цього року чоловік Катерини, Геннадій Колесник, сапер полку "Азов", загинув під час контрнаступу під Бахмутом.
Катерина їхала в табір з величезною потребою говорити про свій біль. "Після загибелі чоловіка я проплакала кілька місяців. На вулицях здавалося, що всі на мене дивляться, що всі знають про моє горе. А потім подзвонила психологу і сказала: допоможіть мені правильно прожити цей момент".
Боднар-Шпот каже: більшість, хто зазнав втрати, приїздять дезорієнтовані, у стані завмирання, мають проблеми зі сном, і табір стає для них "безпечним місцем, щоб зосередитися на собі — на своїх почуттях, думках". Втім, тут не працюють із травмою безпосередньо — поки не закінчена травмувальна подія, робити це зарано. Натомість намагаються навчити жінок відновлювати власний ресурс — за допомогою навичок саморегуляції (дихальні практики та тілесні вправи); корегуляції (допомога інших) та теорегуляції (звертаючись до віри, філософії, йоги).
Так само потребують підтримки й діти: згідно з аудитом, який провели в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я "Ти як?", близько 2,6 млн українських дітей і підлітків потребуватимуть психологічної допомоги. Один із перших кроків у цьому — запровадження проєкту Well-Being, що передбачає соціально-емоційне навчання в школах, розповідає Олена Зеленська. Такий урок є в американських школах, а невдовзі з’явиться і в українських, тому "що плекати стійкість — це головне в піклуванні про наших дітей".
Плекати, але водночас не приховувати правди по те, що відбувається навколо, зауважує Зеленська. Саме так вона поводиться зі своїми дітьми, 19-річною Олександрою та 10-річним Кирилом. "Коли я розмовляю з дорослими й діти поруч, ми ніколи не змінюємо теми, щоб не травмувати дітей. Старша донька вже питань не ставить. А меншому, якщо бачу, що його щось турбує, можу запропонувати поговорити детальніше, пояснити".
Вануї Мартиросян, психологиня кемпу Gen.Camp, освітньо-реабілітаційного табору в Луцьку для дітей, які переживають втрату близьких внаслідок війни, каже, що вони реагують так само, як і дорослі: порушеннями сну, апетиту, емоційним виснаженням. Додаються когнітивні зміни: падає швидкість читання, у багатьох виникають труднощі із запам’ятовуванням. Що робити дорослим, які помітили такі зміни? Насамперед регулювати режим дня, радить психологиня — додавати спорт, чи щонайменше руханку, аби фізична активність допомагала емоційному розвантаженню. Проте самостійно впоратися з порушеннями сну не вийде — це компетенція терапевта й невролога.
У таборі Gen.Camp, який є частиною ініціативи Gen.Ukrainian, заснованою Оксаною Лебедєвою, допомагають дітям з найскладнішими історіями — тут кожен втратив одного, а іноді й обох батьків. В один з перших заїздів реабілітацію пройшла 9-річна Марго Гаряга з Маріуполя: 8 березня 2022 року росіяни скинули авіабомбу на її будинок, де зібралися 12 родичів дівчинки. Вижили після удару тільки вона сама, її мама Ірина та дівчина брата Марго, Олена. Марго пам’ятає все: як після обстрілу не відчувала ніг, бо їх засипало бетоном, як кричала та шкреблась, щоб її почули рятувальники, як сиділа біля ліжка мами в маріупольській лікарні.
Перша групова терапія в таборі починається з того, що психолог читає вголос історію — схожу на те, що пережили діти. У такий спосіб відбувається нормалізація горя, — діти розуміють, що вони не самі. Групову й індивідуальну терапію чергують із баскетболом, екскурсіями та дискотеками. На моє запитання "Як ти змінилася після табору?" Марго дуже серйозно каже: "Стала трошки спокійніша, намагаюся змиритися з тим, що сталося". Мама доповнює: "У неї навіть вираз обличчя інший". Сьогодні Марго ходить на айкідо та мріє стати детективом.
Більшість реабілітаційних програм, які існують у країні, спрямовані на виховання стійкості — здатності протистояти випробуванням. Під час Саміту перших леді та джентльменів, який цьогоріч був присвячений саме ментальному здоров’ю, перша леді назвала стійкість нашим національним пріоритетом, а Олег Романчук, директор Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету, — "колективним та індивідуальним аналогом системи протиповітряної оборони".
Гарний спосіб плекати стійкість — розвивати емпатію. Зеленська вважає, що наступним меседжем комунікаційної кампанії програми "Ти як?" має стати теза про те, що ми повинні підготуватися, аби гідно зустріти вдома наших захисників та захисниць. "Просто прикласти руку до серця, коли бачиш військового, — це мило, але краще діяти: облаштувати робочі місця для людей, які отримали інвалідність, подумати, як за потреби допомогти ветеранам із навчанням та перекваліфікацією. Наші військові взяли на себе головну роботу — захищати всіх нас. Тож ми як суспільство винні цим людям і маємо віддячити".
Проте це завтра, а сьогодні всіх турбує питання, як жити далі. Зеленська каже, що намагається зберігати оптимізм попри все та жити надією. "Найскладніше, що діти постійно запитують: мам, коли закінчиться війна? І ти намагаєшся шукати відповіді, але найправильніше — сказати як є: я не знаю, але вона точно закінчиться". І відтак вони з дітьми починають вголос мріяти — а що робитимуть після перемоги, куди поїдуть усією родиною.
Текст: Дар'я Слободяник
Фото: Stephan Lisowski
Зачіски: Sasha Vetrova
Макіяж: Tamriko, Svitlana Rymakova, Anna Zhadko
Продюсер: Sasha Dudchenko
Освітлення: Nazar Olijnyk
Асистент фотографа: Sasha Tsurkan
Асистенти перукаря: Anastasiia Borejko, Diana Koval
Асистентка візажистів: Anastasiia Monina
Асистентки продюсера: Margaryta Starkova, Yulia Vysotska