Культурний погляд на бодипозитив, пов’язаний з пропорціями тіла, активно змінюється завдяки таким безкомпромісним фігурам, як Lizzo й модель Ла'Шоне Стюард (La'Shaunae Steward), які виступають за прийняття суспільством тіл різних розмірів, а особливо plus-size. Однак з огляду на недавню реакцію на втрату ваги в Адель, нам належить пройти ще довгий шлях, поки ми нарешті зможемо святкувати рівноправність усіх розмірів.
Не так давно для нас було абсолютно звичним явищем спостерігати в соціальних мережах і на екранах телевізорів лише стрункі тіла, які приймає соціум. Модний одяг і косметичні продукти рекламували тільки привабливі моделі, які за сценарієм завжди обіймали високі посади й мали добрі стосунки зі своїми колегами, втілюючи в такий спосіб символ привілеїв, доступних усім худим людям.
Однак за останні п’ять років сталося величезне зрушення в тому, як наші тіла представлені в медіа і як їх сприймає суспільство. Рух бодипозитиву (а саме його третя хвиля) почався 2012 року з відповідного хештегу, який використовували активісти — рух очолили великі темношкірі жінки й жінки з етнічних меншин, що виступали за прийняття суспільством видимого на тілі жиру (це, до речі, одна з настанов руху бодипозитиву). Спочатку рух став популярним у соціальних мережах на кшталт Tumblr і Facebook, а потім його підхопили блогери в Instagram, що вирізнялися пишними формами. Відтоді рух бодипозитиву перетворився на мейнстрим, запустивши потік прийняття всіх розмірів і революцію в сторону прийняття себе такими, якими ми є.
Тепер ми спостерігаємо сплеск уваги до виробництва одягу великих розмірів у таких брендів, як Vero Moda, Soncy, Pink Clove і Universal Standard, а також розширення асортименту одягу до великих розмірів у мейнстримних брендів, як-от ASOS, River Island, Monsoon, H&M, Mary Katrantzou, Christopher Kane і Diane von Furstenberg.
Серіали й фільми, як-от "Імперія", "Пампушка" і "Ейфорія" (в останньому знімається модель і актриса Барбі Феррейра) представляють нам plus-size героїв, які більше не є прикладами стереотипного "гладкого персонажа", якого всі звикли бачити по телевізору. Тепер ці герої кумедні, сильні, незалежні, успішні, розумні й здатні кохати й бути коханими. Ми починаємо частіше бачити позитивне уявлення про великих людей на екрані й водночас з’являється більше можливостей для великих людей у реальному житті, які прагнуть і досягають поставлених цілей.
Але відвертості не закінчуються на екрані. За останні кілька років нам вдалося спостерігати великі тіла на обкладинках найпрестижніших модних журналів і рекламних кампаній у світі. Від обкладинки Ешлі Грем для Sports Illustrated у 2016 році до Паломи Ельсессер на обкладинці британського Vogue 2018 року. Здається, поступово світ починає звертати увагу й усвідомлювати, що й більші тіла заслуговують на місце під сонцем.
"Я відкрила для себе спільноту бодипозитиву у 2014 році, коли вирішила почати шлях назустріч до прийняття й любові до себе після багатьох років дієт, селфхарму й ненависті до себе. Як темношкіра, чорна жінка великого розміру, що живе в західному суспільстві, я росла, спостерігаючи за тим, як схожі на моє тіла маргіналізують, ображають, демонізують і фетишизують. Моє тіло й форми тіла, подібні до мого, — не мали місця в моді. Я росла в той час, коли в медіа та індустрії розваг говорили, що бути білим і худим означає бути „своїм". І це було прекрасно, а все, що не відповідало цим стандартам, вважали таким, що „не заслуговує нічого".
На той час, коли я стала частиною цього руху, він був прикладом різноманітності, заснованої на соціальних мережах, виступав за любов до себе й радикальне самоприйняття повних людей різних рас. Головними активістами спільноти були Джес Бейкер, Соня Рене Тейлор, Джессамін Стенлі і Ківан Бей. Але потім щось змінилося".
Бодипозитив, за своїм визначенням, полягає в тому, що ми не тільки приймаємо наші тіла такими, якими вони є, а й уважаємо їх чудовими. Для світу, у якому на ментальному рівні заведено соромитися свого тіла (особливо, якщо воно товсте, зі шрамами або іншими особливостями), це надзвичайно потужне послання.
Однак в останні роки бодипозитив став справою комерційною. Схоже, бодипозитив тіла тепер є "доступним для всіх" рухом, який монетизують і політизують бренди й громадські діячі, що часто призводить до того, що осіб, які перевищують певний розмір і належать до певної етнічності, не запрошують до розмови, хоча представники подібної статури й етносу були основоположниками бодипозитиву.
У той час як рух бодипозитиву зробив чудові речі для власників таких форм, які часто залишаються поза увагою, і створив можливості для менш привілейованих представників, він також створив свій власний стандарт краси, якого прагнуть, але не можуть досягнути власники зовсім інших тіл. Від активізму, пов’язаного з прийняттям людей всіх форм і розмірів, суспільство прийшло до руху, що зосередилося на "прийнятно повних" жінках: вродливих жінках з екстремальним проявом фігури типу "пісочний годинник", зазвичай білих або світлошкірих, з вузькими таліями, широкими стегнами й високими вилицями.
Однак є жінки, які активно просувають погляди бодипозитиву, здебільшого фокусуючись на питаннях любові до себе, радикальному розширенні можливостей і поваги до представників великих розмірів з боку суспільства. До таких активістів належать Ла'Шоне Стюард (La'Shaunae Steward), Ешлі Тріббл (Ashleigh Tribble), Габі Грегг (Gabi Gregg) і Енам Асіама (Enam Asiama).
"Я знаю, що надаю підтримку багатьом дівчатам, які не бачать досить чорношкірих товстих дівчат у медіа", — сказала 23-річна модель і активістка Стюард в інтерв’ю Teen Vogue у 2019 році. Відтоді як її кампанія для Universal Standard стала вірусною, Стюард почала використовувати свою платформу для розмов про інклюзивність у модній індустрії.
Ще є Lizzo. У 2019 вона стала буквально відкриттям року, включно із сольною обкладинкою для британського Vogue і перетворенням на дівчину, що є прикладом прояву любові до себе й бодипозитиву. Вона також висловилася про розчарування, пов’язане із цим рухом. "Кожний з нас, хто використовує бодипозитив для продажу чого-небудь, робить це для своєї особистої вигоди, — сказала вона в інтерв’ю для Vogue. — Ми нічого не продавали на початку. Ми просто продавали себе". Для багатьох з нас Lizzo символізує зміни в суспільстві й те, як воно сприймає повні тіла, а особливо чорні товсті тіла, тому що бачити на екрані темношкірих повних жінок, які впевнені в собі й своїй сексуальності, і повністю в цьому автономні — вкрай рідкісне явище. Але й цього не досить.
На рух бодипозитиву ще чекає тривалий шлях. І якщо ми поступово наближаємося до того, щоб люди великих розмірів і різного етнічного походження знову почувалися безпечно, люблячи своє тіло й себе без неповаги, тролінгу й недоброзичливості інших, ми все одно спостерігатимемо постійні випадки фетфобії. Візьмімо хоча б випадок з британською виконавицею Адель, яку хвалили за втрату ваги, коли це навіть не мало бути темою для обговорення.
Отже, як ми можемо змінити це? Одна велика річ, яка може допомогти, — це спільництво. Привілейовані люди, які живуть у менших тілах, можуть бути частиною руху бодипозитиву, використовуючи свої платформи й голоси для репосту й привернення уваги до висловлювань тих, кого не слухатимуть через зовнішній вигляд. За допомогою них ми можемо деконструювати небезпечні й шкідливі розповіді про вагу, що їх створюють засоби масової інформації та дієтична індустрія.
Зміни також мають відбуватися негласно. Починаючи з директорів та агентів і закінчуючи PR-менеджерами й маркетологами, адже збільшення фізичної різноманітності працівників може зумовити зміни в типах медіафайлів, які ми отримуємо. Але зміни відбуваються повільно, а люди, які мають владу, наступають. Рух бодипозитиву лише потребує більшої підтримки й, можливо, одного разу він зможе дістатися до місця, де всі тіла розглядають як рівні.
Текст: Stephanie Yeboah