У проєкті "Незламні" Vogue Ukraine вшановує військових, медиків, митців, енергетиків, параатлетів – полеглих і живих, – героїв, які щоденною працею допомагають країні вистояти в найтемніші часи. Перший герой – музикант та волонтер Святослав Вакарчук, який в інтерв'ю українському Vogue відверто говорить про найщемкіші виступи у своєму житті, що відбулися на фронті, власні страхи та любов.
Святослав Вакарчук із дитячим захопленням показує гітару, розписану українськими військовими: автографи, теплі побажання, кумедні малюнки. Колекційний інструмент 1969 року Святослав викупив у знайомого, який придбав його на аукціоні в Америці. Фронтмен гурту "Океан Ельзи" каже, що на ньому грали світові легенди: "Можливо, навіть Пол Маккартні". Відтоді з цією гітарою він обʼїздив десятки прифронтових міст і позицій – від Авдіївки та Слов'янська до Запоріжжя. Грав для військових в окопах і госпіталях, у закинутих хатах та на заправках — а тепер імпровізує в кадрі для українського Vogue, сидячи на холодній підлозі музичного клубу The Origin Stage у центрі Києва.
Це одна з двох гітар 50-річного Вакарчука. Була ще третя, яка минулої зими пішла з аукціону за 350 тисяч доларів: кошти спрямували на закупівлю дронів та РЕБів для 1-го корпусу Нацгвардії "Азов". Я питаю, чи готовий він пустити з молотка цей колекційний інструмент — вочевидь дуже цінний для нього, — щоб допомогти війську. Музикант робить паузу: готовий — за мільйон доларів. "Давайте про це напишемо. Можливо, хтось зацікавиться?" — сміється він.
Вже 30 років Святослав Вакарчук — лідер найпопулярнішого гурту країни. "Океан Ельзи" — колектив рекордів. Після трьох аншлагів на столичному "Олімпійському" у 2014, 2016 та 2018 роках — по 75 тисяч людей щоразу — у травні 2019-го виступ на ВДНГ зібрав 100 тисяч прихильників. Подолати цей бенчмарк поки не вдалося жодному іншому артисту. Та коли питаю, який виступ став для нього найщемкішим, він згадує торішній фронтовий концерт у маленькому магазині в глушині на Покровському напрямку: "Військові тоді запропонували поїхати в "тихе безпечне місце". Під'їжджаємо — а це звичайний продуктовий магазин. Усередині купа люду, бійці — і просто серед тих прилавків із шоколадками я й заспівав".
Ми сидимо в темній холодній гримерці The Origin Stage, музикант кутається в пальто. Іще вчора він грав на позиціях "Хартії" на Харківщині, а завтра їде до Берліна – на презентацію документального фільму, присвяченого 30-річчю гурту. "Океан Ельзи" відомий тим, що грає концерти і на головних майданчиках країни та світу, і в місцях, для цього абсолютно не пристосованих. 22 лютого 2022 року Святослав із командою — гітаристом Денисом Дудком і клавішником Мілошем Єличем — вийшли на пішохідний міст у Києві, щоб заспівати "Все буде добре" та інші гіти. У дні, коли ширилися новини про ймовірний повномасштабний напад Росії на Україну, хотілося показати: "ми тут, ми вдома". Уже за тиждень Вакарчук був у Харкові: співав "Червону руту" в метро та на Майдані Свободи, куди напередодні влучила російська ракета, і виходив у прямі ефіри світових каналів просто з телефона, щоб показати наживо, що відбувалося. У бронежилеті, із запалими очима, розгублений. Він згадує: "Я бачив, що фронт біля Харкова, і просто знав, що мушу там бути".
Вакарчук виріс у Львові в академічному середовищі: батько був видатним фізиком, ректором Львівського університету, пізніше — міністром освіти; мати — освітянка, нині художниця. Він виховувався на музиці The Beatles і The Rolling Stones, з 1994 року є вокалістом, лідером "Океану Ельзи" і автором більшості пісень; і хоч ніколи не був дотичний до армії, каже, що тепер цей світ для нього так само близький, як і музичний.
Влітку 2014-го він із гуртом вперше виступив перед військовими в Миколаєві. Потім були концерти в Пісках, Мар'їнці, Авдіївці, Слов'янську, Северодонецьку та Лисичанську, а з 2022 року його маршрути пролягли вздовж усієї лінії фронту. Без афіш і сценічного розмаху — це камерні виступи для бійців і конкретна волонтерська підтримка там, де вона потрібна найбільше. За чотири роки повномасштабної війни "Океан Ельзи" допоміг зібрати для війська понад 355 мільйонів гривень, зокрема для Сил оборони переважно на закупівлю дронів та РЕБів, засобів зв'язку, а також автівок швидкої допомоги. Популярність гурту творить дива: пʼять ювілейних концертів у київському Палаці спорту позаторік принесли понад 10,5 мільйона гривень на потреби Сил оборони, а чотири великі шоу у Львові влітку минулого року — сім мільйонів для ГУР.
Війна зробила мене менш категоричним. Сьогодні я уникаю конфліктів і суперечок, бо розумію: українці — такі як є, інших у мене нема
Музикант каже: перед військовими, які щойно вийшли з позицій і втратили побратимів, найкраще працюють не слова, а музика. "Я був на позиціях одного з підрозділів 80-ї бригади зі Львова, в районі села Борова на Ізюмщині. Напередодні відбувся бій — із втратами. Ми почали спілкуватися, говорили довго, а потім хтось із бійців запитав: може, щось заспіваєте? Я взяв гітару, почав із "В той день, коли станем собою", потім "Обійми", потім "Я їду додому". Наприкінці вони навіть усміхатися почали".
За останні чотири роки "Океан Ельзи" випустили два альбоми: український "Той день" та англомовний "Lighthouse". "Той день" Вакарчук називає "легким і справжнім". До нього увійшли пісні "Мукачево" про рідне місто артиста, "Мамо!" про найріднішу людину та чуттєва "Шіле" — звісно, про любов. Це здається сміливим кроком — під час повномасштабної війни писати про інтимне. Для нього це не жест, а природний спосіб говорити зі слухачем: "Музика — це найбільш абстрактне мистецтво. Якщо ти письменник чи поет, ти написав про війну, і люди бачать, що це про війну. А в музиці ти маєш розкіш не казати людям, що слід відчувати, — вони самі вирішать".
Вакарчук не прихильник писання на злобу дня і не хоче бути частиною кон'юнктури. Лише раз створив пісню на замовлення — для бійців "Азову". Йдеться про трек "Місто Марії", що вийшов у середині квітня 2022 року, коли Маріуполь перебував у російській облозі. "Тоді зі мною зв’язався Калина (Святослав Паламар, заступник командира підрозділу. — Прим. ред.), який був в оточенні на "Азовсталі", і попросив написати пісню про Маріуполь, щоб підтримати їх. Мене вразило, що в такий момент військові думають про музику. Десь у дописі одного з волонтерів я натрапив на вислів "місто Марії". Це був такий сильний образ — місто, яке дарує життя. Я їхав до Львова, коли отримав той дзвінок. Уночі дістався готелю, взяв гітару і десь о шостій ранку, на світанку, написав рядки: "І сонце зійшло над Азовом"".
Своє 30-річчя найвідоміший гурт країни відзначив у 2024-му. До ювілею команда випустила десятий студійний альбом "Той день", документальну стрічку та фотокнигу у видавництві Arthuss, а також відіграла девʼять масштабних концертів у Києві та Львові й кілька десятків за кордоном — від Північної Америки до Ізраїлю. Описуючи професійний шлях завдовжки в понад три десятиріччя, Вакарчук насамперед говорить про чуттєві речі: "Ми робимо це тому, що не можемо не робити. У музиці немає мети — ми просто творимо, це наш спосіб жити життя".
Каже, що творчість, родина й поїздки на фронт — три кити, на яких тримається його психіка. "Усе інше — як у всіх, базові речі: друзі, якісь приємні покупки і багато спорту. Я мушу щодня щось робити з тілом: встаю о шостій і, де б не був, роблю зарядку". До повномасштабного вторгнення він багато читав — це допомагало впорядкувати думки. Зараз — менше. "Я буквально змушую себе читати. Якщо до війни читав одну книгу на тиждень, то зараз — дай Боже одну на місяць". З останнього прочитаного й перечитаного — "Місто" Валер’яна Підмогильного, романи Томаса Манна, Хуліо Кортасара, Габріеля Гарсії Маркеса та Йозефа Рота.
Музикант каже: перед військовими, які щойно вийшли з позицій і втратили побратимів, найкраще працюють не слова, а музика.
Чи змінила його війна? Вакарчук каже: хотів би відповісти за кілька років. "Зараз дуже багато стресу, надмір кортизолу й адреналіну. Ми не рефлексуємо, а реагуємо — у нас усе реактивне". Зізнається, що став більш відповідальним і тривожним, але так само багато пише — музику та пісні "про любов, війну і про любов під час війни". У 2021 році у Святослава та продюсерки Євгенії Яцути народився син Іван, а влітку 2022-го — донька Соломія.
"Війна зробила мене менш категоричним, — підсумовує музикант. — Сьогодні я уникаю конфліктів і суперечок, бо розумію: українці — такі як є, інших у мене нема. Ми не маємо битися одне з одним через дрібниці. Бути людиною, чути одне одного — значно складніше, ніж грати на піаніно чи писати пісні. Ти вчишся цього все життя".
Фото: Iryna Lupu
Cтиль: Sonya Soltes
Зачіска та грумінг: Daria Zhadan
Продюсерка: Mariia Nikolaienko
Освітлення: Michael Aziabin
Асистентка стилістки: Yuliia Ostapchuk
Подяка – Origin Stage