Вже 22 червня в Києві стартує "Книжковий Арсенал", який повертається до нас після дворічної перерви. Цьогоріч програма охоплює понад 100 подій у межах фокус-теми, літературної програми, програми для дітей та підлітків тощо. Літературна програма стане спробою поговорити про те, як перенести досвід, який ми проживаємо тут і зараз, у пам’ять. Саме про це ми розпитали кураторку літературної програми — журналістку, продюсерку Радіо Культура та письменницю Ірину Славінську.
Ми зустрічаємося з тобою після чергової безсонної ночі в Києві через російські обстріли — проте маємо щасливу можливість поговорити про культуру, про "Книжковий Арсенал". Як гадаєш, яким чином нашій культурі вдається встояти попри все?
Я особисто сприймаю це як своєрідний акт незламності, який демонструє стійкість нашого суспільства як інституції. Як після початку вторгнення встояла банківська і фінансова системи, суспільне мовлення тощо, так само і наша культура як інституція демонструє гарт та самоорганізацію.
Ти в команді "Книжкового Арсеналу" з другого року існування, з 2012-го. Як фестиваль вплинув на тебе за ці 10 років?
Мені тоді було 25, я вже років п’ять працювала в медіа. "Книжковий Арсенал" став цікавим досвідом зустрічі з новими скілами — це саме той випадок, коли ти вчишся в полі, в процесі роботи. Це було цінно, адже вся команда "Книжкового Арсеналу" була поруч. Я завжди відчувала, що ми з усіма заодно.
А ще мені — вже не як професіоналці, а як киянці — завжди видавалося дуже важливим, аби в Києві з'явився великий книжковий фестиваль, що виходив би за межі продажу книжок. Бо в Києві були книжкові ярмарки різного рівня привабливості, деякі навіть мали програму заходів, але не було справді масштабних літературних подій.
Тому "Книжковий Арсенал" ввів оту сюжетну лінію, якої нам не вистачало — у мене тоді було відчуття, що простір міської культури остаточно склався. Тому що доти були окремі місця, де слухали музику, влаштовували поетичні читання чи інші мистецькі штуки, але нарешті з’явився захід, де можна всім збиратися раз на рік — насамперед довкола літератури. Але мультидисциплінарність також присутня і була важлива для творців фестивалю з самого початку. Тому це просто неможливо не любити.
Для мене ця подія і місце працюють разом — і викликають багато любові. Навіть якщо б не була дотичною до організаторів, я би дуже любила цей простір — і ціную, що цього року я в команді.
Як говорити про книжки в часи війни — велике запитання
"Книжковий Арсенал" завжди був подією, яка нас об’єднувала. Які функції несе фестиваль зараз, під час великої війни?
Як говорити про книжки в часи війни — складне запитання. І на нього є багато різних відповідей. Коли ми разом з командою готували літературну програму, я зрозуміла, що в цій історії центральна сюжетна лінія — перетворення нашого безпосереднього досвіду, який ми переживаємо щосекунди, щодня (безсонні ночі, блекаути, окупація — у всіх він дуже різний). Це те, що трансформується з усної народної творчості, з розмов "як ти спала сьогодні", на пам'ять писану, яку зможуть відчитати нащадки або люди з інших країн. Саме література (і не тільки, звісно) має силу це описати.
Література часів великих потрясінь свідчить про те, що це складне завдання, адже не всі досвіди вона спроможна описати в моменті. Мені було цікаво подивитися, як це працює в нашій поточні реальності — очевидно, це як полароїдний знімок, бо все дуже швидко змінюється. Але я хотіла дослідити, як сьогодні література працює з цим безпосереднім досвідом. Тому в програмі "Книжкового Арсеналу" можна буде знайти своєрідний спектр досвідів читацьких, які ми обговоримо, та досвідів письменницьких.
Я не впевнена, що з огляду на все сказане цей "Книжковий Арсенал" буде прямо розважальним, але в кожного він буде свій. Як мінімум, ми відчуємо велику радість від зустрічі. Проте я постійно думаю, що не всі дожили до цього дня. Є митці, які загинули на війні, в окупації чи внаслідок російських обстрілів. І мені важливо, щоби на фестивалі ми про це пам'ятали.
А чи буде цікаво на фестивалі людям, які через війну взагалі втратили бажання читати? Адже такі є, і їх багато.
Впевнена, навіть ті люди, які ці півтора роки взагалі не можуть читати, знайдуть щось цікаве для себе. Саме тому ми запланували декілька подій, присвячених альтернативному способу читання — наприклад, аудіоконтенту або читацьким клубам, які підійдуть навіть тим, хто зараз не читає, але хоче послухати. "Книжковий Арсенал" — таке місце, де навіть люди, які не читають, зможуть зустрітися з літературою в дуже теплій та емпатичній атмосфері.
Розкажи трохи інсайдерської інформації, як взагалі формується програма фестивалю?
Цього року літературна програма "Книжкового Арсеналу" невелика, ми говоримо всього про трохи більше ніж три десятка подій. Не порівняти з розмахом попередніх років. Це частково відповідь на те, як формувалась програма — власне, з кураторським підходом. Він не є одноосібним, ми багато працювали і радилися з командою.
Для мене як для запрошеної кураторки було важливим, аби наші гості побачили певні тенденції. Саме тому в ній немає презентацій окремих книжок, проте прослідковуються важливі тренди: наприклад, що в Україні філософи пишуть книжки, що люди тяжіють до поезії, що точаться розмови про те, як писати про війну. Ще один приклад — актуальність фантастики як жанру, це глобальний тренд, який і в Україні дуже проявлений. Знаю від видавців, що у нас попит на ескапістську літературу.
Є тренд на перевидання класики — не тільки в Україні, а й у світі. Адже є частина творів, які пройшли повз нас, бо в школі нецікаво про це говорити. Або давно не було перевидань.
До речі, в цьогорічний програмі багато уваги приділено поезії: саме поезією ви відкриваєте Арсенал, ще буде подія "Жіночі голоси в поезії", "Поезія в пікселі" та "Поезія після 24 лютого" — загалом чотири великі події. Що такого можуть вірші під час війни, чого не може проза?
Поезія ефективно працює в часи потрясінь — тому що твориться швидко. Поет здатен миттєво зафіксувати якийсь стан, відбиток реальності. Ми бачимо зараз, що чимало авторів або почали писати поезію, або повернулися до неї. Наприклад, Ірина Цілик: вона і була поеткою, але останні роки ми її більше знали як авторку прози та режисерку — а зараз вірші для неї знов стали однією з форм висловлювання. Або Павло Вишебаба, якого ми знали як зоозахисника, активіста та військового, виявився ще й поетом.
Так само сьогодні неможливо собі уявити осмислення прожитих днів без поезії Катерини Калитко, Галини Крук, Юлії Мусаковської, Олени Гусейнової та ще довгого списку імен потужних українських поеток.
Таких людей багато, бо поезія — авангард мови, в ній багато свободи, і ти, працюючи з її вільними формами, можеш показати, що відбувається з нами в реальному часі. У поетів народжуються слова, які потім допоможуть зрозуміти, що з нами сталося.
Наведу приклад: ми зараз часто натикаємося на рядки Жадана 2014-го чи 2015 року. Сергій написав про те, що відбувалося тоді, але сьогодні в тому дзеркалі ми пізнаємо свою реальність: з біженцями, покинутими та розстріляними містами. Але так само працюють вірші Бажана, Сосюри або "Замість сонетів і октав" Павла Тичини. Поезія часто містить той заряд і ті слова, якими ми сьогодні можемо говорити про себе.
Що стосується події "Поезія в пікселі", то багатьох її учасників цього дня спеціально відпустять з місць служби. На жаль, не всіх ми могли запросити, бо не всіх відпустили обставини воєнного часу.
Поезія часто містить той заряд і ті слова, якими ми сьогодні можемо говорити про себе
В програмі є подія, яка присвячена жіночим голосам у поезії. Давай поговоримо про те, чому не варто ділити літературу на чоловічу та жіночу, проте чому цілком можливо говорити про жіночі голоси, наприклад, в поезії?
Загалом "Книжковий Арсенал" дуже чутлива інституція до теми інклюзивності та рівних прав. Якщо ж відповідати на твоє запитання, то тут цілий букет причин. Одна з них суто об’єктивна: в умовах, які наразі склалися з правилами перетину кордону, саме жіночі голоси, культурні зокрема, є фактично репрезентаторами України в світі. Уже не раз ми бачили, що на різних фестивалях саме жіночі голоси, які перекладені різними мовами, представляють нашу літературу. Ця перспектива мені видалася дуже важливою.
По-друге, жінки в часи війни переживають дуже особливий досвід. На жаль. Було би добре, якби не було війни і потреби його артикулювати, але така у нас реальність. Тому, власне, на цих читаннях спробуємо про це поговорити та поєднати різні голоси. Жінок, які служать і приїдуть виступати фактично з "нуля", жінок, які втратили своїх близьких на війні, жінок, які волонтерять. Ці голоси віддзеркалюють багато переживань нашого суспільства.
У вас заплановано кілька подій, присвячених такому явищу, як книжкові клуби. Сьогодні вони дійсно дуже популярні. Як гадаєш, чому?
Цей вид зустрічей навколо книжки важливий, бо пропонує різні досвіди. Ти можеш бути читачем включеним, який активно долучається до розмови, але можеш бути людиною, яка у воєнній реальності хоче побути на самоті, тож маєш змогу скористатися відеоформатом книжкових клубів. Я думаю, читацькі клуби працюють більшою мірою як місце зустрічі — або можливість ні з ким не зустрічатись, але побути в тому місці, де симпатичні тобі люди про щось говорять. Тут постає другий аспект затребуваності читацьких клубів — вони пропонують безпечний простір: тут говорять лише про книжку. Ти в дуже лімітованій конкретній реальності — книжка, автор, модератор — і почуваєшся впевнено.
"Книжковий Арсенал" може стати місцем, де немає "порогу", де нульова точка входу в українську літературу
Плюс це місце, яке може модерувати твої читацькі зусилля. Сьогодні багато людей знайомляться з українською літературою. Ось ти хочеш почитати Жадана, а у нього мільйон книжок: проза, поезія, збірки, артбуки — починати з найпершої чи з останньої? Може, є якась знакова книжка? Хтось тобі має сказати, з чого почати. Книжкові клуби здатні бути такими собі навігаторами. І в цьому сенсі "Книжковий Арсенал" може стати місцем, де немає "порогу", де нульова точка входу в українську літературу. Він може спрацювати саме таким прикладним чином.
Можливо, завдяки фестивалю ви відкриєте для себе нового українського автора або авторку чи симпатичну вам книжку і проведете з нею певний час разом — принаймні в усному варіанті, принаймні пару годин.