У "Видавництві Старого Лева" вийшла книга Ірини Славінської "Слово на літеру "Ф". Базова книжка про права жінок". Вона розповідає цікаві факти з історії українського та закордонного фемінізму — з прикладами та поясненнями, а також із дуже практичними підказками про те, як власними діями зробити реальність трохи більш дружньою до жіноцтва. У Міжнародний день боротьби за правок жінок публікуємо уривок з книги, який допомагає зрозуміти, як зародився рух суфражисток.
Суфражистки
Суфражизм — рух за те, щоби жінки отримали право голосувати на виборах. Суфражистками називали жінок, які до цього руху долучалися. Сьогодні рух суфражисток називають першою хвилею фемінізму. Це правда, що до появи суфражисток були і жінки, і чоловіки, котрі висловлювали критичні до патріархату оцінки чи говорили про нагальність рівних прав для жінок. Проте саме робота, думка, протест суфражисток принесли перші глобально відчутні зміни.
Нині в це важко повірити, але ще зовсім нещодавно жінки не мали права обирати. Жінкам довелося об’єднуватися, щоби поборотися за таку можливість і довести свою готовність висловитися на виборах та впливати на життя своїх громад. Більше про роботу жінок-суфражисток у Великій Британії можна дізнатися з фільму Suffragette. Зверніть увагу на образ Еммелін Панкгерст — громадської діячки, лідерки британського руху суфражисток. І вона, і її доньки, й інші учасниці "Соціального та політичного руху жінок" (WSPU) зазнавали арештів, оголошували голодні страйки, потерпали від тортур — насильного годування. Рівне право голосу повнолітні 21 річні жінки Великої Британії отримали 1928 року. Сумна іронія долі — це сталося за пару тижнів після смерті Панкгерст.
***
Щоб не обмежуватися тільки Великою Британією, для порівняння зауважу, що в США боротьба розгорталася дещо інакше, оскільки ішлося про рішення на федеральному рівні, тобто надати жінкам право голосу в усіх штатах. Цікавий епізод боротьби описує в книжці "Оригінали" американський дослідник Адам Грант. Цю історію він представляє як приклад співпраці між несподіваними союзниками, навіть між супротивниками. Отже, в процесі адвокації такої важливої теми були моменти, коли різні крила руху суфражисток не змогли порозумітися між собою, тому розривали альянси, які до того будували для спільної праці. І навпаки — на шляху просування права голосу для жінок траплялися надзвичайні віражі, коли одна з течій американських суфражисток поєднала зусилля з близьким до церковного середовища Жіночим християнським союзом тверезості (WCTU, союз виступав за заборону алкоголю задля запобігання зловживань з боку чоловіків-алкоголіків). Їх поєднало усвідомлення, що виборче право дозволить почути жіночий голос. Навіщо? Аби голосніше говорити про свої потреби — для когось це були права жінок, для когось це було непоширення алкогольних напоїв. Основою ефективної роботи та взаємодії, успіху будь-якої кампанії чи руху є спілкування та зв’язки між представниками різних суспільних станів. Для антиалкогольного християнського руху ця несподівана співпраця з суфражистками зовсім не означала особливих симпатій до фемінізму. Все було пов’язано з бажанням вплинути на правила поширення та споживання алкоголю в різних штатах Америки.
А якщо чоловіки не голосували за потрібних політиків і закони та обмеження… що ж, тоді голосуватимуть жінки, обираючи бажаних для себе кандидатів. Саме в такому контексті суфражистка Люсі Стоун і християнська активістка Франсес Віллард змогли домовитися. Їм не завадили різні ідеологічні платформи, бо саме в той історичний час вони мали спільну ціль. Стратегія виявилася виграшною, виборче право для жінок у всіх США на федеральному рівні запровадила дев’ятнадцята поправка до Конституції США 1920 року.
А що в цей час відбувалося в Україні? В часи появи суфражизму Україна ще розділена між двома імперіями — Російською та Австро-Угорською. Це пояснює одну дуже важливу особливість витоків українського фемінізму. Українські феміністки першої хвилі мусили відстоювати свої права і як жінки, і як українки. Тобто перші українські феміністки стояли й за національні інтереси, права українців і українок, права української мови, освіти тощо. Саме звідси особлива увага, наприклад, до створення шкіл для дівчат (які не мали доступу до освіти), де б викладали українською мовою. Це подвійне завдання допомагало звертати увагу на інші дуже різні середовища — не тільки потреби дорослих жінок, але й молодших.
Окрім шкіл, перші українські феміністки працювали й на створення проєктів допомоги для молодих вдів і сиріт. Наприклад, відкривали щось подібне до сучасних дитячих садочків, де можуть побути діти, поки мама працює або вчиться на курсах, здобуваючи професію (наприклад, швачки), що прогодує при втраті годувальника. Це дуже допомогло вдовам загиблих у війні 1914–1918 років. Так, бідність родини після смерті чоловіка — це наслідок патріархату. Якщо професійна царина зарезервована лише за чоловіками, а дім і діти — лише за жінкою, то при хворобі чи загибелі чоловіка родина справді залишалася без ресурсів та була приречена на скруту. Саме в таких ситуаціях привілеї патріархату починають даватися взнаки та бути помітними для всього суспільства, котре мусить якось давати раду зубожілим сиротам і вдовам через недоступність освіти та професійного вишколу для жінок. І це тільки один із прикладів того, як саме фемінізм "намазується на хліб". Що я маю на увазі? А те, що кошти, вкладені в освіту для дівчат і жінок сьогодні, приносять помітний економічний ефект завтра. Зусилля і праця українських феміністок першої хвилі в контексті руху суфражисток дала дуже цікаві результати. Наприклад, конституція Української народної республіки 1918 року містила слова "Ніякої різниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає". Тобто УНР, проголошуючи свою незалежність, передбачила, що в самостійній Україні жінки та чоловіки матимуть рівні права — включно з правом голосу. Запам’ятайте цей факт наступного разу, коли хтось буде розповідати, що тільки СРСР дали українським жінкам право голосу.