17 липня 1849 року народилася Ольга Косач — "королева-мати", за словами доньки, Лесі Українки. Розповідаємо, що треба знати про цю визначну українку.
Шляхетна панянка з козацького роду
Про неї згадують найперше як про матір Лесі Українки. Проте Ольга Косач з роду Драгоманових була особистістю настільки яскравою і непересічною, що по справедливості донька не мала б її затьмарити. Виросла Ольга в заможній родині. Батько, дрібнопомісний дворянин, здобув юридичну освіту в Петербурзі, а повернувшись додому в Гадяч, мав приватну юридичну практику, цікавився літературою й етнографією, друкував у столичних альманахах власні вірші й переклади Ламартіна і Шатобріана. Мати була дочкою повітового поміщика, принесла за собою великий посаг, загалом родина мала 340 десятин землі (понад 340 га), сад, пасіку. У сім’ї росло два сини й чотири дочки.
Ольга здобула початкову домашню освіту, далі навчалася в Київському пансіоні шляхетних панянок. У Києві під впливом старшого брата, Михайла Драгоманова, ввійшла до об’єднання ліберальної інтелігенції "Громада", де й познайомилася з майбутнім чоловіком, молодим адвокатом Петром Косачем. По заміжжі 19-річною переїхала у Звягель (Новоград-Волинський). Там місцеві й почали Ольгу звати Оленою, а "пчілкою" за непосидючість називав чоловік — так народилося відоме псевдо.
Шанувальниця моди і "Її величність" матір
Роль бездоганної матері була одним із покликань Ольги Косач. З одного боку, вона була ідеальною "рольовою моделлю" для чотирьох доньок — носила фешенебельні сукні з буфами за останньою модою, обожнювала українське вбрання. З іншого, послідовно й вимогливо виховувала — і доньок, і обох синів. Не бажаючи віддавати дітей до зросійщеної школи, до певного віку вчила їх самотужки — музики, малювання, мов, викладу думок. Зрозуміло, що коли старша Леся почала складати вірші, мати стала першим цензором. Донька називала її "королевою-матір’ю" та "Її величністю" — напівшанобливо, напівіронічно. Ольга, схоже, сприймала те як належне, писала: "Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я? Може б стали, але хутчій, що ні. Власне я завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою".
Давні візерунки, нові слова, дещиця фемінізму
Переламним став 1876 рік: Емським указом заборонені були друк і завезення українських книжок, переклади, вистави й викладання в школі українською. Ольгу наче штрикнуло: в ролі матері їй було вже затісно. Вона взялася за переклад класики. Легко перекладала українською з німецької, данської, французької, польської, російської, вигадувала неологізми: завдяки Олені Пчілці, наприклад, маємо прикметники "палкий" і "променистий". 1876 року видала фундаментальну працю "Український народний орнамент": 298 зразків вишивок, 31 таблиця візерунків, 23 візерунки для писанок.
У віці 30+ Олена Пчілка стала відома як поетка, а в 37 вже мала першу збірку "Думки-мережанки". Тоді ж долучилася до жіночого руху. Написала феміністичні повісті "Юдіта", "Козачка Олена", "Діброва", де вивела образи освічених патріоток, а вінцем стала повість "Товаришки" — про студенток Цюрихського університету, яка вийшла 1887 року в альманасі "Перший вінок" у Станіславі.
Українською мовою по царату й чекістам
Наприкінці 1890-х родина перебралася до Києва. Тут Олена Пчілка очолила літвідділ "Київського літературно-артистичного товариства". Її відданість промоції українського була така потужна, що 30 серпня 1903 року на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві Олена Пчілка єдина з присутніх виголосила промову українською. 1906 року вона організовує й самотужки видає часопис "Рідний край", а за два роки — ще й додаток до нього, журнал для дітей "Молода Україна" (саме з нього малеча дізнавалася про Гулівера, Кицьку, яка гуляла де собі знала, та Скруджа). Робота додавала сенсів життю: у період з 1903 до 1913 року Олена Пчілка втратила старшого сина Михайла, чоловіка та старшу доньку Лесю.
Поховавши Лесю, жила в Гадячі, де організувала театр для дітей, писала дитячі п’єси, редагувала місцеву газету. У 1920 році на урочистостях до дня народження Шевченка огорнула його погруддя національним прапором, а за кілька місяців виступила на конференції з критикою дій окупаційної влади — і тоді ж була заарештована чекістами. За недовгий час арешту будинок і всі особисті речі 70-річної жінки — від сімейних фото до одягу — в Гадячі націоналізували, мусила перебратися до меншої дочки в Могилів-Подільський. З 1921 року жила в Києві, була членкоркою Академії наук, та чекісти не давали їй спокою й там. Обшук у сфабрикованій справі Спілки визволення України Олена Пчілка пережила вже 80-річною на своїй останній квартирі на Татарці.