"Уся небесна синь" Мелісси Да Коста — один з найгучніших романів сучасної французької літератури. В 2025 році роман про подорож, що перетворюється на пошук сенсу життя, екранізували на Netflix, а цього року книга вийшла у видавництві ARTBOOKS.
У 2019 році французький книжковий ринок пережив несподіваний поворот. Дебютний роман Мелісси Да Кости "Уся небесна синь" миттєво став бестселером: понад півтора мільйона проданих примірників і перше місце в рейтингах, де понад десять років беззаперечно домінував Гійом Мюссо. Так 32-річна комунікаційниця і мама маленького сина раптом стала найпопулярнішою письменницею Франції. У 2024 році історія отримала ще одне життя — екранізацію від Netflix. За цифрами телевізійна версія стала хітом: першу частину подивилися 3,9 млн глядачів, другу — 3,33 млн.
Парадоксально, але сама авторка довгий час не вірила, що письменництво може стати її професією. Донька виховательки й будівельника, Да Коста здобула освіту з економіки та менеджменту й працювала у сфері комунікацій, пишучи про енергетику та клімат. Хоча вигадувала історії ще з дитинства, мрія про літературу здавалася їй недосяжною — надто закритим видавався цей світ. Навіть після тріумфу роману Мелісса Да Коста ще певний час називала себе не письменницею, а фахівчинею з комунікацій.
Історія, що принесла їй славу, починається досить незвичайно: 26-річний Еміль дізнається, що має ранню форму хвороби Альцгеймера. Попереду — щонайбільше два роки, після яких він втратить пам’ять, мову і здатність орієнтуватися у світі. Родина переконує його погодитися на клінічні випробування, але Еміль вирішує інакше. Він публікує в інтернеті оголошення: шукає людину, яка погодиться поїхати з ним у подорож до кінця життя.
На це оголошення відгукується Жоанна — мовчазна незнайомка в чорному капелюсі, з рюкзаком і без зайвих запитань. Через кілька днів вони вирушають у дорогу старим трейлером. Так починається мандрівка Піренеями — через гірські дороги, маленькі села, довгі розмови і мовчання. Двоє людей, яких доля змусила тікати від власного життя, поступово вчаться довіряти одне одному. Подорож стає для них способом прожити час, що залишився, по-справжньому.
Еміль тікає не тільки від хвороби, а й від ролі жертви. Він не хоче чекати кінця в лікарняній палаті. Його втеча перетворюється на духовну подорож — спробу зрозуміти себе, прийняти страх і навчитися радіти простим речам. Жоанна ж, навпаки, тісно пов’язана зі своєю землею і майже не подорожувала. Вона веганка, захоплюється травництвом і мріє про життя ближче до природи. Її власні травми залишаються в тіні, але саме вона стає для Еміля провідницею у світ сповільнення й уважності.
Цей сюжет Да Коста вигадала ще підліткою, але повернулася до нього лише через десять років. Писала роман під час подорожі Новою Зеландією, де жила з чоловіком у фургоні з мінімумом речей — майже так само, як її герої. Цікаво, що Піренеї, якими мандрують персонажі, вона тоді знала лише за фотографіями та книжками. Шукала в інтернеті "найгарніші села Франції" і так відкрила для себе цей маршрут.
Сюжет втечі від труднощів життя у подорож для французької літератури не новий, для цього піджанру навіть вигадали назву — feel-good. Та Мелісса Да Коста різко відрізняється від інших авторів. Її сила — уміння занурити читача в історію, швидко прив’язати до персонажів, їхнього минулого та до зв’язку між ними.
Письмо Да Коста поетичне, породжує яскраві образи й відчуття, ніби ти поруч із героями. Пейзажі описані чудово: стежки, села, сонце на схилах гір, особливо зачаровує маленьке село Евс. Текст читається легко, адже опис походів плавно переходить у роздуми персонажів. Книжка ніжна й сумна, як саме життя: короткі прекрасні миті змінюються бурями, за якими знов накочують хвилі спокою. Жоанна пояснює Емілю: їхня подорож — передусім внутрішня, спосіб подивитися на себе інакше. Атмосфера, дрібні деталі дороги, запахи трав, прості страви, тихі розмови — простір для зцілення, де люди вчаться приймати життя і власну крихкість.
Еміль і Жоанна — зворушливий дует. Спершу Еміль розчарований: мовчазність Жоанни та її звичка дивитися в небо збивають його з пантелику. Проте поступово жінка відкривається, навчає його практикувати усвідомленість — медитацію в теперішньому моменті. Спершу історія йде через думки Еміля, а коли він втрачає пам’ять, на перший план виходить Жоанна та її непересічна й драматична життєва історія. Вони справжній тандем: коли один падає, інший готовий підставити плече.
Популярності роману сприяв карантин: коли подорожі були недоступні, читачі вирушали у книжкову мандрівку разом із героями. Крім того, роман розповідає про хворобу, втрати, страх перед майбутнім, але без зайвого пафосу. Да Коста показує, що навіть перед лицем неминучого людина здатна знайти дружбу, любов і сенс у власному існуванні. Саме ця проста, але чесна інтонація зробила дебют роману літературним феноменом Франції.