У сезон відпусток і канікул, редакція українського Vogue ділиться своїми літературними планами на літо і розповідає про книги, які читатиме у відпустці.
Соня Кваша, креативний директор Vogue UA:
Карен Горні – про неврози, щоб трохи розібратися з собою. Віктор Франкл – про сенс життя, просто так. "Хозарський словник" Павича – замість казки. Дочитаю біографію Пеггі Гуггенхайм, якщо припиню гуглити імена з кожної сторінки. Можливо, почну "Квіти зла" Бодлера і почитаю Платона про любов, щоб закохатися, або ні.
Тетяна Соловей, оглядач відділу моди Vogue UA:
Візьмуся за "Маски і скульптури Тропічної Африки" Громіко – знайшла книгу 1984 року на Петрівці і закохалася. Тексти, фото – все по суті. Репортажні знімки заворожують, як фотопроект "Ферма" Джекі Нікерсон – щось середнє між підручником зі стилю і етнографією. Потім – "Богдан Ханенко. Спогади Колекціонера". Пора нарешті прочитати, як збирали колекцію одного з улюблених київських музеїв.
Чекаю виходу "Європа. Історія" Нормана Дейвіса в "Основах" і обіцяю собі прочитати її за літо. Також в планах долистати-дочитати-додивитися, а після повторити це ще кілька разів з альбомом "Семенко 100". Це сотня арт-буків на вірші Михайля Семенка, які зробили художники Михайло Букша, Ольга Гайдаш, Катерина Лесів та Роман Рубан. І, звичайно, дочитати все те, що не прочитано у Набокова. Зараз мені здається, що ніхто не пише по-російськи краще, ніж він.
Олена Пономаренко, б'юті-редактор Vogue UA:
Я читатиму бестселер доктора Перрікона "The Perricone Promise". Про книгу я мріяла, і мені її подарувала Таня Таран, яка першою привезла в Україну засоби Perricone MD. Перрікон – легендарний американський автор, лікар, нутриціолог і дерматолог. Він першим популяризував теорію про те, що краса безпосередньо залежить від харчування, придумав ліфтинг-дієту для шкіри. І він же почав випускати біодобавки на додаток до засобів по догляду. Ніколас обіцяє, що зміни відбудуться через 28 днів, якщо дотримуватися його порад. Перевірю.
З художньої літератури у мене в MyBooks "Безсмертники" Хлої Бенджамін, від якої я чекаю розповідності і розмаху Донни Тарт, "Шедевр" Еліс Броуч, яку планую читати з сином; "Люди серед дерев" Ханьї Янагіхари.
Дарія Слободяник, редактор відділу культури Vogue UA:
Як завжди, читаю багато всього і одразу: одна стопка книг – на столі в редакції, друга – на тумбочці вдома. Перш за все, хочу дочитати збірник Трумена Капоте "Привиди в сонячному світлі" – це дуже живі, в міру богемні, в міру особисті есе, присвячені подорожам Капоте, його роботі журналістом і письменником, а також знаменитим друзям: акторам, режисерам, художникам, від Пікассо до Чарлі Чапліна. Капоте – геніальний журналіст, я обожнюю його "Холоднокровне вбивство", а після цих есе закохалася в нього ще більше – і вчуся у нього стилю, спостережливості і гостроти.
Відразу після Капоте прочитаю автобіографію художниці Марини Абрамович "Пройти крізь стіни", яка в травні з'явилась українською мовою. Вже встигла її перелистати і помітила, що книга написана відверто і чесно. Думаю, проковтну її у відпустці. Паралельно буду читати "Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище" – це розповідь про однойменний арт-сквот в Києві на вулиці Паризької комуни в кінці 80-х-початку 90-х. Там працювали всі улюблені художники: Олександр Гнилицький, Валерія Трубіна, Юрій Соломко. До "Книжкового Арсеналу" книгу випустили в PinchukArtCentre – це велика і важлива робота. А в Cool reader в смартфоні у мене вже нова Ханья Янагіхара, точніше, стара: зовсім недавно російською презентували її дебютний роман "Люди серед дерев". Від її "Маленького життя" мене просто трясло, це одна з головних книг десятиліття, на мій погляд. Кажуть, "Люди серед дерев" не така болюча, не така жорстка – але це все та ж Янагіхара.
Анастасія Яворська, редактор сайту Vogue.ua:
Ще років десять тому я брала у відпустку п'ять-сім нових книг і ковтала їх миттєво. Тепер же відкрила для себе нові властивості художньої літератури, не такі пізнавальні, скільки заспокійливі. У цій відпустці я перечитуватиму свої найулюбленіші розповіді і романи. Це "Назву себе Гантенбайн" і Homo Faber Макса Фріша, "Перекинутий ліс" і "Тривалий дебют Лоїс Теггетт" Селінджера, "Перше травня" і "Крижаний палац" Фіцджеральда. У кожному з цих творів є уривки, які діють на мене не гірше медитації.
Віолетта Федорова, старший редактор сайту Vogue.ua:
Цього літа у відпустці я читатиму те, що купила на недавньому "Книжковому Арсеналі". Перш за все, це книга "Геополітика емоцій", яка демонструє досить провокаційний і новий погляд на глобалізацію. Ми сьогодні живемо в дуже цікавий час і Україна з її геополітичним становищем може стати одним з ключових учасників цієї гри. Також кожної відпустки я намагаюся читати щось пов'язане з історією моди чи індустрією. Цього року мене чекає історія бренду Nike, розказана його засновником. Називається книга "Взуття-буття" і я очікую від неї багато.
Веня Брикалін, редактор відділу моди Vogue UA:
Почну з Джоан Дідіон, збірки оповідань South and West ("Південь і Захід"). У 1970-х американська письменниця Джоан Дідіон вирушила в подорож південними штатами. Короткий збірник South and West – копіткий і безжалісний опис метушні і драми жителів стомлених сонцем Луїзіани, Міссісіпі і Алабами. Холоднокровна і карбована мова Дідіон заворожує, а дрібні трагедії Нового Орлеана, що наче задихається, збивають з ніг.
Потім візьмусь за Майкла Пеппіатта, його книгу "Френсіс Бекон в моїй крові". Арт-історик Майкл Пеппіатт познайомився з Френсісом Беконом 1963 року. З тих пір і до самої смерті великого британського художника обертався на його орбіті. Свої спогади про Бекона Пеппіатт щедро залишив на папері – всього в бібліографії письменника книг, присвячених Бекону, сім. "Френсіс Бекон в моїй крові" – остання. Треба сказати, герой у Пеппіатта своєрідний – злетів і падінь в біографії художника значно більше, ніж може вмістити одна людська доля. Перші сторінки книги обіцяють нервове читання. Іншого від життєпису Бекона і не очікуєш.
Ну і, звичайно, "Автобіографія кожного" Гертруди Стайн. Хочеться зняти капелюха перед людьми, які звалюють на себе обов'язки перекладів Гертруди Стайн на російську мову. Цю книгу я читав навздогін "Автобіографії Еліс Б. Токлас", але, на відміну від першої, не пам'ятаю звідти жодного рядка. "Автобіографія кожного" – друга спроба Стайн в фірмовому стилі майже автоматичного письма розповісти про своє життя, особливо ту його частину, на яку припав успіх першої "Автобіографії". Стайн описує повернення зі Старого світу в Новий, свій літературний тріумф, зустрічі з великими (звичайно, не обійшлося без Пікассо) і новий уклад життя американців. Саме час до неї повернутися.