23 серпня своє 50-річчя святкує Сергій Жадан. Поет, письменник, активіст і військовослужбовець, Жадан відомий не тільки потужною й завжди влучною поезією, яка перекладена понад двадцятьма мовами, але й тим, що у своїх інтерв’ю вміє говорити про складне — просто, а про патетичне — щиро й відверто, без повчання.
У ювілей Сергія Жадана ми обрали найяскравіші цитати з його інтерв’ю для українського Vogue за останні чотири роки — про Україну, війну, рок-н-ролл та мистецтво.
Про головне
Я думаю, що моє писання зараз неважливо і неголовне. Головне нам — вистояти, зберегти країну, своїх співвітчизників, своїх дітей — а потім буде література, буде рок-н-ролл, все буде добре.
Про читання під час війни
Гемінґвея я не зміг би зараз читати. Він у кожному з моїх месенджерів. Коли зранку пишуть знайомі з Бахмута… Де там Гемінґвею, де там Ремаркові".
Про роль мистецтва під час війни
Погляньте, як ламає й викручує людей, бо реальність жахлива, і не кожен готовий її сприймати. Важливо, аби мистецтво не просто фотографічно фіксувало все, що відбувається, а працювало делікатніше. Занадто багато смерті, занадто багато крові. І це дилема для нашого мистецтва — куди рухатися, про що говорити".
Про Харків на початку повномасштабного вторгнення
Я усвідомлював, що можу залишатися в Харкові доти, доки там буде українське військо. Жити в окупації не збирався, бо ж було зрозуміло, що я в розстрільних списках. Мене у Мінську вже намагалися заарештувати.
Про русифіковану молодь та нульові (цитата з інтерв’ю 2020 року)
Я добре пам’ятаю початок нульових. Тоді з’явилося покоління молодих російськомовних українців, які відкрили для себе україномовну культуру. І це стосувалося не тільки літератури. Після фестивалів „Червона рута" підлітки в русифікованих містах — Одесі й Харкові, Донецьку й Луганську — раптом почали підспівувати „Тартаку", „Океану Ельзи" і ТНМК. Паралельно з’явилася нова мова в літературі – і Любко Дереш, і Ірена Карпа. Був запит суспільства, і воно спрацювало. Про це мають писати культурологи: функціонування української літератури у російськомовній спільноті. Багато в чому це в ті роки залежало від студентів.
Про вплив Патті Сміт
Я чомусь часто кручуся біля місць, які пов’язані з Патті. Наприклад, у Нью-Йорку це церква святого Марка, де був її перший поетичний вечір. Або La Mama — ми якось відіграли там 12 концертів з групою "Жадан і Собаки", а Патті не раз влаштовувала там свої спектаклі. Торік у Берліні ми виступали на фестивалі з нагоди 30-річчя падіння Берлінської стіни, днем пізніше Патті та її групи. Після я пішов на могилу Бертольда Брехта (я його дуже люблю і перекладаю), зробив фото й написав у соцмережах пост про свіжі квіти, які з’являються там постійно. А потім прочитав у Патті, що вона напередодні була там і принесла туди квіти.
Про культуру як ресурс
Наші музика, кіно, література, театр — це дуже важливо. Дуже важливо, щоб коли ця війна завершиться і ми повернемося до мирного життя, до звичної для себе роботи, в наших містах не було культурної та гуманітарної порожнечі. Важливо, щоб ми мали запас міцності, джерело, як буде давати нам силу й енергію. А культура саме і є таким джерелом.