"Маніяк" – найбільш заплутаний серіал року з Еммою Стоун і Джоною Гілл.
"Маніяк" зроблений на основі однойменного норвезького серіалу 2014 року. Але, крім цього, містить у собі таку кількість відсилань і алюзій, що тільки й встигай помічати. Крім кіно- і телепродукції режисер Кері Фукунага прив'язав до своєї історії літературу, образотворче мистецтво та комп'ютерні ігри.
Завдяки цьому "Маніяк" не стільки захопливий видовищем, скільки галюциногенним тріпом. Не дивно, адже мова у серіалі – про наркотики. Головні герої Енні Ландсберг (Емма Стоун) та Оуен Мілгром (Джона Гілл) беруть участь в дослідженні фармацевтичної компанії. На різних етапах приймаючи пігулки А, В і С, вони повинні повторно пережити негативний досвід, різні його аспекти і перетворення – і, в результаті, стати абсолютно фізично і психічно здоровими людьми. Під час експерименту піддослідні переходять у різні паралельні реальності і перетворюються в інших людей.
Героям втрачати зовсім нічого: він – шизофренік, зневажений власною сім'єю, вона – наркоманка, що підсіла на препарат, що знову і знову занурює людину у пережите нею горе. Перегляд "Маніяка" також нагадує прийом галюциногенного препарату. До певного моменту (десь до середини міні-серіалу) ви будете прислухатись до власних відчуттів, з безуспішними намаганнями зрозуміти, чому Maniac претендує на звання одного з найкращих творінь Netflix за останні роки. А потім все зійдеться воєдино і ви зрозумієте.
Енні і Оуен – справжні діти Дон Кіхота. Роман Сервантеса у "Маніяку" стає провідною книгою, чимось на зразок чорного обеліска з "Космічної Одіссеї 2001" Кубрика. Цей фільм не раз згаданий під час перегляду серіалу. А ще: "Матриця", "Виховання Арізони", "Вічне сяйво чистого розуму", "Бразилія", "Чорне дзеркало", "Ганнібал", "Ляльковий дім", "Стартрек", "Донні Дарко", "Володар кілець", нуар-стрічки і багато іншого.
Ця система алюзій і цитування найближча до творчості письменника Томаса Пінчона. Параноїдальний квест "Маніяка", у якому герої чи то шукають свої заблудлі душі, то чи душі один одного, описаний американським постмодерністом як вступ у таємничий, розкішний і насичений світ видінь. Саме у ньому "енна кількість американців по-справжньому спілкуються один з одним, залишаючи всю брехню, всі повсякденні турботи, всю нудьгу душевної убогості". У творах Пінчона піднесена проза з'єднується з жорсткою сатирою і гумором.
Футуристична реальність "Маніяка" і без всяких таблеток здається дивною: незрозуміло, що за час і що за місце. Найімовірніше, Нью-Йорк, але замість звичної статуї – зовсім інша фігура. Роботи, схожі на дитячі іграшки, замінюють людей. Тут ні в кого немає друга, але ніхто цього наче не помічає. Втім, якщо особливо закортить, то найнятий актор може на якийсь час замінити вам товариша.
Перенасиченість самотністю і стражданнями, які відчуває кожен з героїв серіалу, надає йому гротескного гумористичного ухилу. Ми так часто страждаємо і депресуємо, що вже самим смішно. У "Маніяку" страждає навіть комп'ютерна машина (рожевий аналог HAL 9000 з "Космічної Одіссеї") – плаче і шле людям факси з повідомленнями "Хочу знайти своє справжнє Я".
У серіалу багато шанувальників, але й недоброзичливців вистачає. У хитросплетіннях "Маніяка" легко заплутатися. Тим більше, що незрозуміло, з якого місця почалися перетворення. Можливо, так працює наркозалежний мозок Енні. Або все це відбувається в шизофренічній свідомості Оуена. Але є ще один ключовий момент: в одній із серій герої шукають загублену главу "Дон Кіхота". Нібито той, хто прочитав її, назавжди занурюється у світ ілюзій.
На все, що відбувається в серіалі, падає благородна тінь Лицаря сумного образу. Нагадує нам, що "цілість і неушкодженість", в тому числі, і психічна – не найважливіше. Про це в своїх інтерв'ю не раз говорили автори "Маніяка", Кері Фукунага і Патрік Сомерсвілл. Для них Дон Кіхот – людина, яка намагається виокремити свою суб'єктивну реальність з загальної об'єктивної реальності.
Консультантом під час створення серіалу була дружина Соммерсвіла – психотерапевт. У картині вистачає різних теорій і концепцій, душевних розладів і таблеток. Але творцям "Маніяка" найближча думка, яку тут вимовляє керівник експерименту: "Є паралельні світи, але людські імпульси у кожному з них однакові".
Текст: Анастасія Ваніна