На сімейному святі, замість нареченої, викрадають гостю, а заодно і спокій жителів іспанського містечка. Це – короткий сюжет нового фільму Асгара Фархаді "Всі знають" з Пенелопою Крус і Гав'єром Бардемом.
На перший погляд фільм іранського режисера Асгара Фархаді "Всі знають" близький до гічкоківського "Леді зникає": все теж нашарування здивування і припущень, викликане зникненням героїні. Тільки в картині Гічкока час на продумування правильної відповіді обмежений простором – годинами відправлення і прибуття поїзда. У стрічці "Всі знають" існує тимчасове обмеження: виявити викрадачів або заплатити викуп потрібно якомога швидше – вкрадена дівчинка, щоб вижити, повинна періодично приймати ліки.
Фархаді обмежує своїх героїв, але не обмежує себе. Картина іранця приблизно на годину довша від стрічки Гічкока. А це означає, що під час перегляду ви відчуєте безліч емоцій, в тому числі і прилив суму. Навіть може з'явитися відчуття, ніби вас покликали в гості, але сам господар кудись випарувався. Відчуття правильне: Фархаді знімав картину, а паралельно ще один проект – "Комівояжер" (2016). Фільми іранського кінематографіста балансують між мильною оперою і арт-гаусом. Ким Фархаді точно не став за час своєї кар'єри, так це голлівудським аніматором – розважати глядача божевільними гонками і спецефектами він не буде.
Кіднепінг і в кінематографі, і в житті слугує важелем, який перевертає все з ніг на голову. Згадати хоча б внучку мільярдера Патрісію Герст – після викрадення і навіть зґвалтування, вона перейшла на бік терористів і брала участь в пограбуванні банку. У фільмі "Дорогий хлопчик" радянським кінематографістам вдалося передбачити візуальні ефекти Квентіна Тарантіно, а жанровою знахідкою стало використання коміксу.
До речі, про комікси. Одним із знакових літературних творів 2018 року став графічний роман Ніка Дрнасо "Сабріна" – ще одна історія про зникнення молодої дівчини. Як і в картині "Всі знають", ця драматична подія в певний момент стає фоном для параної і нескінченних потоків тривоги, які панують в сучасному світі. Недовіра людей один до одного, навіть, коли мова йде про найближчих родичів, нерозкриті таємниці і несплачені борги ховаються за фасадом з усмішок і обіймів – як у фільмах 80-х років Девіда Лінча зло ховається за зеленими галявинами.
Напевно найдивніше у фільмі – це те, що при більш ніж успішному прагненні створити у глядача відчуття зовсім не кінематографічного, а "натурального" життя на екрані (панує прихована любов режисера до неореалізму), і показовій відсутності іронії, Фархаді все ж є постмодерністом. Якщо в "Комівояжері" він безпосередньо цитує п'єсу Артура Міллера, то фільм "Всі знають" – перенесена на іспанську землю драматургія Джона Прістлі. Тільки в "Небезпечному повороті" або "Інспекторі Гулле" вражені трагедією персонажі готові з'ясовувати правду до кінця. А Фархаді, кожного разу, коли герої гримлять скелетами в шафі, або закриває перед глядачем двері, або зовсім відлітає з камерою на дроні. Для нього важливо підвести персонажів до якоїсь крайньої точки, а там вони самі нехай розбираються, без нас.
Другий симпатичний герой – відставний поліцейський (Хосе Анхель Ехідо). Він тверезо мислить та не піддається загальній паніці, і кожного разу з'являється, щоб запропонувати свій варіант вирішення проблеми. Насправді, це геніальна вигадка Фархаді як оповідача: поліцейський – навігатор, який іноді вказує правильний маршрут, але частіше помиляється і тягне час, тим самим, утримує нас біля екрану.
Автор: Анастасія Ваніна