Кінофестиваль "Санденс", переповнений зал театру Eccles у Парк-Сіті, штат Юта. Півтори тисячі глядачів, овації стоячи та сльози — саме так відбулася світова прем’єра фільму "Жозефін", що розповідає історію 8-річної дівчинки, яка стає свідком акта насильства. Її батьків зіграли Ченнінґ Татум і Джемма Чан. Прем’єру фільму спеціально для Vogue Ukraine відвідала комунікаційниця та журналістка Ольга Самофалова.
Стрічка, над якою режисерка Бет де Араужу працювала понад десятиліття, постала як безкомпромісно чесне, інтимне й сміливе висловлювання про дитячий досвід пережитої травми. "Жозефін" одразу стала однією з перших сенсацій і фаворитів Sundance 2026.
"Я почала писати цей фільм у 2014 році. А можливо — ще тоді, коли мені було вісім", — поділилася режисерка фільму Бет де Араужу. Їй було вісім років, коли вона стала свідком насильства, і ця травма залишилася з нею на все життя. Проте повністю осмислити це їй вдалося лише у двадцять, коли вона сіла писати сценарій про той випадок. Для режисерки "Жозефін" — це спроба повернутися до досвіду, який роками не мав ані назви, ані пояснення. "Я вирішила зробити "Жозефін" екстремальною версією того, що відчуваю: фільмом про жіночий страх, побачений очима восьмирічної дівчинки".
Фільм розповідає історію подружжя (Ченнінґ Татум і Джемма Чан) та їхньої доньки Жозефін (дебютантка Мейсон Рівз). Їхня родина стикається з травмою й судовим процесом після того, як дівчинка випадково стає свідком сексуального насильства в парку Ґолден-Ґейт у Сан-Франциско.
Стрічка відкривається сценою ранкового бігу: батько й донька мчать майже порожнім парком, коли місто ще спить. Жозефін то пришвидшується, то раптово змінює напрямок, намагаючись жартома втекти від батька й сховатися серед дерев. Її погляд зупиняється на незнайомій дівчині, яка заходить до громадського туалету. За нею — хлопець. Тишу розривають крики. Дівчину штовхають на землю. Вона намагається чинити опір. Жозефін завмирає — без розуміння того, що саме відбувається. Несвідомо вона робить крок ближче. Жертва приходить до тями — їхні погляди зустрічаються. Нападник зупиняється.
Точка неповернення. Світ восьмирічної героїні руйнується. У спробі повернути відчуття безпеки вона починає діяти імпульсивно, тоді як дорослі навколо виявляються безсилими її заспокоїти. Бет де Араужу створює напружений, глибоко співчутливий портрет дитини, яка вперше стикається зі страхом і гнівом — почуттями, від яких неможливо втекти й повністю усвідомити.
Від самого початку режисерка бачила цю історію виключно з перспективи дитини — від моменту злочину до оголошення вироку. "Я намагалася згадати, що здається монументальним, коли тобі вісім, — каже вона. — Перший спогад, у якому ти з батьком щиро смієтеся. Внутрішню боротьбу й страх, які ти переносиш із собою в кожну кімнату. І матір, яка мовчить про свій власний досвід, намагаючись тебе захистити".
"Жозефін" — це фільм про страх, який формується задовго до того, як ми можемо називати речі своїми іменами. Коли ти ще не знаєш, як пишеться слово rape (зґвалтування), але вже мусиш жити з досвідом насильства, що залишається з тобою назавжди.
У центрі уваги — Мейсон Рівз, чия акторська гра багато в чому задає тон фільму. Для неї це перша поява в кіно, а пропозиція ролі знайшла її просто на фермерському ринку в Сан-Франциско. "Коли я приїжджаю до батьків, ми зазвичай щонеділі ходимо на ринок, — розповідає Бет де Араужу. — Того дня я взяла із собою флаєри фільму й побачила, як Мейсон бігла купити фініки для своєї мами. Я запитала: "Хто твій тато або мама?" Вона подивилася на мене з легкою підозрою — ніби подумала: "Чому? Я щось накоїла?" — і показала на маму.
Я підійшла до неї й сказала: "Привіт, я шукаю дівчинку на роль доньки Ченнінґа Татума і Джемми Чан". Зазвичай у відповідь чую недовірливе: "Ага, звісно". Але я додала: "Ні, це справжній проєкт. Ми починаємо вже за шість тижнів". Її перше прослуховування вразило мене миттєво. У цьому було щось по-справжньому особливе".
На прем’єрному показі під час сцен насильства Мейсон у залі не було — батьки виводили її, щоб не травмувати дитину. Водночас спогади Мейсон про знімальний майданчик позбавлені драматизму. На запитання, що їй сподобалося найбільше, вона без вагань згадала сцену у Форт-Пойнті з Ченнінґом Татумом: "У кожному дублі мені треба було їсти пончик, а я не хотіла желейної начинки. Тож я їла лише зовнішню частину, а желе віддавала Ченнінґу".
В інтерв’ю українському Vogue Ченнінґ Татум розповів, як досвід батьківства вплинув на його роботу у фільмі: "Хоч цей фільм дуже складний і серйозний, сам процес зйомок — особливо коли поруч семирічна дитина, яка ніколи раніше не знімалася, — вимагав піклуватися про неї поза кадром так само уважно, як і в кадрі. Я сприймав це майже як окрему роботу — не менш важливу, ніж акторську гру, — адже для мене було принципово, щоб Мейсон почувалася в безпеці й комфорті протягом усього процесу. Іноді мені доводилося кричати на неї, сваритися, бути жорстким. Але я мав чітко дати зрозуміти: "Зараз я — тато-актор. Це не твій друг Ченнінґ". Найбільше я хвилювався, щоб вона не подумала, ніби я справді на неї злюся.
Як батько 12-річної доньки, я часто замислююся: чи існує єдино правильний спосіб виховання дітей? Мабуть, неправильний — так, але я не впевнений, що існує ідеально правильний. Мій підхід до батьківства дуже відрізняється від того, як виховували мене мої батьки. У героїв фільму теж різні точки зору на виховання, але вони просто намагаються зробити все можливе в дуже складній ситуації".
Роздуми Татума про батьківство перегукуються з головною ідеєю "Жозефін": "ніхто не полагодить нічого за тебе. Ти маєш зробити це сам" звучить у фільмі як лейтмотив — суворий і глибоко чесний. Він не дає втіхи, але відкриває простір для вибору там, де його, здавалося, немає.
Окрім головної ролі, Татум також виступив продюсером стрічки: "Я хотів захистити цю історію. По-перше, переконатися, що в нас є достатньо ресурсів, аби розповісти її правильно, по-друге — щоб ніхто не заважав авторському баченню. Зняти кіно складно, але зняти справді видатний фільм — ще складніше. Думаю, моя роль полягала в тому, щоб бути тим великим злим булером у кімнаті й стежити, аби ніхто не чіпав мою дівчину".
"Це, до речі, перший раз, коли я побачив фільм. Я плакав п’ять, шість, сім разів — таке трапляється нечасто", — поділився Татум.
Минулого року The New York Times в одній зі своїх публікацій запитав: "Чи знає Ченнінґ Татум, наскільки він хороший?" Після "Жозефін" це питання відпадає. Це, без сумніву, найсильніша роль у його кар’єрі.
Операторська робота Ґрети Зозулі заслуговує на окрему увагу. Камера буквально "вбирає" глядача у світ Жозефін, змушуючи відчувати кожен її страх тілесно. Зозуля зізналася в розмові з Vogue, що її прізвище для неї залишається загадкою: "Мені здається, у мене є українське коріння, але це якась містерія. Ніхто насправді не може розповісти всі деталі нашого роду".
Фільм дебютував у програмі U.S. Dramatic Competition на Sundance і незабаром буде показаний на Берлінському міжнародному кінофестивалі.