На "Санденсі" оголосили переможців, і фестиваль іще раз підтвердив свій статус головної лабораторії сучасного кіно. Цього року основні нагороди здобули "Жозефін" з Ченнінгом Татумом у зворушливій ролі, глибока й дуже незручна драма з Косова "Сором та гроші" та документальний шедевр "Утримати гору". Особливу увагу програми NEXT за інноваційний підхід привернула робота "Прибулець" із Доналом Глісоном.
Цьогоріч фестиваль заговорив історіями про дитячі травми, родинні таємниці, патріархальні обмеження й силу спільнот, які підтримують одне одного у найскладніші моменти життя. Спеціально для vogue.ua про найкращі фільми розповідає журналістка й комунікаційниця Ольга Самофалова.
"Жозефін" (Josephine)
"Жозефін" розповідає історію восьмирічної дівчинки, яка стає свідком сексуального насильства в парку в Сан-Франциско й намагається осмислити пережите крізь призму дитячого сприйняття. Стрічка заснована на особистому досвіді Бет де Араужо: подібне сталося з нею в тому ж віці. "Жозефін" — справжній тріумфатор фестивалю: стрічка отримала головний приз журі та гран-прі глядацьких симпатій.
Під час емоційної промови на церемонії нагородження де Араужо говорила крізь сльози: "Про зґвалтування неймовірно складно говорити. Навіть саме це слово змушує людей відвертатися. Але мовчання лише посилює сором й ізоляцію тих, хто вижив, залишаючи їх наодинці з наслідками травми". Режисерка наголосила, що справжня солідарність із жертвами починається з готовності до складних розмов і рішучих дій. Нагадавши, що кожна четверта жінка і кожен шостий чоловік стикаються із сексуальним насильством, вона назвала культуру зґвалтувань системною — глибоко вкоріненою в уявленні про право домінування через силу — й застерегла від її небезпечної нормалізації на найвищих рівнях влади: "Я знаю, що ви налякані; я теж. Але саме тепер час знайти мужність — міцно тримати близьких і діяти разом. Разом ми сильніші".
"Вікер" (Wicker)
Це історія жінки, яка вирішує жити за власними правилами, а не за сценарієм, нав’язаним суспільством. У світі, де від неї очікують покори, терпіння й вдячності за шлюб як даність, героїня обирає власний шлях і намагається відповісти на головне запитання: що робить її по-справжньому щасливою?
Через форму казки та м’який, інколи іронічний гумор режисери досліджують патріархальні обмеження, які визначають роль жінки в родині та суспільстві, а також її право на власне бажання. Фільм заснований на оповіданні Урсули Віллс-Джонс The Wicker Husband (2008) і розповідає про жінку-рибалку, яку село таврує як "непридатну": самітницю без родини, з тілом, що не вписується в уявлення про жіночну норму. Вона заробляє на життя патранням риби — руки завжди пахнуть морем, а сукня вкрита лускою. І все ж саме вона стає єдиною жінкою в селі, яка знає, чого хоче, і замовляє собі ідеального, хоч і плетеного чоловіка.
"Прибулець" (The Incomer)
"Прибулець" здобув Премію за інноваційність програми NEXT за "сміливу й оригінальну комедійну оповідь, яка майстерно переплітає шотландський фольклор із сучасним життям".
Події дебютного повнометражного фільму Луїса Пакстона розгортаються на віддаленому шотландському острові. Стрічка розповідає про брата та сестру, чиє життя складається з полювання на морських птахів, спілкування з міфічними істотами та захисту острова від загадкових материкових "прибульців". Спокій їхнього світу порушує незграбний працівник міської ради у виконанні Донала Глісона, який намагається забрати їх на материк.
"Фільм базується на спадщині моєї родини з Оркнейських островів та фольклорі шотландських архіпелагів, — пояснює Пакстон. — Хоча історія сповнена гумору та пригод, вона насамперед про ідентичність і про те, які історії ми розповідаємо один одному".
Ця щира, загадкова та ексцентрична історія досліджує ізоляцію, спадщину та силу людських зв’язків, які допомагають змінюватися й знаходити нові шляхи в житті. Магія, фольклор, родинні травми, страхи та любов тут переплітаються з тонким абсурдним гумором. Особливу роль відіграє анімація Селіни Ваґнер, яка буквально олівцем оживляє легенди острова — чайок, прибульців і загрози, принесені материком.
"Бадді" (Buddy)
Американський горор-трилер "Бадді" занурює глядача в моторошний світ культового дитячого шоу кінця 1990-х. Ведучий програми — тиран Бадді, яскраво-помаранчевий єдиноріг із фіолетовим серцем на грудях, що живе у дивакуватому клубному будиночку. Одного дня хлопчик ослухався Бадді і безслідно зник, залишивши після себе улюблену книжку, залиту кров’ю. Тепер діти намагаються втекти з цього "ідеального" світу, який насправді ховає темні правила. Після перегляду фільму дитячі шоу більше не здаватимуться невинними.
"Округ Юніон" (Union County)
Стримана драма про життя на зламі. Події відбуваються в сільському Огайо, де опіоїдна криза давно стала буденністю. У центрі історії — два брати, які намагаються вийти з тіні минулих помилок і знайти опору в спільноті, яка досі вірить у другі шанси.
Режисер Адам Мікс працює на межі художнього й документального кіно, залучаючи до знімань місцевих непрофесійних акторів. "Я повернувся до округу Юніон, щоб зрозуміти місце, яке моя родина називає домом, — каже Мікс. — Я побачив людей, які шукали підтримки, прагнули повернутися до нормального життя, і надзвичайно сильну спільноту з глибокою повагою до людської гідності".
Особливу роль у фільмі відіграє Аннет Деао, соціальна працівниця, яка грає саму себе. Щотижня вона приходить до окружної тюрми, щоб запропонувати ув’язненим шанс на одужання та новий старт. І щотижня хтось, як головний герой Коді, відповідає: "Так, я спробую з усіх сил". Саме з цієї впертої надії починається "Округ Юніон".
"Галеристка" (The Gallerist)
Чорна комедія-трилер про ексцентричну галеристку, яка мріє підкорити світ мистецтва на Art Basel Miami. Її спроба просунути твір молодої художниці обертається шокуючим планом із мертвим тілом, і героїня опиняється в лабіринті, де мистецтво, амбіції та моральні межі зливаються воєдино. Гостра, дотепна та трохи страшна історія досліджує людські бажання, страхи й прагнення бути поміченою, показуючи ціну творчості та те, на що ми готові піти заради успіху й визнання. "Галеристка" стала одним із найяскравіших відкриттів "Санденса": в стрічці поєднані гострий сюжет, сатира на сучасний артсвіт та глибокі питання про амбіції, компроміси й ціну творчості.
"У мить" (In the Blink of the Eye)
Ендрю Стентон ("ВАЛЛ-І", "У пошуках Немо"), дворазовий лауреат "Оскара", створив елегантний триптих, який розмірковує про сутність людства через три часові періоди: неандертальську родину, сучасну пару та науковицю на космічному кораблі. Усі вони борються за виживання, захист дітей і збереження цивілізації.
Фільм поетично показує маленькі інтимні моменти, що складають життя кожного. Через кохання, втрату та потребу у зв’язку — із собою, іншими, природою та технологіями — Стентон нагадує, що людські прагнення залишаються незмінними незалежно від епохи.
"Фільм про все існування людства! — каже режисер. — Наші потреби у зв’язку та сімейних стосунках залишаються постійними в будь-який час. In the Blink of the Eye точно сповнений надії на майбутнє та переконує: навіть у найтемніші часи світло завжди знаходить шлях".
"Сором та гроші" (Shame and Money)
Це сувора й щира історія про родину з Косова, чиє життя перевертає молодший брат. Він продає корів, які годували всю родину, і тікає до Німеччини. Батьки та три дочки змушені починати все з нуля в місті, де складно знайти роботу та житло. Шабан влаштовується прибиральником, Хатідже доглядає багатих родичів, а сім’я живе на останні заощадження матері. Незважаючи на труднощі, вони намагаються зберегти гідність і внутрішній спокій, хоча допомога заможних родичів приносить тільки приниження.
Фільм здобув World Cinema Grand Jury Prize: Dramatic за сильне й універсальне зображення людської гідності.
Цією історією режисер створив альтернативну версію життя своїх батьків, починаючи з дому, де виріс. Єдина зміна — дія відбувається в сучасному Косово, країні, яка протягом останніх двадцяти років намагається знайти своє місце в ультра капіталістичному світі.
Для підготовки до знімань режисер вивчав локальний житловий фонд та ринок праці, спілкувався з людьми, які шукали роботу й дах над головою. Поруч із матеріальними труднощами завжди був присутній сором — перед іншими та перед самими собою.
"Навіть твоя власна мати не любить тебе, якщо ти без грошей", — сказав чоловік, який щодня стоїть на одній вулиці, пропонуючи свої послуги денного робітника. Він був збентеженим, ніби фраза випадково вирвалася з нього. Саме ці слова задали тон усьому фільму.
"Утримати гору" (To Hold a Mountain)
Документальний фільм, який здобув World Cinema Grand Jury Prize: Documentary, розповідає про матір-пастушку Гару та її 13-річну доньку Наду. Щоліта вони повертаються на родове пасовище в Чорногорії, щоб доглядати худобу, збирати трави й жити в гармонії з горою, яку називають "Матір’ю".
Та їхнє спокійне буття опиняється під загрозою: уряд планує зробити на плато Синяєвіна військовий полігон НАТО. Гара стає лідеркою боротьби за збереження гори, а дорослішання Нади та насильство навколо змушують її переосмислити минуле й майбутнє.
"Це місце ми відкрили у 2017 році — друге за величиною пасовище в Європі, на висоті 2000 метрів, — кажуть режисери. — Ми зустріли Гару й Наду саме тоді, коли дізналися про плани перетворення гори на полігон. З першої зустрічі стало зрозуміло: їхнє життя — частина більшої історії. Понад сім років ми жили з ними, збираючи моменти, які передають силу цього місця та його людей. Гара та Нада втілюють матерів і дочок протягом століть, які плекали свою землю. Фільм досліджує зв’язки між жінками й землею, патріархатом, мілітаризацією, обов’язком та любов'ю".
"Відвези мене додому" (Take Me Home)
Фільм, який отримав Waldo Salt Screenwriting Award: U.S. Dramatic, розповідає про Анну, 38-річну усиновлену кореянку з когнітивними порушеннями. Вона доглядає за старим батьком із деменцією, намагаючись зберегти баланс між турботою про родину та власним життям.
Стрічка делікатно показує щоденну працю любові та втому, а також прогалини американської системи охорони здоров’я, яка залишає людей з інвалідністю та їхні сім’ї сам на сам із кризами.
"Цей проєкт народився з мого особистого досвіду — світ не створений для моєї сестри Анни, яка має когнітивні порушення. Я не хотіла знімати фільм про "подолання" інвалідності. Мене цікавило, як очікування, стосунки й середовище можуть підтримати людину або завадити їй. Ми працювали над фільмом так само, як у сім’ї доглядають одне за одним — з імпровізацією, довірою, гумором і постійною адаптацією. Через конкретну історію відкривається універсальна правда: складна, суперечлива, але глибоко людська природа любові та відповідальності".