У програмі цьогорічного Docudays, що триває у Києві до 12 червня – гіти документального кіно з усього світу та нові українські стрічки.
"Якби голуби перетворилися на золото"
Ніжна та поетична стрічка чеської режисерки Пепа Лубояцкі досліджує тему родинної травми. Кілька років режисерка Пепа фільмує своїх близьких, намагаючись зрозуміти, чому її улюблений старший брат вживає наркотики. Це грайлива, вигадлива за формою робота: відеощоденник вступає в діалог зі стилізованими спогадами, фотографіями з ШІ-анімацією та графічними втручаннями, формуючи множину голосів, що звертаються до минулого. У фільмі без зайвої сентиментальності простежуються причини та наслідки залежності, й ставиться питання, де завершується любов і починається контроль, і що насправді означає повага: рятувати чи відпускати.
Прем'єра картини відбулася на Берлінському кінофестивалі, де "Якби голуби перетворились на золото" взяли приз як найкращий документальний фільм.
"Блаженні"
Герої картини "Блаженні" Андрія Лисецького – четверо українських митців, які в умовах повномасштабної війни шукають відповідь на запитання, яка роль митця під час війни? Це Нікіта Кадан, Михайло Алексеєнко, Данило Неміровський та Антон Гурин. Стрічка присвячена пам'яті Антона Гурина, який в 2022 році вступив до лав Збройних сил, а в 2025 зник безвісті, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку.
Фільм делікатно розповідає історії боротьби та творчості, дозволяючи героям відкрити свій внутрішній світ і прорефлексувати над особистим вибором.
"Сліди"
Один з найгучніших фільмів Берлінале, що досліджує одну з найчутливіших тем сучасної війни – сексуальне насилля з боку російської армії.. У стрічці "Сліди" Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк зібрано шість історій українських жінок, які з 2014 року пережили сексуальне насильство на Донбасі, Херсонщині та Київщині внаслідок російського вторгнення. Усі вони є частиною організацією "СЕМА Україна" (SEMA Ukraine), яка об'єднує українських жінок, які постраждали через сексуальне та гендерно-обумовлене насильство внаслідок збройної агресії Росії проти України.
"Ілюзія тихої ночі"
"Ілюзія тихої ночі" – колективний портрет нації, яка вже четвертий рік живе в умовах великої війни. 40 кінооператорів та людей по всій країні в ніч з 27 на 28 липня 2025 року зафіксували те, що вони бачать, створивши документ однієї ночі в країні під час війни. Фільм фіксує дуже різну реальність, від південних степів до прифронтових територій. Через поліфонічний монтаж — від загального до особистого — він показує повсякденність, де між страхом, виснаженням і короткими спалахами радості, постають стійкість і надія на те, що одного дня ця ніч також мине.
Режисерка картини – Ольга Чорних.
"Срібло"
З перспективи 12-річного Хуві ми занурюємося у життя мешканців найстарішої шахти Болівії, чиї смерті важать стільки ж, скільки й видобуте срібло. Ми бачимо межі людської витривалості та незгладимі криваві сліди історії. Це візуальне висловлювання про основи сучасного багатства. Стрічка польської режисерки Наталії Коняж.
"Волосся, папір, вода"
Стрічка режсерського дуету Чіонг Мінь Куі (Вєтнам) та Ніколя Ґро (Бельгія) минулого року здобула одну з головних нагород кінофестиваля в Локарно. Поетична картина розповідає ніжну історію про літню жінку Цао Тхі Хоу, гомеопатку та фермерку з народу рук, яка балансує між пам’яттю та повсякденним життям та навчає онуків своєї мови, що зникає.
"Безіменна"
"Безіменна" – документальне кіно режисерки з Іраку Захраа Ґандур. У фільмі вона порушує тему жорстого ставлення до жінок в її рідній країні. Зникнення подруги дитинства Нур спонукало її шукати правду й розбиратися у складному переплетенні воєнних та племінних законів Іраку. Пошуки Нур приводять її до іншої дівчини зі схожою історією — Лайли, яка дає героїні надію на те, що Нур ще може бути серед живих.