Попри те, що 2020-й був складним роком для кінематографа, ми побачили багато прекрасного українського кіно. Найкращі українські фільми року спеціально для vogue.ua вибрала Вікторія Тігіпко, президентка Одеського міжнародного кінофестивалю й голова Наглядової ради Української кіноакадемії.
Антиутопія Валентина Васяновича "Атлантида" була чи не найочікуванішим фільмом року. На нього чекали навіть ті, хто не звик дивитися фестивальне кіно. Але тема, порушена у фільмі, та форма, у якій її зобразив режисер, зробили зі стрічки справді неординарне явище. Доказ цьому — перемога "Атлантиди" на Венеційському кінофестивалі минулого року в програмі "Горизонти". А далі — численні перегляди стрічки під час 11-го Одеського міжнародного кінофестивалю, де відбулась українська прем’єра "Атлантиди". Власне, стрічка здобула "Золотого Дюка" як найкращий фільм Міжнародної конкурсної програми за рішенням журі.
Події стрічки розгортаються у 2025 році. За задумом це час, коли війна на сході країни скінчилася, і тепер люди намагаються впоратися з травмами, щоб повернутися до нормального життя. Вірогідності кадрам надає й те, що у фільмі немає жодного професійного актора, а усі ролі виконували колишні військові та добровольці.
Ще один тріумфатор фестивалів, але документального жанру. Дебютна робота Ірини Цілик здобула премію за найкращу режисуру на "Санденсі" й відразу пішла дорогою овацій на кожному фестивалі, де була представлена. Як і її колега Васянович, режисерка зображує війну, але вибирає для цього інший кут зору. Її головні герої — 36-річна Ганна та її четверо дітей, які всі разом живуть на сході України в зоні бойових дій. Поки навкруги триває війна, вони намагаються розвиватися, знімати власний фільм та підтримувати одне одного. Частина міста живе звичним життя, інша — перетворюється на руїни. Місцеві жителі так звикли до обстрілів, що війна стала для них буденністю, від якої мороз поза шкірою іде.
"Черкаси" Тимура Ященка вперше показали в межах 10-го ОМКФ, але широкий глядач побачив їх лише за пів року в лютому 2020-го. Військова драма розчулила та вразила глядачів, адже події, описані у фільмі, все ще надто боляче сприймати. На створення свого повнометражного дебюту Тимура Ященка надихнули події 2014 року. Режисер побачив відеоролик, який зняли моряки, коли перебували в оточенні російських військ. Так виникла військова драма про оборону однойменного морського тралера, якого заблокували російські війська в бухті Донузлав у березні 2014 року під час анексії Криму. Щоб максимально наблизити стрічку до реальних подій, консультантом на знімальному майданчику став справжній командир "Черкас" капітан 2 рангу Юрій Федаш. Крім того, у кадрі з’являються три моряки, які дійсно служили на цьому кораблі.
Дебютний для Наталії Ворожбит як для режисерки фільм "Погані дороги" — це екранізація однойменної п’єси авторки. В основі — п’ять новел про жителів Донбасу та українських військових, життя яких проходить по обидві сторони від лінії розмежування. Історії об’єднані темою доріг — поганих і тих, що повертають не туди. Свою п’єсу Наталія Ворожбит створила у 2015 році на замовлення лондонського театру Royal Court. Вона використала матеріали, які зібрала в зоні АТО під час роботи над сценарієм фільму "Кіборги" Ахтема Сеітаблаєва та які не ввійшли до фільму. А цьогоріч стрічка "Погані дороги", яка, на жаль, стала однією з останніх робіт українського продюсера Юрія Мінзянова, здобула приз у програмі "Тиждень критики" 77-го Венеційського міжнародного кінофестивалю.
Фільм Вацлава Марули — це спільне виробництво України, Чехії та Словаччини. У драматичній стрічці описуються поневіряння маленького хлопчика, якого батьки відрядили до села в східній Європі, адже в часи Другої світової війни бути євреєм було дуже небезпечно. У результаті тітка хлопчика, яка мала його доглядати, помирає, і тепер дитина змушена дуже швидко подорослішати, щоб врятуватися самій.
Фільм заснований на однойменному романі Єжи Косинського, який вважається однією з найжорстокіших книг сучасності. Частково це автобіографічна історія письменника. Він, як і герой, під час війни переховувався в польській родині, щоб не загинути разом з іншими євреями. Хоча згодом письменник зізнався, що все вигадав. Та стрічка від цього не стала гіршою. "Пофарбоване пташеня" дуже важке кіно, яке варто побачити кожному.