Главный редактор Vogue.ua Наталья Васюра поговорила с писателем о путешествиях, войне, музыке и идеальном романе.
Самый знаменитый украинский писатель вместе с польской группой "Карбидо" проехал 9 городов Украины с туром в поддержку четвертого совместного альбома. Новую пластинку Atlas Estremo они создали по мотивам книги Андруховича "Лексикон інтимних міст", выпущенной в 2011 году. Мы встречаемся с ним за несколько часов до выступления на Гогольфесте. В Киев писатель и музыканты приехали с финальным концертом тура прямо из прифронтового Мариуполя. Юрий Андрухович делится впечатлениями о выступлениях, рассказывает о любимых городах и размышляет о том, какой будет литература в ближайшие десятилетия.
Наталья Васюра и Юрий Андрухович
Мені дуже подобається життя мандрівного музиканта, я люблю в готелях ночувати і снідати, люблю ці переїзди, особливо, коли у нас ввечері немає концерту, і можна їхати повільно, зупинятися на заправках, роздивлятися міста.
Виявляється, грань між тим, що треба скасувати концерт і його грандіозним успіхом дуже тонка. В Маріуполі ми були на цій грані. Ми зіграли на чому могли і все відбулося суперуспішно. Це і є те, що нас відрізняє від шоу-бізнесу, тому що там виключено, щоб музиканти самі рятували ситуацію, розставляючи мікрофони, бо ніхто цього більше зробити не може з працівників Будинку культури. Дуже часто це якісь дідусі-пенсіонери, яких чомусь ще там тримають, щоб не виганяти і раптом вони опиняються перед таким викликом. І вони нервують, і не хочуть нічого із цим робити, їм краще зачинитися в своїй рубці і все, і доводиться все власними руками робити.
Наталья Васюра и Юрий Андрухович
Зараз я міг би з десяток міст без найменшого жалю викреслити з книги "Лексикон інтимних міст" і замінити їх якимись іншими. Маріуполь би точно знайшов своє місце, там відбулося кілька незабутніх епізодів, коли один із учасників травневих і червневих подій визволення міста водив мене нічними вуличками і показував діри від куль в стінах будинків.
Я мав би дописати до Києва з "Лексикону" євромайданівську частину, бо саме цей текст на сьогоднішній день не відображає мого ставлення до цього міста. Я мушу це зробити, тому що книга готується на наступний рік у німецькому перекладі, і ми вже домовилися з видавцями, що я до нього подам оновлену історію про Київ.
Юрий Андрухович
Всі останнім часом дуже полюбили Львів, він переорієнтовується на туризм і я починаю розуміти своїх знайомих із Праги чи Кракова, які 10 років тому казали: "Це вже давно не наші міста, їх розтоптали туристи, наших міст насправді вже немає". Тепер у нас зі Львовом відбувається щось подібне і я відчуваю, що я вже не зовсім у своєму Львові.
Під час композиції про Москву ми з музикантами одягаємо чорні окуляри. Це вигадав наш саксофоніст Томек Сікора, який побачив їх в торговельному центрі і купив одразу кілька партій. Ці окуляри – знак ворожості, злого умислу, я не хочу, щоб ви бачили мої очі, я закриваюсь від вас, тому що, напевно, щось проти вас затіяв. Напряму це, ніби символ для спецслужбіста, гебешника, за цим можна бачити російського президента. З іншого боку, це просто гарний візуальний ефект.
Юрий Андрухович
Я зовсім не розуміюсь на модних трендах, я спрощую свої рішення, орієнтуючись на декілька досить дешевих торговельних мереж із одягом і всякими стильними штучками. Просто я знаю, що купую ці речі для того, щоб поносити їх протягом кількох місяців і потім про них забути.
У мене стабільно позитивне ставлення до насиченого червоного кольору, але він погано виглядає на сцені. Мене ніколи не підводив чорний, але останнім часом я відкрив для себе можливості світло-блакитного кольору, я навіть не думав, що він мені може подобатись, це відтінок між світло-блакитним і білим, білий із блакитнуватим відливом.
Юрий Андрухович
Завдяки "Карбідо" я відкрив для себе цілий світ великого композитора, музичного продюсера і саксофоніста Джона Зорна. Це нью-йоркський єврей, який багато десятиліть працює над музикою різних напрямків, об’єднує навколо себе музикантів абсолютно різних стилів і базово це, звичайно, джаз. Але коли ми ходили на його концерт у Варшаві, виступ тривав близько 8 годин – стільки він привіз із собою музичних проектів.
Джона Зорна я просто знаходжу в ютубі, чіпляюсь за щось одне, а далі, після якої-небудь божевільної авангардової джазової імпровізації раптом починається його музика до детективного серіалу, а потім якісь середньовічні хорали, над якими він працював. Я вважаю, Зорн – ціла музична планета, на жаль, мало в нас відома.
Юрий Андрухович и группа Karbido
У мене є колекція із приблизно двох тисяч вінілових платівок, але вона недоступна, бо десь завалена на горищі. Я їх купував студентом і пізніше, але зараз не можу до них добратися і не знаю, коли це відбудеться.
Сьогодні мене тішить ідея, наприклад, придбати альбом Genesis, який коштував у 1975 році цілу місячну зарплатню радянського інженера, а тут його купуєш за один євро на блошиному ринку.
Юрий Андрухович
Я не пишу про війну, бо я на ній не був, це право тих, хто зараз там, або хто з неї повернувся і я знаю, серед цих людей є багато нинішніх або майбутніх письменників. Я впевнений, ця тема буде визначати нашу літературу наступні десятиліття.
Я не хочу їхати до зони бойових дій таким собі туристом АТО, щоб тиждень чи два послухати і занотувати історії в блокнотик, повернутись і все це в затишку і комфорті позаписувати. У моїй прозі чи віршах війна може виникати через інші сюжети, наприклад, пов’язані з тероризмом. Мене дуже цікавить тема людей, які вчиняють замах на іншу людину, які, наприклад, виконують політичне вбивство, а це все елементи війни також.
Якби мені зараз було 20 років, думаю, за певних обставин я пішов би воювати. Я впевнений, що пішов би, якби вирішив, що завдяки цьому мене покохає дівчина, яку я кохаю. Якщо вже йти – то добровольцем, щоб випередити цей банальний набір, де тебе обстрижуть, як усіх і ти втратиш свою індивідуальність.
Сподіваюсь, через рік зможу випустити нову прозову книжку. Звичайно, на мене тисне її очікування. Люди, мабуть, праві, бо так би я цілу вічність її відкладав, тому що мені добре жити і без цього, а тут з’являється якесь зобов’язання, і перед самим собою також.
Відчуття гарного роману – неоднорідне. Є щось таке, що я собі відчуваю, як певний ідеал, але це лише відчуття. Процес писання настільки поглинає енергію, думки і сили, що потім ви не впізнаєте те відчуття, що було на початку, в результаті виходить все одно по-іншому.
"Чорний ворон" Шкляра чи роман Ліни Костенко створили високу комерційну планку для української книжки, бо якщо прозовий твір продано у кількості понад сто тисяч екземплярів – це бомба, велетенський прорив. Але це не дозволяє українському авторові вважати себе комерційно успішним, тому що книжки занадто дешеві, щоб автор міг жити з їх продажу, але занадто дорогі, щоб люди масово їх купували.
Мене немає у фейсбуці. Це життєва необхідність, я відчуваю, що загруз би в ньому, і нічого більше не встигав би робити. Але я завжди приблизно знаю, про що заварилося і навколо чого, бо в колі друзів це постійно обговорюється.
Юрий Андрухович
Те, що моя донька буде писати, я відчув, коли вона буда ще маленькою. Софія дуже рано почала говорити, будуючи цікаві фрази, образи, у шкільному віці почала віршувати. Я був заскочений зненацька тим, що донька написала першу прозову штуку і подалася на конкурс видавництва "Смолоскип". Я був радий, що це не закінчилося невдачею, а відносним успіхом, вона отримала другу нагороду, і це було без мого жодного втручання.
Я звик до того, що опиняюся в центрі скандалів, не маючи жодного наміру там опинятися. Але Софії довелося пройти через певні випробування, як наприклад, через скандальні обговорення її роману "Сьомга". Звичайно, ця увага до неї посилилася у зв’язку з моєю персоною. І це той момент, коли мої заспокоювання нічого б не допомогли, вона мусила пройти через це сама – і все.
У моєї онучки Варвари, здається, є акторські здібності, вона дуже невимушено імітує щось, перетворюється і робить це дуже розкомплексовано, а письменники-початківці, як правило, закомплексовані. Я маю надію, що врешті вона стане якоюсь всесвітньознаною кінозіркою, і тоді у світі трохи дізнаються про її батьків і діда.
Фото: Арсений Герасименко
