Сильна стать: як сучасні жінки навчилися відвертати увагу за допомогою гардерба
Сучасне покоління дизайнерок формує нове сприйняття жіночності — вільне від чоловічого погляду та спрямоване на задоволення власних бажань, а не очікувань інших.
Коли йдеться про одяг, жінкам досі доводиться стикатися із загостреним відчуттям самосвідомості. Історично ми є пішаками в чоловічих іграх — кожна з нас добре розуміє, що означає бути об’єктом прискіпливого погляду. Проте впродовж сторіч перебування в полі чоловічого зору ми навчилися не тільки привертати, але й майстерно відвертати увагу — за допомогою гардероба.
"Модна жінка ставить чотири запитання: хто? що? коли? де? Її одяг завжди відповідає принаймні на одне з них". Французький філософ Ролан Барт наголошував, що вбрання, яке ми носимо, служить вагомим інструментом, за допомогою якого ми комунікуємо зі світом. Те, як ми вдягнені, розповідає про те, хто ми є.
Сучасне покоління модних дизайнерок опанувало трюк: замість того, щоб робити з жінки трофейний обʼєкт бажання, вони допомагають їй уникнути зайвої уваги. Вони розуміють, що жінки передусім надихаються жінками, яких бачать навколо себе. Наш вибір одягу — егоїстичний акт. Замість того, щоб намагатися подобатися іншим, ми хочемо подобатися самим собі. Отже фокус уваги переноситься з очікувань тих, хто на нас дивиться, на наші власні відчуття. Пошуки себе можуть відбуватися у срібній спідниці Isabel Marant та трикотажі Aran, або в інкрустованій перлами сукні Simone Rocha під підбори з прозорого полімеру, які заграють зі стереотипними маркерами "слабкої статі" — й іронічно руйнують їх.
У скандально відомій колекції Рей Кавакубо для Comme des Garcons 1997 року природні обриси тіла були навмисно викривлені доданими обʼємами м’яких топів, картатих спідниць і суконь. Цей одяг порушував усі конвенційні уявлення про жіночу красу. У тому ж дусі Міучча Прада створила дивакуваті офісні комплекти у весняній колекції 1996 року. Критики нарекли новий тренд образливою назвою "потворний шик". Прада часто ступає на територію "поганого смаку", заграючи з буржуазною за змістом формулою "гарно вдягненої жінки" і нещадно препаруючи її, — видається, ця справа одночасно бавить і надихає її.
Найталановитіші дизайнери мають здібність передбачати час — вони здатні сформулювати, чого ми хочемо, ще до того, як ми самі відчуємо це. Речі, які спочатку здаються незрозумілими, неприйнятними і навіть шоковими, згодом стають новою нормою — та комерційним гітом. Я згадую радикально обрізані мікроспідниці Miu Miu з торішньої колекції — вони стали сенсацією в соціальних медіа та блокбастером у ритейлі. Є незаперечне задоволення в тому, як здивовані незнайомці на вулиці оглядають улюблену річ двічі. Або у презирливому погляді в лондонському метро, коли я спускаюсь туди в обладунках об’ємної сукні з фатину Molly Goddard чи в сорочці з висячими бірками Ann Demeulemeester у парі з ідеально пошитими й ідеально деконструйованими штанами bettter.
Великі жінки-дизайнерки працюють з великими ідеями — і неминуче ставлять жінок у центрі власних творчих пошуків. На початку XX століття Клер Маккарделл стала піонеркою в спортивному одязі для жінок. Ельза Скіапареллі під стягом сюрреалізму подарувала нам можливість міксувати різні частини одягу. Коко Шанель перевдягнула жінок у практичні, за мірками свого часу, костюми зі спідницею. Проте перемоги жіночого дизайну не зводяться суто до питань функціональності. Жінки мають стільки ж прав на лаконічну сумку Margaux від The Row, скільки на сексуально заряджене взуття з 12-сантиметровими підборами Christian Louboutin.
Ані спокусливий, ані фантазійний дизайн не є антифеміністським за природою. Приклад? Колекції бельгійки Веронік Бранкіньо, яка вдало грає на обох полях. Або німецької дизайнерки Чемени Камалі, яку цього року призначили креативною директоркою паризького Дому Chloé. У дебютній колекції вона майстерно цитує архівні гіти в стилі богемних it-girls нульових — британська акторка Сієнна Міллер вже досхочу тестує на червоних доріжках реінкарнований образ інженю в напівпрозорих сукнях з каскадом рюшів. Далі буде більше.
Британська дизайнерка Фібі Файло досягла культового статусу в індустрії, створюючи бездоганний робочий гардероб у Celine у 2010-х. Відверто розкішний одяг її авторства видається легким за формою й іронічним за змістом. Золоті туфлі з колекції 2015 року досі залишаються в топі мого списку гітів на рисейл-платформі Vestiaire Collective. Сама я із задоволенням ношу камуфляжні штани молодого британського бренду Martine Rosе з рейвовими латками та чоловічі сорочки в блакитну смужку Supreme, знайдені у вінтажній крамниці в Лос-Анджелесі. Золоті сережки-кільця Fuck the Tories. Балетки з квадратним носком і сірі шкарпетки в рубчик. Сьогодні у нас є безлімітний доступ до речей, за допомогою яких можна розповідати особисті історії, без огляду на очікування та думку інших. Я закликаю всіх робити те саме.
Одяг, що створюють дизайнери-жінки (та деякі чоловіки), дозволяє жити реальним життям і мріяти водночас. Він посилює, покращує сенс буття та культивує філософію, яка поєднує роботу Міуччі Пради, Грейс Вельс Боннер та Ельзи Скіапареллі. Цей одяг — про феномен "бути жінкою" — та все розмаїття досвіду, який проживає кожна з нас.
Текст: Гетті Маліч
