Під шкірою: стисла історія тату в моді
Виникнувши тисячі років тому й через деякий час перетворившись на повсюдний символ самовираження — тату в усі епохи було частиною глобальної культури людства. Чому ж тоді світ тату й усесвіт моди довго існували, майже не стикаючись?
Jean Paul Gaultier весна-літо 1994Тату — далеко не сучасний винахід. Його історію можна простежити приблизно до 5000 до н.е., коли японські глиняні статуетки декорували своєрідними тату. Відтоді натільні розписи поширилися всюди: у давнину єгиптяни прикрашали ними мумії, а європейські мореплавці пізніше набивали тату на згадку про тривалі подорожі південною частиною Тихого океану.
Ставлення суспільства до тату неодноразово змінювалося. У різні епохи вони були то знаками розрізнення, то символами ганьби, то ознакою гордості. Хоча тату були частиною культури людства впродовж багатьох століть, мейнстримом модного світу вони стали тільки недавно.
Упродовж багатьох десятиліть супермоделі, які ходили найпопулярнішими подіумами світу в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку й Мілані, повинні були мати бездоганну шкіру без будь-яких відмітних знаків. Тату не було місця у світі моди, принаймні поки Іссей Міяке не представив у Нью-Йорку свою колекцію сезону осінь-зима 1971/1972.
Сукня Tattoo з ручним розписом і чоловіче боді з використанням японських технік тату стали даниною поваги традиційному мистецтву тату ірезумі, а також музичним кумирам молодого покоління — зокрема Дженіс Джоплін і Джимі Гендріксу.
Міяке, який був свідком студентських протестів 1968, мало цікавила думка вищих щаблів суспільства. Його бачення ґрунтувалося на інклюзивності: він використовував революційні образи, щоб зробити високу моду доступною для всіх, а не тільки для небагатьох щасливчиків. Тату, які легалізували в Японії тільки 1948 року, все ще викликали асоціації з якудзами (членами японських злочинних синдикатів) у багатьох частинах країни. Зробивши бунтарство серцем своєї колекції, Міяке проклав шлях для осмисленої розмови про перетин політики й моди.
Ідучи слідами Міяке, до кінця 1970-х інші дизайнери стали вносити алюзії на тату до своїх колекцій. Починаючи з напіввідкритого топа Martin Margiela (1989), колекції Les Tatouages Jean Paul Gaultier (1994) і кутюрної колекції Maison Margiela весна-літо 2014 в стилі Sailor Jerry — тату більше не приховували під одягом, тепер принти, що його імітували, прикрашали одяг.
Jean Paul Gaultier весна-літо 1994Точно так само доступніші бренди в усьому світі почали вибудовувати свої продумані "бунтівні" ДНК з огляду на сміливий прояв симпатії до тату у світі моди. Один з найяскравіших прикладів — американський Von Dutch, який віддає данину поваги знаменитому механікові й художнику Кенні Говарду, відомому на прізвисько Dutch. Бренд дістав визнання на початку 2000-х, коли ним став опікуватися французький дизайнер Крістіан Одіж’є. Він працював з фірмовим стилем Говарда, просоченим байкерською культурою, з характерними бейсболками й вицвілими футболками. І все це доповнював логотипом бренду й тепер відомим тату ока з крилами. Від Брітні Спірс до Гвен Стефані й Фреда Дерста — завдяки зірковим шанувальникам Von Dutch став знаком доброго смаку на початку нового тисячоліття.
2004 року Одіж’є покинув Von Dutch, щоб прилучитися до бренду, який у кінцевому підсумку стане багатомільйонним модним гігантом, — ідеться про однойменну марку американського художника-татуювальника Еда Гарді. Так, на початку 2000-х лейбл, який випускав речі із серцями — імітаціями тату, пронизаними стрілою, з блискучим полум’ям, написами та стразами, став мегапопулярним.
Обидві марки, безсумнівно, — продукти свого часу, і свідчать про новий тренд: тату несподівано стали одним із символів масової моди, ознакою індивідуальності і яскравим засобом самовираження.
Сьогодні нікого не здивує тату на героях, які фігурують на обкладинках модних журналів: невеличке тату на спині Леді Ґаґи (Vogue US, жовтень 2018), тонкий напис на санскриті в Кеті Перрі (Vogue Japan, вересень 2015), крихітне серце, що прикрашає безіменний палець Аріани Гранде (британський Vogue, липень 2018). Проте донедавна тіло, вкрите тату, могло з’явитися тільки в модному виданні або ж нішевому журналі.
Джастін і Гейлі Бібери, Vogue US, березень 2019 Знаковою стала обкладинка американського Vogue за березень 2019 року з участю Джастіна та Гейлі Біберів, завдяки якій тіло з тату перестало бути для глянцю чимось надзвичайним. Не останню роль відіграла й обкладинка з участю Ріанни для британського Vogue у травні 2020 року. Вона увійшла в історію, здобувши відразу два рекорди: як перша обкладинка Vogue, героїня якої знялася з великою імітацією тату на обличчі (яку люб’язно намалював британський візажист Ісамая Френч), а також як перша обкладинка, героїня якої вперше з’явилася в дюраг-бандані.
Ріанна на обкладинці британського Vogue, травень 2020 Попри те, що тату звичні в багатьох країнах світу, а обкладинки модних журналів символізують останній пройдений рубіж на шляху їхньої легалізації й популяризації, важливо наголосити на величезних культурних відмінностях, які є донині. Тату все ще не прийнятні в таких державах, як Японія, Іран, ОАЕ й Північна Корея. Проте загалом тату, здається, нарешті звільнилися від своєї маргінальної репутації й стали маніфестом краси й індивідуалізму.
Цікаво й те, що останні дослідження засвідчують: молоде покоління не може похвалитися великою кількістю тату. Людям, які кохаються на тату, найімовірніше, від 30 до 49 років. Проте варто провести п’ять хвилин в Instagram, щоб відразу з’ясувати — тату багато як ніколи. А отже натільні розписи нікуди не зникають — вони просто набирають нової, поки не перманентної, а тимчасової форми.
Величезні б’юті-компанії на кшталт Fenty і NYX теж так думають. Пропонуючи широку палітру насиченої "фарби для тіла" й ретельно розроблені зразки імітацій тату, вони надихають користувачів соціальних мереж на експерименти. Британська стримерка й візажистка Софія Вайт (також відома як Djarii) зібрала величезну кількість шанувальників на Twitch і в Instagram, ділячись своєю пристрастю до тимчасового бодіарту. Вона описує власну фан-базу як різноманіття статей та ідентичностей, у якому кожен розглядає модифікацію тіла як унікальний засіб самовираження. "Молоде покоління особливо охоче позбувається стереотипів, які раніше були пов’язані з бодіартом", — розповідає вона Vogue.
Djarii знає, що її послідовники, які виросли в золотий вік соціальних мереж, відчувають тиск, коли справа доходить до ідеальної зовнішності. Хамелеонська природа Insta-естетики — ключ до зацікавлення тимчасовими модифікаціями тіла, які дають змогу йти за швидкоплинними трендами. "Популярність бодіарту неухильно зростає в індустрії макіяжу, і, я думаю, що це переважно пов’язано з творчим самовираженням. Макіяж дає можливість трансформуватися й виражати себе, — пояснює Djarii. — Тимчасові тату дають мені змогу розсунути межі творчості й безпечно досліджувати свій особистий образ. Сьогодні дедалі більше й більше людей хочуть виразити себе в такий спосіб".
Текст: Freddie Braun
