Великий куш: чому ми не можемо обійтися без прозорих блуз і зухвалих міні в дусі 2000-х
Утомившись від спортивних костюмів і піжамних комплектів, модниці знову готові ризикувати — вибираючи речі, які вони зможуть полюбити всім серцем.
Модель Алек Век, бекстейдж показу Dior, осінь-зима 2000/2001Текст: Ліана Сатенштейн
Будні локдауну я провела за переглядом музичних відео початку нульових. Тут допитливому оку було чим поживитися: запальні танці на вуличній бруківці, треновані тіла в строкатих сорочках і повне відчуття свободи, в тому числі сексуальної. Результат такого згубного впливу не змусив на себе чекати: на фініші ув'язнення я дедалі частіше виявляла себе на японських аукціонних сайтах — шукала футболки з іскрометною графікою з колекцій Стелли Маккартні для Chloè, відверті блузи Blumarine і тотемний анімалістичний принт з архівних колекцій Roberto Cavalli. До початку пандемії в офісних стінах Condé Nast за мною закріпилося амплуа Gucci girl часів Тома Форда: на роботу я ходила, з ніг до голови одягнена в чорний. Тепер настав час кричущих, на межі фолу, убрань. Мені захотілося стати розкішною і яскравою — щоб одяг був приводом завести розмову, таким собі маніфестом на моєму тілі.
Апетит до ризикованого вбрання парадоксальним чином пов'язаний з необхідністю працювати вдома — і відсутністю приводів убиратися на публіку. Зрозумійте правильно: робота з дому була справжньою розкішшю, новою реальністю, яка зняла з мене зобов'язання записуватися на манікюр, планувати візити до косметолога, та й просто носити штани. Більше року я прожила у форматі "вид зверху краще" — одягаючись для працівників FaceTime- і Zoom-сесій тільки вище пояса. Траплялися дні, коли до онлайн-нарад я накидала улюблений топ Gucci, залишаючись при цьому в нижній білизні Hanes. Локдаун дав можливість зробити перепочинок в гонці beauty-озброєнь, що заповнювала будні працівників глянцю. Життя в спортивних штанях або тільки в нижній білизні стала для мене своєрідною терапією. Години, проведені перед комп'ютером у бавовняних брифах, ставши зціленням від модного пресингу, відкрили хвилюючу terra incognita. Там і оселилася нова одержимість сексуальними мікротопами епохи MTV. Їх, зрозуміло, я скуповувала онлайн, залишаючись у нижній білизні Hanes.
Roberto Cavalli, осінь-зима 2001/2002На щастя, я не єдина, хто під час карантину занурився у глибини своєї гардеробної кімнати. Одягнені в спортивні костюми і піжамні комплекти, ми з колегами пустилися берега в ірраціональному шопінгу. Олівія Сінгер, директорка служби новин британського Vogue, ділилася зі мною радощами не властивого їй раніше взуттєвого фетишу. "Під час локдауну я придбала неймовірну кількість туфель, саме тому, що мені нікуди було в них ходити, — пише Сінгер у WhatsApp. — Ще одна моя пристрасть — облягаючі сукні і топи. Думаю, це здорова реакція на місяці, проведені в спортивних костюмах".
Сівши на сувору сарторіальну дієту, модні редактори, як годиться, стали влаштовувати собі дні непослуху. Пам'ятаючи про хижі топи Roberto Cavalli, які віднедавна прописалися в моєму гардеробі, в пошуках підтримки я телефоную Саллі Сінгер, моєму босові і в минулому креативній директорці американського Vogue. Зараз Саллі керує fashion-напрямком в Amazon. Свою карантинну уніформу вона описує як "смугасте вітання зразку чоловічої моди 1960-х". Її найекстравагантніша покупка за час локдауну? "Золота каблучка у формі лебедя Lalaounis, яку я знайшла на ресейл-сайті The RealReal". Я з полегшенням видихаю: навіть найпалкіші прихильники скромного карантинного дрес-коду тепер ідуть ва-банк.
Gucci, осінь-зима 1995/1996Окрім ексцентричних покупок, локдаун дозволив нам зайнятися тотальним чищенням гардеробу. Для більшості жителів Нью-Йорка це обумовлено специфікою побуту: квартири зазвичай настільки малі, що самі по собі нагадують шафу — багато тут не накопичиш. Під час карантину в Instagram Live я запустила мініток-шоу #NeverWorns: зі своїми героями я говорю про речі, які вони ніколи не носили. Більшість, зайнявшись ревізією, вирушили в затяжну прогулянку алеєю спогадів: в надрах шафи раптово знаходиться то раритетна сорочка Raf Simons, то ще якась стерта з пам'яті колекційна рідкість на кшталт мініспідниці Duckie Brown.
Така інвентаризація трофеїв корисна: до прикладу, лондонська письменниця і консультантка Ханна Роуз Тіндл зайнялася розпродажем своїх архівів Azzedine Alaïa і Junya Watanabe — це забезпечило їй фінансове благополуччя і в умовах карантину.
Blugirl, весна-літо 2005Куди вирушають речі, які не пройшли перевірку часом і пандемією? Зазвичай у ресейл, тиху гавань майданчиків з перепродажу уживаного і неношеного одягу. На thredUP, одній з головних ресейл-платформ США, на нових власників, крім звичайних речей на кшталт легінсів Nike і поло J.Crew, чекають і яскраві модні знахідки: топи Versace в багатьох романських принтах і складносурядні блузи Rodarte. Останній звіт компанії свідчить: "покупка-продаж вживаного одягу стала новою звичкою, яка залишиться з нами". Цифри свідчать самі за себе: торік 33 мільйони клієнтів уперше здійснили покупку секонд-хенду, 76% з них планують зробити це повторно. Це означає, що в першу постпандемічну п'ятирічку ринок модного ресейлу зросте в 5,4 раза, — непоганий спосіб скоротити вуглецевий слід нашої індустрії. Друге життя старим речам сьогодні намагаються дати не лише споживачі — під час локдауну дизайнери на кшталт Габріели Херст взялися за апсайклінг власних запасів: переробляють непродані архіви і використовують у колекціях залишки тканин і фурнітури з попередніх.
Пандемія зробила нас розумнішими: ми стали усвідомленіше підходити до питання покупок і вибираємо речі з огляду на їхній вплив на довкілля. Моя приятелька, редакторка GQ Рейчел Ташжіян одягається як жителька престижного американського передмістя, що потрапила в Нарнію. Але навіть для неї, великої шанувальниці строкатих шовкових хусток і ризикованих непоєднуваних ансамблів, головний критерій щодо модних придбань зараз — усвідомленість: "Я взяла собі за правило купувати лише той одяг, який по-справжньому робить мене щасливою, — без огляду на привід чи необхідність". Рейчел купує те, що буде слугувати їй вічно: "Ні, мій гардероб не заполонила нудна класика. Я вибираю речі, які буду любити завжди".
