Жан-Поль Готьє — поганий хлопчик світу моди
72-річний Жан-Поль Готьє — справжній enfant terrible французької моди, з 40-річним досвідом провокатора. Він зробив своє ім'я завдяки підриву традиційних уявлень про маскулінність і жіночність за допомогою театральності кемпа і дивовижних винаходів. У 1980-х він одягнув чоловіків у спідниці, а десять років по тому розробив конусоподібний бюстгальтер для Мадонни, що зробив його всесвітньо популярним. У день народження цього легендарного француза Vogue UA розповідає, за що його люблять в індустрії.

Аналізуючи життя Жан-Поля, стає зрозуміло, що сфера його діяльності — справжнє покликання. Єдина дитина бухгалтера і касира, Готьє розвинув смак до моди в зовсім юному віці. Він провів більшу частину дитинства з бабусею і знайшов натхнення в її гардеробі. Зокрема, знакова річ дизайнера — корсет — також родом з бабусиної шафи. "Мені пощастило, що моя бабуся вирізнялася тим, що в неї були чорні пір'я, незвичайні корсети, а також вона завжди давала поради краси", — розповідав він.
У той час як у Юбера де Живанши була Одрі Гепберн, а у Ніколя Гескьєра — Шарлотта Генсбур, головною музою Готьє завжди був... плюшевий ведмедик. Незважаючи на тісний зв'язок з безліччю жінок, які надихали його протягом всієї кар'єри, саме ведмежа стало раннім адептом багатьох творінь Готьє. "Мені здається, мені було шість років. Я хотів ляльку, але мої батьки були проти цього. Отже, хірург Готьє зробив невелику операцію своєму плюшевому ведмедику. У газеті рекламували маленькі бюстгальтери, тому я вирішив розрізати папір і зробив такий же. Я хотів ляльку — я її зробив".

Також у шкільному віці стався інцидент, який безпосередньо вплинув на творчість майбутнього дизайнера. Одного разу бабуся Жан-Поля дозволила йому подивитися рев'ю Фолі-Бержер по телевізору, феєрію дівчат, прикрашену кристалами Swarovski, страусовим пір'ям і колготками в сіточку. Наступного дня у школі він намалював ескіз побаченого. Як розповідав Готьє, його вчителька була "в люті" від побаченого. Вона прикріпила малюнок до його спини і повела на "екскурсію" по класах, щоб принизити. Але однокласники Готьє захоплювалися його малюнками і були заінтриговані. "Саме після цього я зрозумів, що за моїми малюнками мене можуть прийняти".

Готьє продовжував малювати ескізи, а згодом вирішив розіслати їх різним кутюр'є і його помітив П'єр Карден, який найняв його як асистента у своїй студії. Це сталося у вісімнадцятий день народження Жан-Поля. Так він почав свою кар'єру у ролі помічника Кардена 1970 року, а наступного року перейшов до Жана Пату.
Приблизно в той самий час на Готьє також вплинула робота Іва Сен-Лорана. Pierre Cardin належить до покоління легендарних Домів от-кутюр, що побудовані навколо культу особи дизайнера, — феномен, можливо, найкраще втілений Івом Сен-Лораном і Крістіаном Діором. Це були три імені, якими Готьє захоплювався в підлітковому віці — і він прагнув змоделювати свій бренд у тому ж дусі: його ім'я і бренд мали бути синонімами одне одному.

Так, 1976 року Готьє заснував власний модний лейбл Jean Paul Gaultier за допомогою свого партнера і в житті, і в бізнесі Франсиса Менужа. З початку 1980-х років Жан-Поль охопив різні сфери, від гіперсексуальної до трансгендерної. Головним завданням його діяльності була пропаганда свободи: "Будь самим собою, хоч би якими рисами природа й виховання тебе наділили".
Незабаром Готьє став відомий як "поганий хлопець" у світі моди. Він кинув виклик популярним уявленням про гендер і опирався на гострі вуличні і панкові віяння (одним зі знакових ранніх образів дизайнера була комбінація жорсткої шкіряної куртки зі спідницею з кріноліну та кросівками). Готьє поставив спідню білизну в основу своїх корсетних суконь, які дебютували 1983 року. Знайдені в бабусиній шафі моделі 1920-х і 1940-х років інтерпретував і зробив корсет не "в'язницею для жіночого тіла", а зброєю, що підкреслює жіночі форми. Два роки по тому він представив свої спідниці для чоловіків — ще один крок дизайнера в бік руйнування гендерних стереотипів. Він також кинув виклик індустрії з її показами, які заслужили репутацію "надмірно видовищних".

Мадонна в корсеті авторства Жан-Поля Готьє в турі Blonde Ambition Tour, 1990 рік

Свою першу кутюрну колекцію Готьє представив 1997 року. Згодом на незвичайні дизайни Готьє поклала око французька розкішна група Hermès, яка найняла його як креативного директора 2003 року, і паралельно він займався своїм власним брендом. Хоча характерний стиль Жан-Поля добре вписувався в естетику модного Дому, позиція художнього керівника явно обмежувала його потенціал творчого зростання. Тому він покинув Hermès 2010-го, а через чотири роки вирішив припинити випускати колекції ready-to-wear, щоб зосередитися на от-кутюр.

Жан Поль Готьє — доброзичливий вуаєрист, цікавий і зачарований різноманітністю. Світи, не порушені стандартизацією моди, є підставою для його стилістичного вираження. Для Готьє мода — це, безперечно, театр, а одяг — висока драма. Цей сенсаційний погляд може бути викликаний і тим, що він одягнув героїв багатьох фільмів, від стрічки "Кіка" Педро Альмодовара та "Кухар, злодій, його дружина і її коханець" Пітера Грінуея до "П'ятого елемента" Люка Бессона.
Жан-Поль Готьє, як і раніше, переконаний, що мода завжди займатиме особливе місце в нашому житті: "Йдеться про необхідність візуального розпізнавання, висунення претензій". Він вважає себе революціонером, що систематично ставить під сумнів кліше, стандарти, кодекси, умовності і традиції. Він повертає, зрушує й перевертає їх — навіть знищує їх — у своєму прагненні заново їх винайти. І це йому, безсумнівно, вдається.
Текст: Марина Шулікіна