Три молоді українські дизайнерки, про яких скоро всі заговорять
Молоді українські дизайнери створюють мініколекції експериментального одягу, які порушують важливі питання про красу, політику тіла й сексуальність. Vogue UA представляє великонадійних молодих українських дизайнерів, яких варто запам’ятати.
Я зустрічаюся з Машею Поповою в будівлі лондонського коледжу Central Saint Martins, де вона закінчує магістратуру й готує випускну колекцію. За час навчання 29-річна Маша отримала гранти концерну LVMH і британського бренду Ports 1961. Вона стажувалася в Marques 'Almeida, Fiorucci й у Джона Гальяно в Maison Margiela.
Маша ПоповаМаша створює складні силуети, досліджуючи взаємодію людини з одягом. Її надихають речі, які неправильно сидять, перекручуються або чіпляються одна за одну. Ці помилки й вади Попова зробила своїм фірмовим прийомом, за допомогою якого виводить нову формулу сексуальності — не тільки в дизайні, але й на рівні відчуттів. "Мода створює образ жінки, який не має нічого спільного з реальністю, — пояснює дизайнерка. — У своїй роботі я одночасно іронізую над цим і намагаюся через недосконалості звільнитися від нього".
Дизайнерка любить поєднувати непоєднуване: за змістом — примирюючи естетику високої моди кінця ХХ століття зі стилістикою синтетичного спортивного одягу з 1980-х і 1990-х, і за формою — змішуючи в одному виробі різні за структурою матеріали. Гра на контрастах — відбиття її особистого досвіду. Попова росла в Подільську (Котовську) й Одесі, де сприйняття моди обмежувалося тим, що носили люди навколо. "Коли я переїхала до Лондону, на мене ринув колосальний потік інформації, — розповідає Маша. — У речах мені хотілося висловити дисбаланс, який я відчувала, — між новим досвідом і тим, що було мені знайоме".
Попова хоче створювати зручні, популярні об’єкти, а не просто одяг, "якого й так вже занадто багато у світі". Її роботи дійсно справляють враження просторових об’єктів. Важливу роль відіграє техніка: дизайнерка фарбує денім, перфорує шкіру лазером і вишиває на панчішному капроні. Одна зі знахідок її випускної колекції — тканина, виткана з вишивки. На практиці це означає відхід від підкроюваних деталей і, як наслідок, майже безвідходне виробництво.
"Я використовую фактурні матеріали й сама розробляю текстиль, — ділиться Маша. — Це схоже на роботу скульптора: пластика матеріалу диктує, що з нього вийде". А якщо не досягаєш потрібного результату? "Тоді береш і винаходиш техніку, якої немає", — винахідливо відповідає дизайнерка.
MASHA POPOVA"Мені подобаються випадковості, — каже телефоном зі студії в Копенгагені українська дизайнерка й художниця Валерія Ольхова. — Вони ведуть мене по життю". З низки спонтанних подій чотири роки тому з’явився на світ її бренд VOFT.
Валерія ОльховаВалерія народилася в Києві, а в 10 років поїхала вчитися в Repton School у британському Дербіширі. Школу-пансіонат з артухилом вибрали батьки, які вчасно помітили цікавість дочки до творчості: з дитинства вона робила ескізи й створювала мудборди. Пізніше ці навички стали в пригоді Валерії в роботі: у дизайні VOFT вона комбінує традиційні матеріали (шовк, вовну, віскозу й лайкру) з кінським волосом, латексом, кордами для коней та екошкірою з переробленої яблучної шкірки й комбучі.
Після школи Валерія вступила на курс текстильного дизайну в Chelsea College of Arts. Її перша спеціалізація, ручне шиття, виявилася такою популярною, що Ольхова швидко вирішила перевестися на курс в’язання — "щоб не доводилося боротися за увагу куратора".
У Копенгагені, де тепер живе й працює Валерія, вона теж виявилася випадково: після закінчення коледжу повернулася до Києва, де в межах Mercedes-Benz Kiev Fashion Days познайомилася з данською дизайнеркою Анн-Софі Мадсен, яка запросила її до себе на стажування. Працюючи над делікатним шкіряним декором суконь для шоу, Валерія зрозуміла, що сама могла б створювати повноцінні речі. Пройшовши стажування в компаніях Obscur і Barbara I Gongini, вирішила заснувати свою.
"Я називаю VOFT брендом, але це не бренд у традиційному сенсі, — каже Ольхова. — Я не дотримуюся сезонності, не роблю повноцінних колекцій". Назва марки розшифровується як Valeria Olkhova Fashion Textiles ("Модний текстиль Валерії Ольхової"), натякаючи на те, що вона не так про одяг, як про спосіб життя й творчі практики самої Валерії.
Основний асортимент VOFT — речі-трансформери, або, як каже Ольхова, "речі-хамелеони". Вони майже безрозмірні, у них немає переду й спинки, і те, що на вішалці має вигляд фантазійного переплетення ниток і волокон, набуває форми вже на тілі, спокусливо підкреслюючи природні вигини. А нашарування речей одна на одну дає змогу отримати безліч нових образів. За це дизайнерка називає їх інтерактивними "предметами мистецтва".
VOFTВ Ольхової поки немає команди — усі речі вона створює на ручній в’язальній машині сама. "Моя робота інтуїтивна — на результат впливає навіть мій емоційний стан", — пояснює Валерія. Через це вона створює не колекції, а окремі вироби, які можна придбати в ательє марки, копенгагенському шоу-румі Sabine Poupinel і бутику CHURCH в Лос-Анджелесі. Особливо стилістам і зоряним клієнткам (серед них — панк-легенда Кортні Лав) полюбилися химерні show pieces на кшталт дірчастої сукні-скелетона.
Недавня співпраця з брендом Id-ism з Гонконгу підштовхнула дизайнерку до створення капсул. Так з’явилася Second Skin, що складається зі спортивних на вигляд бандажних топів у парі з велотреками й трусами. На цю лінійку Валерію надихнули сучасні femmes fatales — сильні, упевнені в собі дівчата, які люблять своє тіло з усіма його вадами. А зовсім скоро вийде капсула, присвячена підводному світу.
"Я за те, щоб постійно пробувати щось нове, — міркує Валерія. — Якщо мені зателефонують з Nike і запропонують створити для них колекцію, я легко погоджуся, поставивши свій бренд на паузу". А поки дизайнерка готується до розширення штату працівників і географії збуту, хоче відкрити творчу лабораторію й почати працювати з текстилем "не тільки на тілі, а й у просторі".
Софія Зандер — натуральна блондинка з трохи хлопчачим обличчям. Буквально "тонка й дзвінка": гучний сміх, хода підстрибом і сухорляве тіло, яке вона сміливо демонструє в соціальних медіа. "Я з дитинства любила носити короткі шорти, за що мене постійно засуджували. Але мені це навіть подобалося, — розповідає дизайнерка, яку багато хто знає за Instagram-іменем "Софія Львівна". — Напевно, тому захотілося оголити тіло максимально. Коли ти голий, справа не в еротиці й не в сексуальності. Ти — це просто ти".
Софія ЗандерНа першому курсі київського політеху Соня зрозуміла, що найбільше любить перешивати мамині речі для походів на вечірки. Так вирішила працювати з одягом — і стала братися за все, що пов’язано з модою: пробувала стилізувати знімання, асистувала дизайнерам і позувала для Маші Реви (фото її оголеного тіла, яке розфарбувала художниця, опублікував у своєму Instagram Симон Порт Жакмюс). Після цього Зандер поїхала до Ізраїлю вивчати motion design, але надовго не затрималася. Повернувшись до Одеси, пішла на курси крою й шиття, влаштувалася у звичайне ательє з ремонту й пошиття одягу, а потім, попрацювавши в студії PASKAL, створила SOFIA — бренд-продовження себе самої.
Instagram Соні заповнений еротичними Селфі у вбранні, що відкриває тіло й просочене самоіронією. Такою ж енергією заряджений її бренд — сміхотливий, зухвалий, дуже дівочий. "Дівчатка" — одне з улюблених слів Соні. Але головні героїні її мініколекції не інфантильні: вони чудово усвідомлюють і визнають свою сексуальність. "Мої колекції радше про жінку-дитину і її драматичну sexy story", — пояснює дизайнерка.
Хіти бренду — червоний вініловий топ із трояндами, що розпустилися на грудях, прозора сукня до підлоги з рожево-зеленим голограмним полиском і мініатюрні спідниці з вирізом на стегні. У цьому шовково-шифоновому світі немає місця насиллю: більшість речей зроблена з натуральних тканин, і дизайнерка прагне зробити бренд на 100% sustainable й веганським.
До моди в Соні таке ж норовливе ставлення, як і до життя загалом: "Мені трохи смішно й ніяково говорити про себе як про дизайнерку. Я просто люблю придумувати одяг і образи, робити себе та інших дівчаток гарними". Тижні моди, вважає Зандер, змушують жити в постійному стресі й призводять до створення сміття, тому вона не прив’язується до сезонів: "Усе моє вбрання — це мої відчуття, якими я ділюся з іншими дівчатами". Із цим погоджується Юлія Паскаль, у студії якої Соня проходила бойове хрещення: "Її одяг дає той самий attitude — він про силу бути собою. У ньому відчувається самобутність і розкутість".
У наступній колекції SOFIA, обіцяє дизайнерка, буде багато сорочок — "напівпрозорих, квітчастих, об’ємних і вкорочених". А навесні Соня планує влаштувати перше шоу. Як завжди, за своїми правилами: "На показ будуть запрошені тільки дівчатка, — ділиться планами дизайнерка. — Але хлопчики теж зможуть дивитися — через паркан".
Текст: Анастасія Федорова, Катерина Соловій, Іра Лупу
