Vogue World у Мілані — італійська мода стоїть на порозі нового Ренесансу
Під величним скляно-залізним куполом міланської Галереї Віктора Еммануїла II щодня вишиковується черга. Відвідувачі приходять сюди заради незвичного ритуалу: ставлять п’яту на інтимне місце бика, викладеного мозаїкою на підлозі, міцно притискають її та тричі обертаються навколо себе. Кажуть, це приносить удачу. Людей так багато, що мозаїка поступово стирається. У травні цього року пошкоджену ділянку вкотре довелося реставрувати. На початку червня новий мармур закріпили й відполірували, а відвідувачам знову дозволили крутитися на ньому на щастя.
Схоже обертання триває і в італійській моді. Усе почалося в середині 1970-х, коли Мілан став світовим центром потужної індустрії одягу, текстилю та дизайну. Як і знаменитий бик у Галереї, італійська мода спиралася на багатовікову історію та традиції. Місцева культура ремесла бере початок ще в добу Ренесансу. Та нова індустрія, яка виросла на цьому фундаменті, була напрочуд сучасною. Вона об’єднала нові технології, промислові масштаби й майстерність спеціалізованих виробництв. А головними рушіями змін стали дизайнери-новатори. Серед них був Джорджо Армані, який 1975 року заснував власну компанію. Він та його сучасники відмовлялися від звичних правил і змінювали самі уявлення про те, як створювати, показувати й носити одяг.
Через пів століття італійська модна індустрія залишається однією з найпотужніших у світі. Майже 80 відсотків виробничого ланцюга Kering, групи, до якої належать Gucci, Bottega Veneta та Saint Laurent, зосереджено в Італії. Та якщо колись італійська мода була передусім синонімом сучасності й новаторства, сьогодні розмови про неї дедалі частіше зводяться до спадщини, майстерності, архівів і традицій. Усе це й досі має величезну цінність. Але надмірне захоплення минулим може заважати рухатися вперед. Тому зараз перед італійською модою постає важливе питання: як зберегти свою спадщину й водночас розвиватися, як поєднати майстерність із новими технологіями? І головне, чи зможе вона перетворити власне минуле на основу для нового великого прориву?
Галерея Віктора Еммануїла II та події Vogue World: Milano, яка відбудеться тут 22 вересня, чудово передають цю суперечність. Саме в Галереї колись відкрився перший магазин Prada. Сьогодні тут і далі працюють магазини легендарних італійських брендів, які мають довгу історію, але не раз змінювалися разом із часом. Та й сама Галерея свого часу була технологічним дивом XIX століття. Вона розташована між Міланським собором і театром Ла Скала та з’єднує два місця, що уособлюють людський талант і винахідливість. Одне присвячене вірі, друге — сцені. А між ними стоїть ще один своєрідний собор — торгівлі.
П’ятий Vogue World складатиметься з окремих актів, кожен із яких розкриває свою тему: ремесло, індустріалізацію, створення образів, інтелектуальні технології та уяву. Історія починається з розкішних матеріалів італійської ручної роботи: оксамиту, парчі, мережива та вишивки. Потім настає машинна епоха. Джорджо Армані та інші дизайнери змінюють традиційний крій: одяг стає легшим, краще сідає по фігурі та дає більше свободи для самовираження. Далі приходить епоха Made in Italy з відвертим гламуром Versace та Dolce & Gabbana, яскравими кольорами й насиченими візерунками Missoni та Pucci. Завершує історію монохромний одяг, який стає чистим полотном для експериментів. Цей фінал уже звернений у майбутнє, де технології можуть не замінювати людину, а допомагати їй розвивати власні творчі можливості.
Одяг на цих сторінках розповідає про те саме. Його створили одні з найвидатніших італійських модних домів, серед яких Valentino, Armani, Dolce & Gabbana та Versace. За кожною річчю стоять техніки, силуети й характерні прийоми, які формувалися протягом багатьох поколінь. Але сила моди завжди залежить від того, що дизайнер робить із цією спадщиною сьогодні. Prada, наприклад, вводить у своє бачення жіночності елементи спортивного одягу й технологічні матеріали. П’єрпаоло Піччолі по-новому працює з кутюрними силуетами у першій колекції Moncler Genius. А Versace переосмислює знаменитий комбінезон з обкладинки Vogue 1991 року як данину Джанні Версаче. Цей образ водночас нагадує, чому італійська мода свого часу підкорила світ. Річ була не лише у винятковому одязі, який створювали в Італії. Не менш важливо було те, як його показували. Сильні фотографії та образи виходили далеко за межі модної індустрії й робили моду частиною культури.
Схоже, сьогодні італійська мода готова до нового Ренесансу. Технології самі по собі не мають культурного значення. Усе залежить від того, як люди вирішують їх використовувати. Саме так свого часу й народилася сучасна італійська модна індустрія. Багатовікові ремісничі навички пристосували до сучасного виробництва, а одяг, виготовлений у промислових масштабах, завдяки фотографії та візуальній культурі перетворили на явище світового масштабу. Тепер, із появою нових технологій, італійській моді належить зробити це ще раз.
А відповідь, можливо, весь цей час була просто під ногами. На підлозі Галереї знаменитий бик продовжує стиратися під п’ятами відвідувачів. Ця традиція живе не тому, що залишається незмінною. Вона живе тому, що її продовжують, а мозаїку щоразу відновлюють і вдосконалюють. Так само й мода ніколи не стоїть на місці.
Photography: Ethan James Green
Style: Amanda Harlech
Production: BIG ONE at Studio Rouchon
Set Design: Felix Gesnouin.
За матеріалом vogue.com
