Святослав Вакарчук — про молоде покоління, улюблену музику і головний концерт у житті
8 серпня Святослав Вакарчук став хедлайнером першого дня етно-електронного фестивалю "Вирій". Напередодні виступу ми поспілкувалися з артистом про улюблену музику, концерти мрії та нове покоління музикантів.
Про захоплення музикою
Скільки себе пам'ятаю — я завжди вважав, що музика — це частина мене. А ось розуміння, що музика може стати справою життя, прийшло набагато пізніше. Це сталося вже після виходу альбому "Там, де нас нема", і після виходу відеокліпу, в якому я сиджу у холодильнику. Тільки після цього я зрозумів, що з музикою назавжди.
Про недооцінені пісні
У мене є декілька таких пісень. Пісню "Компас", до якої я написав текст на музику Петра Чернявського, я вважаю однією з найкрасивіших в репертуарі "Океану Ельзи" взагалі. Але це жодного разу не гіт, це просто пісня з альбому Dolce Vita, яку люблять і знають фани. Вона не звучала на радіостанціях, не була ніколи в якихось там фільмах. Ми навіть не так часто її співали, тільки в турі до альбому. Ще одна пісня такого ж порядку — "Вулиця". Її знають трошки більше, вона культова серед наших фанів, але все-таки не є народним гітом. Пісня "Без меж", з однойменного альбому, теж одна з моїх найулюбленіших. І з останнього альбому — "Пісня пісень", яку я теж вважаю однією зі своїх улюблених. Але не всі до неї доходять.
Про плейліст
Я слухаю багато класичної музики — особливо на ніч чи зранку. Мабуть, до 80%. Постійно складаю собі плейлісти. Зараз в одному з них є Ерік Саті, Каміль Сен-Санс, Арво Пярт, Бах, Равель та Дебюссі. Це більш сучасна, якщо можна сказати, крім Баха, музика. Але як сучасна? Це музика початку ХХ століття. Ще багато слухаю Леонарда Коена, особливо його перші три альбоми. Я люблю його не стільки за музику, і навіть не стільки за текст, скільки за мантровість його пісень. Багато слухаю власних пісень. Але зараз менше "Океан Ельзи" — більше нової музики, яку готую і яку ще майже ніхто не чув, але я змушений її слухати. Ще постійно стежу за новинками рок- і поп-музики — з останнього у списку на прослуховування новий альбом The Strokes. І, звісно, джаз. В моєму плейлісті багато Білла Еванса, Чета Бейкера, Джона Колтрейна.
Про нові таланти
Відкриття чогось нового – це сенс життя для мене. Цікавість завжди мною рухала і рухає. Від збирання камінців в дитинстві до того, чим сьогодні дихає молодь, яку музику вона створює, які сучасні технології для цього використовує. Мені цікаво все. Чого я вчуся в молодих музикантів? Є дві речі, які в них є. Перша — в них неможливо навчитися. Будь-яка молодість, вона завжди апріорі розкута. Тобто, в молодості люди нічого не бояться, бо вони нічого не знають, і вони ще не обпеклись. Ти дивишся на це, і це надихає тебе, тому що вони, не задумуючись, ступають ногою в лайно, і навіть не знають, що це таке, а потім в інший момент вони знаходять золоту жилу через це, розумієте? Це круто.
А друге — я вчуся у них спілкуватися з аудиторією. Сьогодні формат музики й спілкування дуже спростився — будь-яку свою музичну ідею ти можеш показати публіці вже наступного дня. Ще вчуся у них не занадто сильно заморочуватися над тим, що ти робиш. Я перфекціоніст від природи.. І мені весь час хочеться доробляти, і доробляти, і доробляти. А деколи дивишся... Коли є сира емоція, яка вже сьогодні надихає когось, fuck it. Вона працює, і треба, поки вона свіжа та актуальна, давати її людям.
Про концерти мрії
Я цього року потрапив на концерти двох артистів, про які давно мріяв. Про одного прямо мріяв-мріяв, а другий був у моєму бакет-листі. Перший — це виступ Radiohead, а другий — Florence and the Machine. Тут більше загальна цікавість. Я не суперфан, але мені дуже зайшло. Солістка гурту Флоренс Велч має неймовірний голос. А Radiohead — це просто безумовна любов з юності.
Про "Вирій"
Я дуже дякую за запрошення команді "Вирію", тому що вони мене трошки підняли з дивану. Я не був на фестивалі торік, тому мені було дуже цікаво подивитися, як все пройде. Мені подобається його ключова мета — ідея осучаснення. Мені подобається ідея, що ми одною ногою в нашій тисячолітній історії, а другою ногою ми у 21-му сторіччі. Це класно. Мене це підкуповує.
