До Vogue UA Conference 2023 залишилося
SOLD OUT

"Щоб усіх моїх побратимів звільнили — мрію про це найбільше": згадуємо інтерв'ю з 21-річним парамедиком Назарієм Гринцевичем

На фронті загинув 21-річний Назарій Гринцевич на позивний "Грінка" парамедик полку "Азов", герой друкованого числа Vogue Ukraine Edition "Шлях незламних", який захищав Маріуполь, був парамедиком на "Азовсталі", пережив два поранення й чотири місяці в російському полоні. Згадуємо наше інтерв'ю з українським героєм.

Реклама

За словами Назарія, його патріотичне самоусвідомлення почалося з Революції Гідності: "Я слухав пісню Ярмака "22", що згодом стала одним із символів опору, і думав: "Чому я не там? Чому не в Києві, не на Майдані?" Я знав, що там були мої однолітки, які тікали з дому. Чимало моїх знайомих, які вчилися у старших класах школи чи в університетах, їздили на Майдан".

За рік він познайомився з хлопцями, які воювали в зоні АТО на Донбасі, та дізнався про полк "Азов". "Одразу подумав, що теж боротимуся за нашу незалежність, якщо війна триватиме до моїх вісімнадцяти, — розповідає Назарій. — А десь у дев’ятому класі почав готуватися фізично та психологічно. Потрапив у "Азов" у сімнадцять з половиною років, пройшов підготовку, навчання, полігон — і за кілька місяців опинився в епіцентрі війни". Каже, до кого саме доєднатися, сумнівів не було: "Азов" — це найбоєздатніший підрозділ України. Ідейна й патріотична складова полку мені дуже резонує: в її основі любов до нашої країни. Там служать найбільш підготовані хлопці, а також найпрофесійніші командири".

Перед тим як вступити до полку, Назарій вчився в університеті на юридичному факультеті. Зазвичай 19-річних запитують, як їм вдається поєднувати навчання з роботою. У Гринцевича цікавимося про інше: як це — поєднувати навчання та війну? Він сміється: "Насправді ніяк. Я взяв академвідпустку і тепер не навчаюся. Коли йшов у полк, був старостою групи. Коли їхав на КМБ (курс молодого бійця. — Прим. ред.), сказав батькам, що збираюся в Польщу. Був локдаун, мама мене не пускала, а я наполягав: "Ні, мамо, я їду на заробітки". Власне, через це я пропустив сесію і взяв академвідпустку. Планую поновлюватися з нового навчального року, і тоді, можливо, відповім, як поєднати навчання і службу".

На юридичний Назарій вступив не випадково. У шкільні роки він брав жваву участь у діяльності молодіжних патріотичних організацій. "Я розумів, що в моїй країні потрібно добре знати закон. Дуже багато нечесних людей обіймають керівні посади, відмивають кошти та порушують законодавство. Я хочу боротися із цим, тому й вирішив вивчати правознавство", — пояснює хлопець.

Та перед омріяним фахом опанував ще дві професії — артилериста і парамедика. На КМБ медицину склав із найвищим балом, потім пройшов медичні курси — згодом це допомогло йому врятувати сотні життів. "Парамедик має із собою додатковий рюкзак вагою 25 кілограмів, носити його нелегко, але мене це не зупиняло, адже я розумів, що зможу допомогти своїм побратимам", — каже Назарій.

На момент повномасштабного вторгнення він був у Маріуполі. Наприкінці березня потрапив на "Азовсталь". А напередодні отримав своє перше поранення — контузію, яка спричинила тимчасову втрату слуху та кровотечу з вух. Евакуація з міста тоді була неможлива, бо росіяни постійно вкривали позиції мінометами. Відтак Назарій переодягнувся в цивільне і вирушив до командного пункту, де йому могли надати медичну допомогу. Але дорогою знепритомнів і отямився вже на "Азовсталі" — побратими помітили його і врятували.

Там хлопець реабілітувався, наскільки це було можливо в умовах тяжких обстрілів, нестачі медикаментів, їжі й води, і знову взявся до роботи. В оточеному Маріуполі він не втрачав бойовий дух, хоч як було сутужно. "Звісно, траплялися моменти відчаю — коли на бункер скидають ФАБи (фугасні протибункерні авіабомби. — Прим. ред.) і за секунду не стає кількадесятьох побратимів... Я розумів, що теж можу загинути, і максимально віддавався своїй справі. Робив усе, від мене залежне, аби гідно нести військову службу. І розумів, що моя смерть не буде марною". На запитання, чи обрав би він той самий шлях, знаючи, скільки доведеться пережити, Гринцевич без жодних вагань відповідає: "Я б ще раз пройшов Маріуполь, якби це допомогло нашій країні".

Після виходу з "Азовсталі" він пробув у російському полоні чотири місяці. "Найдужче хотілося побачити сім'ю, якнайшвидше опинитися вдома, на підконтрольній Україні території. І щоб усіх моїх побратимів звільнили — мрію про це найбільше. Я би посидів в полоні ще, якби їх можна було обміняти на одного мене. Вони звичайні хлопці, які героїчно віддавали своє здоров'я заради всіх, хто перебуває в безпеці. Аби цивільні могли бути вдома й жити звичним життям", — каже Назарій.

За його словами, віра українців у ЗСУ така сильна, що деперсоналізує війну. Втім, за абревіатурою, яка стала символом незламності, — звичайні люди: чиїсь батьки і діти, сини й доньки, брати й сестри, чоловіки й дружини, які захищають Україну. "Жодну війну не можна виграти без тилу. Усі цивільні — це тил наших військових. Вони мають допомагати ЗСУ. Кожному під силу відмовитися від ранкової кави і скинути донат. Це мінімум, — наголошує Назарій. — Мені подобається, як діти створюють малюнки, підтримуючи захисників, а ще плетуть браслети і продають їх, щоб задонатити на дрони або купити паливо для автомобілів, які їдуть в зону бойових дій. Енергія кожного має бути спрямована на нашу перемогу. Якщо ми зараз не докладемо всіх зусиль, то навряд чи матимемо змогу насолоджуватися життям за рік, два або три".

Текст: Єлизавета Павленко
Фото: Stephan Lisowski

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.