Що треба знати про виставку "Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей"
Ритейлерка та меценатка Христя Храновська запустила проєкт, який розповідає про досвід українських дітей під час війни — голосно і на весь світ.
"Я задоволена, це потужно!" — каже Христя Храновська. Ми йдемо вздовж каналів Амстердама. Літо. За спиною лишається будівля мерії, в атріумі якої завершується монтаж пересувної виставки "Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей". Наступного дня на церемонії відкриття виступатимуть посол України в Нідерландах Олександр Карасевич та заступник мера Амстердама Рудгер Грот Вассінк. Під час преспревʼю серед чотирнадцяти історій на червоно-білому стенді, "складеному" в довгу гармошку (алюзія на те, що, на жаль, вони не закінчуються), я бачу лист 13-річної Олександри Андросової з Нововолинська до батька. З 2015 року він боронив країну в складі ЗСУ. Під склом на клітчастому аркуші паперу ще дитячим почерком виведено: "Тримай це біля серця, і одного дня ось це тебе врятує. Люблю!" Поруч Саша залишила чистий аркуш — так роблять, щоб військові мали змогу написати відповідь з фронту. Батько дівчини загинув. Лист із невикористаним аркушем повернули родині його побратими.
Задум проєкту "Щоденників" народився через записи 8-річного Єгора, який опинився в блокадному Маріуполі, – Христя натрапила на них в інтернеті. У співпраці з фондами "Голоси дітей" і "Діти Маріуполя" вона почала збирати історії юних українців, які пережили російську окупацію. Один із артефактів – відео 17-річного Владислава П'ятіна-Пономаренка, який разом із родиною провів 75 днів у захопленому Маріуполі (зараз хлопець живе й навчається в Ірландії). У 20-хвилинному ролику — руїни панельних багатоповерхівок, заграва пожеж від обстрілів та жінки, які на сходовому майданчику готують їжу на вогнищі, складеному з цегли. "Світ має це побачити", — програмно каже Храновська. Збережені в телефоні нотатки, записи від руки, малюнки та відеофайли є памʼяткою травми, болю, а ще – надії ледве не втраченого покоління.
У зібраних документах Христя бачить паралель зі щоденниками єврейської дівчинки Анни Франк, які та вела під час нацистської окупації Нідерландів. Вона померла в Аушвіці в 15 років. Дім-музей Франк розташований в Амстердамі, тому торік у серпні проєкт Храновської стартував там. "Спочатку ми хотіли влаштувати виставку в самому музеї, — розповідає Христя. — Але там виявилося затісно — нам би не вистачило місця".
"Потужно" та "масштабно" — серед улюблених слів Храновської. Їй 45 років. У неї жовіальний характер, невпинна жага до життя та принципова вимогливість — до себе та до інших. Відома як господиня столичних бутиків Chloé і Bonpoint, Христя народилась і виросла у Львові. Каже, що займалася популяризацією української культури "задовго до того, як це стало мейнстримом". До костюмованих Різдвяних вечорів у заміському домі Храновських, які в довоєнні часи лунали в інстаграмах київського джетсету, столиця готувалась чи не за місяць: гості вбиралися в парадні кожухи, вишиванки та намиста. Щороку вона розсилає близьким і друзям святкові бокси — робить це навіть зараз. "Відчуваєш, як пахне домом?" — пише Христя у відповідь на мою подяку за останній різдвяний набір. У темно-зеленій коробці — керамічна макітра, соломʼяний павук і сухостій з волинського чебрецю та перекотиполя.
Паралельно зі "Щоденниками" йде велике цікаве життя: збори українського Аспен-клубу, культурні експедиції в Бутан і щорічні вагнерівські цикли в німецькому Байройті. В інстаграмі Христя часто згадує чоловіка Бориса, якого називає Альпіністом та Інвестором (в лютому вони відзначили 22-річчя шлюбу). Численними сімейними постами промотує гештег #найпрогресивнішародинаукраїни. У них четверо дітей: старша донька вивчає кримінальне право в Бостоні, середній син — економіку, а дочка — генетику та біологію в Лондонському університеті, наймолодший наразі здобуває середню освіту в англійській boarding school. "Прогресивна родина — це про можливість дати дітям добру освіту, дозволити їм жити самостійно й ухвалювати власні рішення — незалежно від того, згодні ми з ними чи ні," — каже Храновська.
Проєкт "Щоденників війни", що склався за підтримки Міністерства закордонних справ України, сьогодні набуває державного масштабу. Христя вважає його прикладом лагідної інформаційної дипломатії. У грудні минулого року в Києві відбувся закритий показ "Щоденників" у приміщенні Верховної Ради. Наприкінці січня — на відкритті зимової сесії Парламентської асамблеї Ради Європи. Тоді в Страсбурзі обговорювали незаконну депортацію українських дітей росіянами. В лютому це питання порушувалось уже в берлінському Сенаті — експозицію зібрали там на один день: "Ми монтували її десять годин і демонтували сім — все задля того, аби впродовж трьох годин, що триває засідання, бути перед їхніми очима".
На торішньому відкритті в Амстердамі уривки зі щоденників двома мовами читали друзі Христі, диригент Нідерландського симфонічного оркестру Лоренцо Віотті та телеведуча Катерина Осадча. У липні 2023 року в Нью-Йорку голова МЗС Дмитро Кулеба озвучив ці історії на засіданні Генасамблеї ООН. На відкритті в Берліні у лютому естафету перейняли дружина посла України в Німеччині Олена Макеєва та інстаграм-ентузіаст Франк Вільде, який протягом двох років на знак підтримки країни щодня публікує ліфтолуки з використанням української національної символіки. Ще одне слово, яке часто застосовує Храновська, — "система". Тому плани здаються цілком закономірними: виставки в Лондоні, Брюсселі та Вашингтоні. "Головне — щоб світ, який живе в своїй бульбашці, памʼятав: щохвилини в Україні триває війна, — наголошує Христя. — Цей проєкт — мій внесок у боротьбу".
Текст: Веня Брикалін
