Різдво з вертепом: що треба знати про цей святковий символ
Важко уявити Різдво без куті, дідуха, дзвінкої коляди, родинного столу і, звісно, – без вертепу. Розповідаємо, що треба знати про цей святковий символ.
З НАМИ ВЖЕ ПІВ ТИСЯЧОЛІТТЯ
Саме слово "вертеп" запозичене зі старослов’янської мови і означає "печеру" або "ущелину". Ще в XVII столітті в день Різдва Христового міщани, школярі та церковні співаки збиралися разом і носили з хати до хати ляльковий театр – вертеп. Тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII століття, адже слова вертепу знали напам'ять усі – бурсаки, дяки, співаки, кожен селянин і містянин – і передавали їх з уст в уста.
Спочатку вертеп ставили як лялькову театральну постановку. Згодом із лялькового, дійство перетворилося на справжній вуличний театр. Лялькову вертепну виставу поєднали із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вистава зводиться до гри акторів. Сюжет містив дві частини: релігійну, що зображувала момент народження Христа, та побутової – зі сценами історичних подій.
В українській культурній традиції вертеп був поширений у західній, центральній та північній Україні та зберігся донині.
СОКИРИНСЬКИЙ (ГАЛАГАНІВСЬКИЙ) ВЕРТЕП
Це найстаріший вертеп з відомих нині в Україні. У 1770 році в с. Сокиринці, що на Полтавщині, бурсаки Києво-Могилянської академії вперше показали вертепну виставу у маєтку поміщиків Галаганів. Господар, прилуцький полковник Григорій Гнатович Галаган, та його гості були захоплені цим театральним дійством і щедро прийняли артистів. У відповідь бурсаки подарували Галаганам вертепну скриню з ляльковими персонажами та текстом до вистави. А музичні ноти передали місцевому церковному хору. Сам вертеп прожив у маєтку поміщиків понад століття. Текст вистави був надрукований у виданні "Київська старовина" у 1882 році та в книзі Є. Марковського "Український Вертеп" у 1929 році.
У травні 1929 року копії експонатів Сокиринського вертепу з успіхом демонструвалися в Празі, на виставці лялькового театру. Двоярусна скриня та 36 ляльок виконані (окрім Діви Марії) з дерева, тонкої роботи, а костюми розшиті золотом. Сьогодні ці експонати зберігаються в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.
СЮЖЕТ ТА ПЕРСОНАЖІ ВЕРТЕПУ
Вертеп, шопка, Віфлеєм, батлейка – це все назви одного різдвяного дійства. Саме через зв’язок з євангельською історією у вертепі завжди присутній традиційний набір персонажів. Це цар Ірод з солдатами, три мудреці, які принесли дари немовляті, пастухи, які перші дізналися про народження Ісуса, а також ангел, чорт і жид.
Перша частина вертепної драми – це постановка біблійного сюжету народження Христа: ангел сповіщає новину пастухам про народження сина Божого, пастушки йдуть поклонитися йому, а три царі несуть дари. Цар Ірод наказує своїм солдатам знищити усіх немовлят. Завершується все тим, що смерть стинає йому голову, а чорт забирає його душу у пекло. Водночас жид заграє до господарів та їх гостей, і може поцупити пампушки зі столу.
Друга традиційна частина вертепу – це спів колядок, віршовані привітання господарям та глядачам, з побажаннями миру, здоров’я і процвітання у новому році. Опісля – господарі пригощають артистів, дають гроші і запрошують вертеп відвідати їх на наступний рік.
ВЕРТЕП У РАДЯНСЬКІ ЧАСИ
У радянські часи Різдво і вертеп були суворо заборонені – як релігійне явище і як публічне. Цього дня всі люди мали йти на роботу, щоб не було змоги підготуватися до святої вечері чи відвідати храм. Колядників виловлювала міліція. Тодішня влада та її прибічники використовували всі інструменти для знищення традицій та національної ідентичності.
У 1972 році українські інтелігенти влаштували вертепи в Києві та Львові, КДБ класифікували це як вияв "націоналістичних настроїв". За кілька днів по тому почалися масові арешти, зокрема були затримані Василь Стус та Ірина Калинець і інші дисиденти. Попри заборони і важкі часи, різдвяне дійство чекали в кожній домівці. Адже вертеп – важливий компонент різдвяного духу, що дарує оптимізм і відчуття свята.
І навіть в нинішні темні часи, коли українці стримують російську навалу та мужньо захищають свою країну, традиції продовжують жити, адже інакше і бути не може.
Текст: Оксана Багрій
Читайте також
