Олена Зубченко, заступниця голови правління Sense Bank, — про виклики часу та гендерну рівність
З якими викликами та стереотипами стикається українська жінка, яка будує кар’єру у фінансовому секторі? Як зробити так, аби колеги-чоловіки не сприймали тебе як "милу дівчину"? Як взяти на себе управління державним банком у найбільш складний для країни час — у повномасштабну війну? Чому людяність — це головне, коли керуєш командою з кількох тисяч людей? Про все це ми відверто поговорили з Оленою Зубченко — заступницею голови правління Sense Bank, яка має понад 15-річний досвід роботи в державному секторі, юридичній та банківській сферах.
Про початок кар’єри
З усмішкою Олена Зубченко розповідає, що коли закінчувала школу в 2000-му році, такого вибору професій, як сьогодні, не було: "Якщо б нас запитали, хто такий маркетолог, ніхто б не знав". Тож вона пішла зрозумілим шляхом, обравши юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вже на четвертому курсі почала працювати — на посаді юрисконсультки в компанії "Луї Дрейфус Україна ЛТД".
Про цей досвід згадує із задоволенням: "Мені пощастило: життя дало можливість попрацювати в іноземних компаніях, зі своєю високою корпоративною культурою та робочим етикетом, багато чого побачити і навчитися. Це досвід на все життя. Моїм першим куратором у "Луї Дрейфус" був англійський юрист, який працював в офісі у Швейцарії. Я тоді побачила взірець, як має працювати юридична компанія, — це стандарт, яким я керуюсь усе життя".
Після Олена встигла змінити кілька юридичних та консалтингових компаній — "Саєнко Харенко", "Ейч-Бі-Дабл’ю", "Лавринович і Партнери", де 2014 року стала партнеркою. У "Лавринович і партнери" одним із клієнтів Зубченко було Міністерство фінансів, і вона згадує цей проєкт як "фантастичний досвід", адже тоді допомагала залучати до України інвестиційні кошти великих та відомих партнерів з Лондона, Сполучених Штатів, Китаю. Так поступово Олена Зубченко зацікавилася банківською сферою, зокрема у державному секторі. Зізнається: була завжди відкрита та намагалася виходити за межі звичного способу мислення, тому легко погоджувалася на нові проєкти, в яких треба було пробувати нове та проявляти себе. "Я не планувала йти з юриспруденції в іншу сферу, саме життя за мене вирішило. Моя історія — це хороший приклад, що коли ти довіряєш людям навколо тебе і всесвіту, у тебе все складається". Олена каже: в якій би сфері ви не працювали, дуже корисно іноді подивитися на себе out of the box.
Про життєву позицію
"У своїй роботі я ніколи не ставила фінанси на перше місце. Мені ніколи не були потрібні гроші для грошей, — з легкістю каже Олена Зубченко. — Моя особливість у тому, що можу собі дозволити прийняти пропозицію піти працювати в цікавіший проєкт — на значно скромніші фінансові умови. Я готова управляти своїми витратами та зменшувати їх, бо мій пріоритет — не фінанси, а щоб робота захоплювала".
У 2017 році Олена Зубченко розпочала карʼєру в банківському секторі, приєднавшись до команди менеджменту ПриватБанку після націоналізації. У найбільш кризовий період для банку вона координувала низку стратегічних напрямків, включно з розробленням та імплементацією міжнародної юридичної стратегії. На роботу вийшла терміново, отримавши пропозицію, коли була на йога-ретриті в Азії.
"Якраз тоді я пішла з юридичної сфери і запитувала себе, що мені цікаво. І зрозуміла, що найцікавіше було працювати з Міністерством фінансів. Тож я пішла з компанії, в якій тоді працювала, в нікуди — думати, що робити в житті далі. Звільнилася, поїхала на йога-ретрит, а потім мене раптом набрали знайомі з команди Мінфіну: "Слухай, ти не хочеш допомогти нам з ПриватБанком?"
Я відповіла: "Давайте я повернуся з подорожі — і поговоримо". А вони обережно: "Ти могла би приїхати швидше?" Ну я беру квитки на літак, лечу в Київ, потім їду в Дніпро, де був головний офіс ПриватБанку. Мене ввели в курс справ, запитали, чи можу я взятися, і кажуть: "Ну добре, виходьте до нас на роботу сьогодні". Я тільки поцікавилась, чи можу з’їздити в Київ за речами. Отакий у мене був йога-ретрит".
Про роботу у часи повномасштабної війни
Олена згадує свої відчуття на початку вторгнення: хотіла насамперед бути корисною країні та людям. "Коли почалася війна, мене набрала мама і сказала: їдь додому (мама живе за містом, а я в центрі). Я відповіла: ні, я піду на роботу, бо працюю в державному банку, це критична інфраструктура. Я пішла пішки, хотіла подивитися, що відбувається в місті — від Палацу спорту до Музейного провулку. Це була 10 ранку, я якраз вийшла на робочий дзвінок з іноземцями, вони не вірили, що я на зв’язку і йду в офіс".
Олена згадує, що тоді одразу написала своїм колегам в Національний банк і Міністерство фінансів — "якщо у вас є необхідність в мені, дайте знати, я допоможу". "Оскільки у мене немає родини, я була більш гнучка — мені не треба було вивозити близьких, рятуючи їх. А ще я знаю, що я талановита кризова менеджерка і добре працюю в складних умовах". У жовтні 2022 року Олена долучилися до команди Міністерства фінансів, де працювала до червня 2023-го і очолювала Департамент фінансової політики, а влітку прийшла в Sense Bank.
Зубченко доєдналася до правління Sense Bank у найбільш складний час: тоді головним завданням було не лише зберегти капітал банку, а й забезпечити його безперебійну роботу, оскільки банк — це критична інфраструктура. Для мільйонів клієнтів — це насамперед про доступ до фінансових послуг. Олена зізнається, що для неї також було важливо зберегти колектив, підтримати співробітників і створити для них комфортні умови роботи (адже зміни у банку відбувались на тлі повномасштабної війни), дати відчуття, що "ми — одна команда".
Міркуючи про роботу у часи війни, вона каже: так, могла би виїхати в будь-який момент, багато запрошували працювати за кордоном. "Але я просто зробила вибір — і насамперед самій собі відповіла, де я хочу бути".
Про гендерну рівність та стереотипи
Олена розповідає, що цього року вона читала лекцію дівчатам-підліткам про жіноче лідерство — і виступаючи сама усвідомила, що свого часу допомогло їй вибудувати кар’єру у фінансовій сфері, яку називають "нежіночою" справою, та майже не стикатися з дискримінацією.
"У роботі я завжди намагалася дотримуватися дрес-коду та етики поведінки, як у західних юридичних корпораціях, де я починала кар’єру. А це ділове вбрання і стримані манери. Мені це дуже допомогло — я позиціонувала себе стримано, не підкреслюючи свою жіночність, насамперед як професіонала. Якщо треба було сидіти до півночі та працювати — сиділа разом з усіма. У мене було таке, що на роботі завжди лежав спортивний костюм і сумка, бо я часто їздила у відрядження день у день. Ставалося, що ночувала на роботі. Але я думаю, що якщо ти хочеш, щоб тебе сприймали рівнею, не маєш просити поблажок".
Олена згадує, що коли багато років тому прийшла працювати в Міністерство фінансів, то у перші дні відчула, що її сприймали як "милу дівчинку-юристку". "Але це тривало рівно до першої наради, бо вони абсолютно не очікували, що у роботі я тверда та жорстка. Я знаю, що в цій сфері іноді треба показати свою жорсткість на перших зустрічах — аби тебе правильно сприймали".
Сьогодні саме Sense Bank — один із небагатьох в країні, який прийняв політику інклюзивності, гендерної рівності, запобігання та протидії дискримінації. Вона включає дотримання принципів інклюзивності та безбарʼєрності, зокрема рівних прав жінок та чоловіків. У межах ініціативи в банку проводяться освітні вебінари і лекції. Але найпромовистіші цифри: кількість жінок серед усіх співробітників банку — 68%, а кількість жінок-керівників — 53,2%.
Окрім того, банк опікується майбутнім поколінням і співпрацює з БФ "Благомай" у межах проєкту Power Girl Ukraine: проводять зустрічі з фінансової грамотності, а також заняття про жіноче лідерство та ролі жінок в ІТ-сфері для дівчат-підлітків з дитячих будинків, інтернатів, центрів переселенців, з багатодітних та малозабезпечених або неблагополучних сімей. Серед тих, хто ділиться досвідом з юними українками, — і Олена Зубченко.
Про виклики, з якими сьогодні стикається українська жінка
"Війна — фізично та емоційно неймовірно складна історія, яку ми проживаємо вже понад два роки, — каже Олена. — У важкі часи організм акумулює всі сили і функціонує на адреналіні: ми постійно намагаємося бути зібраними, часом стримувати емоції та переживання, щоб стати прикладом впевненості для рідних, але попри зовнішню броню залишаємося вразливими". Як впоратися з наслідками цих викликів? Вже зараз потрібно говорити про це, піклуватися про себе та своє ментальне здоровʼя, впевнена Зубченко. "У нас в банку ми проводимо психологічні тренінги, вебінари. Бо маємо не забувати про свій стан, потреби, не залишати без уваги тривожність. Так, як ви турбуєтеся про навколишніх, маєте потурбуватися і про себе".
Попри війну, Олена впевнена: важливо розвиватися, дивитися широко на свої можливості, не обмежувати себе в сферах діяльності, не боятися починати власну справу, спілкуватися та знаходити партнерів, бо разом завжди простіше реалізувати великі проєкти.
"Думаю, дуже важливе сьогодні питання кваліфікації та перекваліфікації. Багато жінок готові повернутися до професії, яку колись покинули, здобувати нові для себе навички, створювати цікаві бізнеси. Тому з кожним місяцем зростає попит на якісні тренінги, навчання фінансової грамотності, бізнес-стратегій і маркетингу. Це чудова тенденція, яку потрібно підтримувати, — ми в Sense Bank якраз плануємо запустимо серію таких занять для жінок, які цікавляться банківською сферою і готові навчатися нового".
Про жінок, які надихають
Коли я запитую про тих жінок, якими надихається Олена, вона називає Крістін Лагард, першу жінку на чолі Міжнародного валютного фонду. "Вона, як і я, була юристкою, мала успішну юридичну карʼєру в США, але повернулась до рідної Франції і почала працювати в Міністерстві фінансів. До речі, вона перша жінка-міністр фінансів серед країн Великої вісімки. Лагард не побоялася кардинально змінити своє життя і піти на таку відповідальну посаду і зрештою стати головою МВФ".
Міркуючи про те, з ким із жінок минулого пані Олена хотіла би зустрітися, вона без сумніву називає Жаклін Кеннеді. "Мені здається, ми недооцінюємо роль дружин і чоловіків відомих лідерів. Відповідати за власні вчинки набагато легше, ніж бути поруч, підтримувати та розділяти виклики з коханою людиною, яка обіймає найвищі посади, особливо у важкі часи".
Щодо гендерних прав, пані Зубченко підсумовує: головне — людяність та повага до всіх. "Я думаю, що кожен та кожна мають право бути такими, як вони відчувають, не важливо, яка в них стать чи вік. Людина — особистість, а не просто тілесна оболонка, і має право на повагу; має дослухатися до себе і обирати власний шлях. Від цього буде користь всьому суспільству, я впевнена, бо вірю, що права жінок — це насамперед права людей".
