"Ми зможемо стати організацією, що знає, як громадам долати наслідки глобальних катаклізмів: цунамі, землетрусів чи війн": інтервʼю зі співзасновниками "Район#1"
До війни колектив активістів "Район#1" влаштовував вечірки просто неба на вулиці Рейтарській, що стала для Києва такою самою точкою збору креативної молоді, як богемний Кройцберг — для Берліна. Метою цих заходів був не лише нетворкінг і збільшення відвідуваності місцевих ресторанів, магазинів одягу й інших крамниць. У такий спосіб "Район#1" збирали кошти на впорядкування й лагідну джентрифікацію самої вулиці: купували й висаджували молоді дерева, видаляли графіті зі стін і реставрували фасади. "Ми хотіли, аби Рейтарська була такою точкою "приколу", — розповідає Андрій Тітаренко, співзасновник проєкту та колишній маркетинг-директор бренду Riot Division. — Щоб туди йшли не тільки на заходи, а й просто тому, що там класно".
Їхню останню Block Party відвідали приблизно десять тисяч людей. Проте подальші плани скорегувало повномасштабне вторгнення: у квітні минулого року проєкт трансформували у благодійний фонд — тепер вони відновлюють і будують наново житло, що постраждало від російських обстрілів та мародерства. Нині на рахунку "Району#1" понад 200 закінчених об’єктів — від Ірпеня до Нової Басані. "Загалом до війни ми робили те саме: люди збираються і відновлюють вулицю. То чому б тепер не масштабувати це на всю країну?" — каже Тітаренко.
Наприкінці лютого 2022 року обидва Андрії взялися до активної волонтерської роботи. Копиленко, чиє життя тривалий час було пов’язане з організацією заходів, як-от "Річковий рейв" і "Різдво на Подолі", допомагав із точками обігріву та медикаментами мешканцям прифронтових територій. "Під час подорожі до Херсонської області я почав думати про те, що про військових дбають усі — це було логічно. Але мало хто звертав увагу на цивільне населення в регіонах, тільки-но звільнених з-під окупації. Хоча це було небезпечно, я вирішив, що хочу опікуватися саме ними".
Тітаренко починав свій волонтерський шлях з інформаційного фронту, створював і розповсюджував у мережі інформаційні ролики про події в Україні, а згодом долучився до волонтерських зборів і прямої допомоги військовим. За тиждень після звільнення Київської області вони вдвох із Копиленком вирушили на деокуповану територію — подивитися, як можуть стати в пригоді. "16 квітня ми переналаштували комунікацію в соціальних мережах "Район#1" і зібрали волонтерів, які поїхали з нами в Гостомель. Кажуть, ми опинилися там одними з перших".
Спочатку прибирали вулиці та розбирали завали. Далі команда взялася до герметизації обʼєктів, розроблення проєктів з реконструкції будівель та їхньої реалізації. Проєкт жив завдяки пожертвам від пересічних громадян, чого для оперативного проведення робіт було недостатньо. "Будівництво і ремонт — це дорого. Тож ми зрозуміли, що треба трансформуватися з волонтерського руху в організацію, яка зможе ефективно акумулювати гроші й керувати великими проєктами. Так ми почали вибудовувати структуру, зрозумілу для іноземних інвесторів", — розповідає Тітаренко. Персонал фонду виріс до 23 людей, а команда волонтерів тепер налічує понад тисячу ентузіастів, серед яких архітектори, художники, менеджери, дизайнери та супервайзери.
Одним із найбільших реалізованих обʼєктів "Району#1" став багатоквартирний шестиповерховий будинок в Ірпені, у який 2 березня минулого року влучила ракета: команда замінила в ньому вікна, двері, відреставрувала дах, утеплила будівлю. У Київській області також звели три домівки — в них уже живуть люди. Тепер разом із німецьким фондом Help споруджують 26 осель "під ключ" для місцевих, що втратили житло через бойові дії у Чернігівській області: 13 у селі Старий Биків і стільки ж — у селах Нова Басань і Новий Биків.
За словами Тітаренка, міжнародні організації, що опікуються гуманітарною допомогою в Україні, часто не адаптують свої рішення до місцевого контексту: "Модульні містечка — здебільшого тимчасове житло, маленьке й без необхідної інфраструктури. Ми зробили дослідження і з’ясували: найкращий варіант для тих, хто втратив домівку, — це каркасні будинки". Копиленко продовжує: "Ми не тільки знаємо, як будувати, а й розуміємо конкретні потреби конкретної громади, тому великим фондам, що хочуть виконувати капітальну відбудову, логічно співпрацювати з нами".
Тітаренко каже, що в роботі треба уникати емоцій: "Якщо глибоко перейматися кожною з тутешніх історій, допомагати доведеться тобі, а не тим, хто цього потребує". Утім, пригадує випадок у Новій Басані: "Це село довго перебувало під окупацією і зазнало значних руйнувань. Там ми зустріли сімʼю місцевої вчительки. Коли приїхали на відбудову, її донька читала нам свої вірші, співала пісні, а потім зізналася, що вміє гарно грати на гітарі. Під час окупації вона сховала два свої інструменти під ліжко, щоб їх не вкрали. Але коли почався наступ наших військ, снаряд влучив у будинок — гітари врятувати не встигли. Тепер у сімʼї немає ні їх, ні взагалі нічого. Ми домовилися, що, коли передаватимемо їм ключі від нової оселі, обовʼязково залишимо там нову гітару".
Серед планів фонду "Район#1" — розвиток міст України (на це, за словами співзасновників, підуть десятки років) та комплексна джентрифікація регіонів. Організатори прагнуть масштабувати "Район #1" до фонду міжнародного рівня — щоб за потреби відбудовувати міста і селища, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій. "Ми зможемо стати організацією, що знає, як громадам долати наслідки глобальних катаклізмів: цунамі, землетрусів чи війн", — упевнено каже Копиленко.
