Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь

Ми з України: історія Інституту шляхетних панянок у Києві

11 сентября 2022

Майже 200 років тому у Києві відкрився Інститут шляхетних панянок. Розказуємо, що вимагалося від майбутніх учениць і чого навчали юних панн півтора століття тому?

Випускниці Інституту шляхетних панянок
Вступ з довідкою про хрещення і щепленням від віспи

Інститут відкрився на Липках, а вже за рік на тій самій вулиці Інститутській, але ближче до Хрещатика заклали новий корпус за проєктом Вікентія Беретті — куди вихованки і переїхали у 1843 році. Метою створення інституту було «надати безгрошове виховання дітей дворян бідного стану губерній Київської, Волинської і Подільської і дати можливість за помірну плату отримати таку ж освіту дочкам достатніх батьків цих же губерній». Отже, дітей з небагатих родин утримували державним коштом, решта ж сплачували 800-1000 рублів за рік, згодом ціна знизилася до 350. На річний підготовчий курс могли вступати 8-річні дівчата, а загалом право вступу до закладу мали дівчата з 9 до 14 років.

Пакет документів абітурієнтки складався з довідки про хрещення, довідок про стан здоров’я і наявність щеплення від віспи, свідоцтв про початкову освіту і дворянське походження (за наявності), а також письмової гарантії оплати. Кожна з учениць мала взяти до пансіону тузінь сорочок і білих хустинок, тузінь панчіх, 6 простирадл і 6 рушників, 4 серветки і набір срібних столових приборів: ніж, виделку, ложку малу й велику. Інститут був навчальним закладом закритого типу: вихованок забезпечували житлом, харчуванням і побутовими послугами, натомість ті мали суворо дотримуватися режиму. У дівчат була власна уніформа — камлотова сукня з широким декольте, яке мало спускатися на 2 см нижче від плечей, а поверх неї батистова пелерина. Шпильки, булавки, рукавички надавав заклад.

Чотири мови і місяць канікул

Основний навчальний курс тривав 6 років (три класи по два роки кожен). Додому панянок відпускали тільки на Різдво, Великдень, а на канікули вони йшли лише на місяць, у липні. Програма навчання складалася з Закону Божого, чотирьох мов (німецька, польська, французька, російська), географії, історії, фізики, математики, а також малювання, музики, церковного співу, танців, домогосподарства і рукоділля. Навчальні дні починалися і закінчувалися молитвою, після сніданку — два уроки по півтори години кожен, перерва на обід і знову навчання.

Інститут шляхетних панянок

У хорошу погоду вихованок, вишикуваних парами за зростом, виводили на прогулянку — Інститутською вгору, а потім Олександрівською (тепер Грушевського) донизу, але, не доходячи до Хрещатика, завертали верхньою вуличкою знов у навчальні стіни. З 17-ї до 20-ї вихованки мали час для самопідготовки, протягом якого виконували домашні завдання, могли читати, вишивати, малювати або писати листи (лише батькам). Але час від часу в годину відпочинку класних дам, з 17-ї до 18-ї, дівчатам вдавалося повеселитися — вони влаштовували танці, зовсім нецерковні співи або обертали вчительський стіл на сцену для декламації віршів чи гумористичних сценок. Ініціаторок непослуху могли й покарати — наприклад, скоротивши термін перебування вдома на довгоочікувані свята. В середині ХІХ ст. щороку заклад мав близько 200 випускниць. Після закінчення навчання кожна з них отримувала право на роботу вихователькою в дворянських і купецьких родинах. Серед найвідоміших випускниць інституту — Ольга Драгоманова (у майбутньому письменниця Олена Пчілка), письменниця й археологиня Наталена Королева, оперні співачки Олександра Меньшикова, Єлизавета Рафалович і Надія Забіла (у заміжжі Забіла-Врубель).

Музичні успіхи вихованок великою мірою забезпечувало те, що фортепіано дівчатам викладав вже відомий на той час композитор Микола Лисенко. Та й у цілому викладацький склад інституту був потужним: багато хто з викладачів університету Святого Володимира читав курси шляхетним панянкам. Отож, вихованки отримували знання, а викладачі й класні дами — чималий освітянський досвід, який транслювали далі. Так, на інститутських теренах познайомилися 20-річна Віра Ващенко — одна з небагатьох класних дам, якій вдалося зберігати приязні відносини з вихованками упродовж 11 років роботи, — і професор університету Михайло Захарченко. Згодом подружжя Ващенків-Захарченків відкрило у 1878 році першу приватну жіночу гімназію, а з нею нову сторінку в освітньому процесі Києва — «на висоті вищих вимог педагогії та гуманістичних ідеалів віку».

Еще в разделе LIFE

Популярное