Ми однієї крові: чому бути донором – так важливо
"Вона не виробляється в лабораторії, її неможливо синтезувати. Її неможливо чимось замінити. Якщо її немає, шансів на виживання — нуль", – каже засновниця ДонорUA Ірина Славінська. Чому бути донором – це не страшно, почесно та шляхетно, розповідаємо в межах соціального проєкту "Ми однієї крові", створеного за ініціативи ПУМБ. Донори рятують життя (і отримують печеннячко).
Photo: Irving PennВипадки, коли потрібна, кров, — нерідкі: ДТП, хірургічні втручання, складні пологи, війна. Кров потрібна людям, що лікуються в опікових відділеннях, людям з гемофілією, малечі й дорослим, що мають онкологічні захворювання. До прикладу, онкохвора дитина, що лікується в Охматдиті, за курс лікування потребує близько 70 переливань крові чи її компонентів, а це 35 літрів крові (чи 70 донорів). Лише для того, щоб вчасно проходити курс хімієтерапії чи підготуватися до пересадки кісткового мозку, потрібна кров сімдесяти донорів! Немає донорів – немає життя.
Критичних ситуацій, коли запаси вкрай потрібні, – безліч: пандемія COVID-19, війна у 2014 році, повномасштабне вторгнення 24 лютого. А ще аварії, як-от падіння літака на Скнилівському летовищі. "Ми добре знаємо, як це, коли треба вдесятеро більше крові, ніж зазвичай", – каже Ірина Славінська з ДонорUA.
Донори не виникають самі по собі. Залучати їх – це важлива просвітницька робота, чи то радше місія. Часто за такими ініціативами – трагічна особиста історія. "У 2006 році ми з друзями були на дачі, смажили шашлик на вулиці та насолоджувалися відпочинком, — згадує Ірина Славінська, ДонорUA. — Трирічна дитина друзів замурзалася з ніг до голови, як уміють тільки діти, і батьки попросили її піти помитися. За хвилину, коли мама зайшла в душ, дитя лежало на підлозі без свідомості: з крана почав литися окріп, що шар за шаром змивав дитячу шкіру. Я не пам’ятаю, як ми в паніці дісталися до лікарні... Лікар сказав: "Потрібна плазма. У вас 30 хвилин". Тоді ми не думали, чому в лікарні немає крові чи плазми; єдине, що мало значення, — порятунок малечі. Ми купували плазму, ніби якийсь товар; з нами торгувалися, як на базарі. Платимо подвійну ціну — плазма є, не платимо — немає. Мене досі не полишає думка: а що якби ми були десь у селі? Якби ми не встигли? Якби плазми взагалі не знайшлося – навіть за всі гроші? — Адже кров неможливо купити, якщо її немає. Тоді врятувати малечу вдалося; друзі згодом виїхали до США, дитині зробили безліч пластичних операцій. Ірина ж прийняла чітку позицію — працювати над популяризацією донорства.
З пристрастного бажання допомогти починався і проєкт "Агенти Крові". Шість років тому, в серпні 2015-го, киянка Олена Балбек побачила у Facebook допис засновниці фонду "Таблеточки" Олі Кудіненко. Йшлося про те, що влітку традиційно спадає активність донорів крові. Це стало тригером, і Олена вирішила супроводжувати й адмініструвати охочих здати кров.
Тоді ніхто не думав, що з роками ідея виросте в глобальний проєкт. Спершу Олена приводила в Охматдит донорів тромбоконцентрату для власної родички, а потім виникла ідея запустити регулярні чергування #середи_в_Охматдиті. Через деякий час команда розширилася, діяльність стала масштабнішою. Так #середи перетворилися на "Агентів крові". Нині проєкт працює в трьох центрах Києва та в Одесі.
Photo: Irving PennВсесвітня організація охорони здоров’я підрахувала, що для повноцінного забезпечення лікарень кров’ю в країні має бути 20 донорів на 1000 осіб. Тобто приблизно одна людина на 10-поверховий будинок. "Поки не знайдемо донора в кожному будинку, і далі працюватимемо", – каже Олена Балбек. Вона планує створити цілу мережу по Україні. "Крім того, ми хочемо спростувати міфи й упередження та зробити культуру донорства звичним елементом життя молодої людини, – додає Олена. – Для цього маємо на меті співпрацювати з міжнародними організаціями й нині рухаємося в цьому напрямі. Бо разом завжди можемо більше".
Здебільшого центри роблять запаси, і в них є резерв для критичних ситуацій. Це дає змогу запобігти випадкам браку крові, коли стається надзвичайна ситуація. Проте люди цього не знають і через це здіймають фальшиву тривогу, як це було після терактів росії в мирних українських містах.
Коли в соцмережах з’являються повідомлення "Терміново! ___ (назва міста)! Потрібна кров __ групи", варто критично оцінювати інформацію. "Критичне мислення допомагає не лише не вірити фейкам, а й реально менше нервувати по життю і перейматися справами, а не міфологією. Може звучати різко, але це правда", – каже Ірина Славінська.
Людей емоційно зворушують масштаби катастрофи – як це було, наприклад, у Краматорську чи Вінниці. Подібні запити зазвичай – панічні й не ґрунтуються на реальних потребах, – пояснюють в "Агентах крові". "Ми у своїй риториці намагаємося не використовувати слово "терміново", а максимально коректно й лаконічно формулюємо запити про потребу крові. Адекватний запит звучить так: "Унаслідок подій кількість пацієнтів, що потребують донорської крові, зросла в стільки-то разів. Нам треба 100 донорів різних груп крові. Приходьте завтра з 09:00 до 13:00 за адресою ..." – чітко, зрозуміло й без паніки. Решта запитів типу: "Привезли бійців у критичному стані! Військовий шпиталь! Кров! Терміново!" – найімовірніше, фейкові. Та мають на меті розхитати ситуацію.
Будь-які заклики треба перевіряти: зателефонувати до центру крові або промоніторити соцмережі донорських організацій, що публікують перевірену інформацію.
"Що 10 секунд якась людина у світі потребує переливання крові, – каже Інна Вільшанівська, лікарка-трансфузіологиня, завідувачка відділу комплектування донорських кадрів Центру служби крові НДСЛ "Охматдит". – Кожен третій у власному житті може стикнутися з потребою переливання. Тому здавати кров – шляхетна справа".
Варто пам’ятати, що кров потрібна завжди. У медичній практиці є багато непередбачуваних ситуацій, коли потрібне переливання крові. Від цього жоден не застрахований. Досі не має аналогів, які можуть замінити кров. Доки існуватимуть люди, доти й буде потрібна донорська кров.
Донором може бути кожна здорова людина у віці від 18 до 60 років, яка не має постійних або тимчасових протипоказань до донорства. Також важливо, щоб вага була не меншою ніж 50 кг.
Лікарі-трансфузіологи запевняють, що донорство запобігає виникненню серцево-судинних захворювань, очищає шкіру, поліпшує емоційний стан і запускає в організмі активний процес омолодження організму завдяки відновленню крові. Останнє, зокрема, стимулює імунну систему та мінімізує ризик виникнення інфарктів й інсультів. Донори також менше ризикують захворіти на рак легень, прямої кишки, шлунку й гортані.
"За статистикою, люди, які двічі на рік здають кров, – здоровіші: менше хворіють на серцево-судинні, онкологічні захворювання, – підтверджує Інна Вільшанівська. – Фактично донори проходять регулярний моніторинг стану здоров’я, адже перед донацією їхні аналізи ретельно вивчають".
"Донорство – це відповідальність перед собою й іншими, активний прояв громадянської позиції, – підсумовує Славінська. – Не кажучи вже про те, що воно допомагає врятувати життя. Стати донором просто. Треба долучитися до підтримки донорського руху. Прийти та здати кров.
Ризик інфікуватися майже нульовий. Усі матеріали для донації є одноразовими та стерильними, що унеможливлює зараження.
За три дні до донації відмовтеся від вживання анальгетиків й аспірину, а також ліків, що їх містять (ці речовини погіршують зсідання крові). Не вживайте алкоголю за 48 годин до здання крові. Усуньте з раціону жирну, смажену, копчену, молочну їжу й соління.
Обов’язково виспіться і з’їжте легкий сніданок (солодкий чай, дієтичне печиво, кашу на воді). Не куріть за годину до здавання крові. Не приходьте здавати кров, якщо відчуваєте нездужання (озноб, запаморочення, головний біль, слабкість).
Під час огляду лікаря перед донацією відверто відповідайте на запитання й не приховуйте інформації про вживання ліків, алкоголю, наркотичних речовин і перенесені захворювання.
Із собою треба взяти лише паспорт. Після здання крові часто хочеться пити – тож можна взяти воду. Проте донорам завжди пропонують чай або каву.
Щодо одягу особливих рекомендацій немає; головне, аби було комфортно. "Мені не зручно здавати кров в одязі з довгими рукавами, – каже Ірина Славінська. – Я б вибирала речі вільного крою. Нерідко донори фотографуються в кріслі під час донації, тому можна обрати щось тематичне, що декларуватиме вашу позицію й любов до справи чи країни.
Ната Порада, піарниця
Наталія Порада"Вперше я стала донором років 4–5 назад, коли брату знайомої робили серйозну операцію, – розповідає Ната Порада, яка працює в beauty. – Потрібна була саме така, як у мене, група крові. Я подумала, що дуже треба допомогти. А потім потрапила до бази донорів і тепер стабільно здаю кров, щоб допомогати людям.
Після першої донації я почувалася прекрасно, а після другої помітила, що організм не так швидко відновлюється. Тому нині здаю кров з більшим інтервалом. Вважаю, що варто допомогати, адже це рятує найцінніше – життя.
Марина Теплова, співзасновниця сервісу Fly Bag, блогерка
"Вперше стала донором ще в університеті. До нас в аудиторію під час лекції зайшов декан і попросив когось здати кров, бо зі студенткою сталася біда. Ніхто не хотів, тому я сказала, що здам.
Тоді я нічого про донорство не знала, просто прийшла в зазначене місце наступного ранку. Все пройшло добре. Після дали смачний чай і печиво. Пам’ятаю дивне відчуття, що рідина мого тіла стала допомогою тілу іншому. Багато про це потім міркувала.
Щоб бути донором, треба самому мати "надлишок", як то кажуть. Стежити за здоров’ям важливо так само, як і контролювати вживання ліків та алкоголю. Я бачу в цьому саме мотивацію тримати тіло готовим. Готовим допомогти.
Під час війни теж здаю кров. Ось саме має пройти потрібний часовий інтервал після останньої процедури – піду знов. Бо то – менше, що можу зараз зробити для перемоги".
Журналістка, координаторка руху HeForShe в Україні Ольга Дячук.
Фото: Serhiy Morgunov"Скажу чесно, я не пам’ятаю свій перший раз. Найімовірніше, це була якась чергова акція з популяризації донорства, і я вирішила спробувати. Коли я тепер здаю кров, я завжди роблю про це сторіз, бо саме так, завдяки популяризаторам, я й сама почала допомагати.
Я здавала кров 10–15 разів. Жодного разу не почувалася погано. Можна здавати 300, 400 або 500 мл крові. Я починала з найменшої цифри – треба було зрозуміти, як організм реагуватиме. Останніх 5–7 разів я здаю по 400 та 500 мл. У мене по життю занижений тиск, і деколи це стає проблемою: перед донорством вас обов’язково обстежать лікарі, які вважають низький тиск протипоказанням до донорства. Але я щоразу пояснюю, що в мене це генетичне.
Одного разу я прийшла здавати кров для друга, який був у лікарні після операції. Дуже хотіла "поділитися кров’ю" з ним. Та стався майже курйозний випадок: тиск знову підвів. Лікарка не хотіла допускати мене до донації, проте ми домовилися, що я вип’ю два еспресо, пробіжу три кола – і прийду знову перевірити показники. Трюк спрацював, тиск нормалізувався, і кров я здала.
Морально я завжди почуваюся добре, а особливо – коли вдається загітувати друзів пійти зі мною. Чи не щоразу, коли я здавала кров, брала із собою друзів. Так, кілька тижнів тому я взяла з собою брата – для нього це був дебют. Йому, до речі, сподобалося і, думаю, він продовжить здавати й далі – вже без мене .Я популяризую донорство, залучаю до нього людей, розширюю коло доорів. Тому це кльово".
Про проект
"Ми однієї крові" – патріотичний мерч, що рятуватиме життя українців та підтримає український бізнес. Його мета – фінансування ініціатив з донорства крові, придбання кровоспинних засобів для ЗСУ, допомога знекровленій економіці країни та підтримка патріотичного українського арту.
Цей проєкт об’єднав українських виробників і художників. Разом вони створили різнопланову колекцію мерчу, купуючи який ми допомагаємо не лише їм, а й відразу кільком благодійним організаціям, що опікуються проблемами донорства. Половину вартості кожного замовлення ПУМБ перерахує благодійним фондам ДонорUA та "Агенти крові", що спрямують зібрані кошти на забезпечення потреб у донорській крові, доставу компонентів крові до гарячих точок і закупівлю засобів тактичної медицини для українських воїнів.
З мистецького боку в проєкті беруть участь українські ілюстратори Sandra Ruth, Anastreela, Maliunok та Пилюшенко Катерина, а втілити їхні ідеї в життя взялися бренди Harvest, Twins Store, Seven mountains, OHUENO, Griffon Socks та "Авіація Галичини".
