Ukrainian Women in Vogue: Марія Куліковська
Журнал Vogue UA за підтримкиSymbolвипустив книгу Ukrainian Women in Vogue. Вона присвячена українським героїням, які з’являлися на сторінках нашого журналу. Моделі й художниці, письменниці й спортсменки, музикантки й дизайнерки, балерини й засновниці благодійних фондів. Кожна з них — сильна особистість, яка має свій стиль, надихає власним прикладом і гідно представляє Україну на міжнародній арені. У спеціальних інтерв’ю для vogue.ua героїні міркують про баланс між кар’єрою і сім’єю, публічність і власне розуміння щастя. Цього разу читайте інтерв’ю з художницею Марією Куліковською.
Марія КуліковськаЯк Ви вважаєте, балансувати між кар’єрою й особистим життям сьогодні важче, ніж раніше, чи в наш час нескладно встигати все?
Мені складно судити, як було раніше, адже я живу тепер. Але одне можу сказати точно, що тепер, як і раніше, жінка так само багато працює і на її плечах все так само лежить догляд за домом, дітьми, сім’єю, батьками. Але тепер багато які жінки (все ще не в усіх країнах світу) мають вибір, більше визнання, а чоловіки дедалі частіше й охочіше поділяють із жінками всі ці побутові турботи та починають ділитися визнанням і привілеями. Дедалі більше країн переймають скандинавську модель ведення загального побуту й виховання дітей: наприклад, досить багато чоловіків беруть половину декрету на себе й у такий спосіб допомагають жінці не випадати з власної кар’єри. Дедалі більше чоловіків поділяє ідеї фемінізму й активно їх підтримує, розуміючи, що їм теж легше житиметься поза патріархатом. Однак потрібно не забувати, що класову нерівність все ще не побороли. Так само не варто забувати про війни, конфлікти й унаслідок — закриті кордони, яких так багато на нашій планеті. І Ви гадаєте, що найбільше страждають чоловіки на територіях, охоплених конфліктом чи війнами? Насправді за всіма статистикам, саме жінки і їхні діти є найпершими жертвами конфліктних дій. І саме вони намагаються втекти в пошуках миру й збереження життя власних дітей.
Вимога "бути найкращою у всьому", яку суспільство висуває до сучасної жінки, заважає Вам жити власним життям чи, навпаки, спонукає прагнути нових успіхів?
Бути найкращою в моїй професії, у тому, що я роблю, мене спонукає не суспільство, а я сама із самого початку мого життя. Я виросла на краю світу, серед найдавніших руїн цивілізації. І там нікому не було жодного діла до того, найкраща ти чи остання — у той період часу (наприкінці 1990-х — початку 2000-х) всі дорослі навколо були в глибокій апатії й нерозумінні, як жити далі, що робити з власним життям, всі навколо раптом опинилися на дні. І саме завдяки захопливому світу мистецтва й тисячолітнім руїнам навколо я зрозуміла головну істину — байдуже, як ти падаєш, головне, як ти підіймаєшся, чи з гідністю, і що ти несеш у цей світ. Я дивилася на залишки давніх цивілізацій і надихалася вишуканістю, простотою, аскетичністю й глибиною філософії найдавнішої архітектури, яка впродовж трьох тисяч років вкривала людей від воєн і жаху, наповнюючи їхні серця надією на краще завтра. Я перегортала сторінки книг з репродукціями шедеврів світової спадщини культури й мистецтва та прагнула старанніше вчитися, щоб створювати...
Як Ви даєте собі раду з публічністю?
Я трохи відсторонилася від публічних гучних висловлювань і заяв, тому що дуже боюся за життя й здоров’я близьких людей на окупованих територіях. Однак останнім часом саме мої малюнки й скульптури стали своєрідним метафоричним шифром і посланням про біль і незгоду з політичною й соціальною несправедливістю навколо. А ще, я і мій чоловік-коханий-побратим і муза в одній особі створюємо нашу першу власну галерею-сховище "Гараж33", яка стане вільною публічною платформою для висловлювання мистецтва з "конфлікту". Щойно в нас з’явиться власна галерея-сховище, мій гострий і безжально-критичний голос знову задзвенить у публічному просторі.
Як Ви знаходите час лише для себе і чому його присвячуєте?
Взагалі, бути художником(цею) — це означає приректи себе на самотність. Але якщо ви вирішили бути такою гібридною художницею як я, що означає працювати з різними медіумами, як акціонізм, відеоперформанс, скульптура, малюнок і навіть архітектура, тобто, по суті, стати саме артдиректором власної художньої студії, то потрібно вміти робити все і на найкращому рівні. І ще потрібно знаходити час на компроміси, а також сили на постійне обстоювання й доведення власних ідей, потрібно постійно вчитися слухати й ухвалювати новаторські, а іноді шалені рішення вашої команди та, звісно, не збанкрутувати через усе це. Тож для мене миті, коли я малюю акварелі, розробляю ідеї перформансів, придумую конструкції майбутніх скульптур та архітектури і є тими митями наодинці глибоко із собою.
Із чого складається Ваше щастя і чи є щось, чого бракує для нього?
Я не терплю ніяких обмежень, тиску й не визнаю ніяких авторитетів, окрім тих, яких обрала відповідно до власної системи цінностей. Якщо спробувати на мене натиснути, я збунтуюся (сміється). А ще я не терплю безпринципності, лукавства і зради. І тепер, коли я навчилася розпізнавати ці неприйнятні для мене речі, я почуваюся набагато щасливішою.
Звісно, я не виняткова в тому, що для мене, як і для всіх людей, власне здоров’я, як і здоров’я та життя рідних, — найважливіше та найцінніше. Я щаслива від того, що в моєму житті, як особистому, так і професійному, є мій коханий, партнер і чоловік — Олег Винниченко. Я щаслива викладати, мені щиро це подобається і вдячні обличчя слухачів щиро наповнюють мене щастям. Для цілковитого щастя мені бракує: більшої усвідомленості суспільства в екологічних питаннях; скасування кордонів на планеті; припинення воєн; повної поразки патріархату; скасування всіх міграційних служб і влади; можливості повернутися додому.
З ким із жінок — сучасниць або історичних персонажів — Ви хотіли б поспілкуватися щиро й відверто? І про що була б ця розмова?
Мені було б цікаво поспілкуватися з Луїз Буржуа. Я б у неї запитала про материнство: як їй удавалося бути щирою для всього світу художницею впродовж усього жахливого XX століття й водночас люблячою матір’ю трьох дітей.
