КУПИТИ КВИТКИ

Історія іграшок: українська ялинкова прикраса від ХІХ століття до сьогодення

Коріння ялинкової іграшки сягає язичницьких традицій та вірувань, які з часом доповнилися християнськими символами. Вони сформували різдвяну ялинку, яка сьогодні прикрашає оселі українців на зимові свята.

Реклама.

Історія іграшок

Першими ялинковими прикрасами слугували смаколики — горішки, яблука, пряники та печиво. Тому діти завжди з нетерпінням чекали на Різдво, щоби після півночі дістати солодкі подарунки зі святкового дерева. З XVI століття в моду поступово входять скляні прикраси.

Відтоді традиція виготовлення спеціальних прикрас ширилася Європою. Україна, землі якої були розділені між двома імперіями (Австро-Угорською та Російською), перейняла західні звичаї, інтегрувавши їх у власну народну обрядовість. Вже із ХІХ століття, переживаючи різні часи, українська ялинкова іграшка формувалася як виріб окремої професійної індустрії. Її робили з вати, паперу, дерева і тканини.

Кінець ХІХ — початок ХХ століття

Технологія виготовлення іграшок була запозичена з Німеччини, звідти ж експортували готові вироби ті, хто міг собі це дозволити. Популярними були іграшки за дрезденським зразком — їх виготовляли з обʼємного картону, який проклеювався з обох боків. Дідів робили із вати, яку клеїли на картонну основу. Обличчя дідів майже не відрізнялися одне від одного. Це зумовлено тим, що українці скуповували німецьку літографію — зображення ангелів, Святого Миколая і клеїли їх на створені власноруч іграшки.

Кінець ХІХ — початок ХХ століття

Популярними, особливо у селах, були витинанки — ажурні та силуетні прикраси. Ними оздоблювали стіни, двері та вікна. Перші витинанки виготовляли зі шкіри, а після того, як папір потрапив у село — з паперу. Різдвяне дерево також прикрашали "ялинковим намистом". Спочатку це були справжні жіночі намиста, зроблені зі скла. Пізніше стали виробляти довгі, метрові намиста, створені спеціально для ялинки.

Кінець ХІХ — початок ХХ століття

Свято Нового року, яке винайшли комуністи як альтернативу традиційному Різдву, дало імпульс новому етапу розвитку ялинкової іграшки.

1930–1940. Артільна іграшка

З більшовицькою окупацією на території України заборонили святкувати Різдво. Народна традиція протягом майже десятиліття жила в підпіллі. У 1935-му більшовики ввели всесоюзне свято Нового року, яке відтепер мали відзначати 1 січня. Ялинка з атрибута домашнього свята вийшла у громадський простір — на площі, у школи та дитячі садки, на заводи, в холи підприємств.

Тоді ж зародився відомий нам зараз персонаж Діда Мороза. Добрий дідусь із бородою та в шубі приносив мішок із подарунками для чемних хлопчиків та дівчаток. Діда супроводжувала онучка Снігурка.

Наприкінці 1930-х років розпочалося радянське виробництво ялинкових прикрас у художніх об’єднаннях — артілях. Ватні іграшки виготовляли вручну за такою технологією: верхній шар із гігроскопічної вати натягували на металеву основу. Обличчя ляльок робили найчастіше із пап'є-маше, але траплялися з мастики чи тканини. Далі личка фігурок розмальовували фарбами, а ватну "шубку" покривали клейстером та подрібненим склом.

1930–1940 роки

У той час створювали і скляні іграшки: кулі, святкові намиста, конусоподібні прикраси, а також фігурки у вигляді посуду чи ламп. Обладнанням для виготовлення скляної новорічної прикраси був стіл, на якому встановлювався пальник, з'єднаний трубками з міхами. Робітник натискав ногою на педаль, наповнюючи міхи, які по трубці подавали повітря до пальника. Той розігрівав скляну трубочку й витягував один із кінців у довгий "хвостик". Після цього виробу надавали бажаної форми. Готову кулю поміщали на стіл, накритий азбестовим листом, щоби виріб остиг, а потім наносили на нього ручний розпис.

1930–1940 роки

1950–1960. Іграшка "золотої доби"

Повоєнна відбудова вплинула й на виробництво ялинкових прикрас, яке з ручного, артільного перетворилося на повноцінну індустрію. Це "золотий період" ялинкової іграшки, що захоплює своєю різноманітністю. Іграшки виготовляли на приладобудівних заводах. У моду увійшли маскарадні новорічні маски із пап'є-маше — їх покривали шаром ґрунту та розписували вручну.

Ескіз кожної іграшки мав затверджуватися партією, аби бути допущеними до виробництва. Але кольори не мали обмежень: фарба часто обиралася відповідно до фінансових спроможностей артілі.

Українські іграшки з вати мають свою особливість. Часто їх робили досить великого розміру як для підвісної оздоби — 15 см (порівняно зі стандартним розміром 8–10 см). Вата прикрас українських артілей часто лишається білою й не темніє дотепер. Секрет — у технології, за якою білосніжну вату покривали шаром слюди. Личка фігурок робили із пап’є-маше чи мастики та розписували вручну.

Скляні ялинкові іграшки виготовляли із тонкого скла, видуваючи іграшку по гіпсовій формі й розписуючи фарбами та лаками. Блискуче срібне покриття досягалося за допомогою амальгами — суміші металів та ртуті.

1970–1980. Фабрична іграшка

Після 1966 року виробництво ялинкових прикрас в Україні поступово ставало автоматизованим. Ватні іграшки позникали з полиць магазинів, адже вироби ручної роботи змінилися на тиражовані скляні прикраси. А скло натомість стало більш товстим і міцним, завдяки чому іграшки менше бились і краще зберігались. З початком перебудови заводи переймали німецькі технології — почали набувати популярності іграшки з пластику, фольги, пінопласту. Здешевшання матеріалів зробило ялинкові прикраси масовими і доступними.

В Україні функціонували столичні фабрики "Перемога" та Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас. Остання спочатку була заводом з обробки медичного скла, а згодом переросла в найбільше в Східній Європі виробництво новорічних прикрас. Процвітали Одеська муляжна фабрика, Львівська фабрика ялинкових прикрас, фабрика ялинкових іграшок у Лисичанську, Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас.

У 1980-х роках почали виготовляти іграшки з нового синтетичного матеріалу — лавсану. За цією технологією рідку масу витягують і пропускають через спеціальні отвори. Іграшки із лавсану здобули широку популярність — ними прикрашали ялинки на вулицях, підприємствах і в оселях українців.

ХХІ століття. Сучасна ялинкова іграшка

Історія української ялинкової прикраси налічує понад століття до встановлення Незалежності країни — від саморобок до автоматизованого виробництва, від дрібних артілей до фабрик республіканського масштабу. Які тільки матеріали не використовували майстри та підприємства. Вата, картонаж, папʼє-маше, скло, солома, кераміка, пластик, лавсан. Маючи такий масштабний історичний досвід, сучасні виробники ялинкових прикрас в Україні запозичують корисні прийоми минулого, залучаючи високотехнологічні надбання сьогодення. Тож традиція виготовлення українських ялинкових прикрас продовжується.

Новорічні іграшки і мода

Ялинкова прикраса — це значно більше, ніж просто скляна куля. По ній можна вчити історію, зокрема історію моди. Ялинкові прикраси кожного періоду вбрані у речі, які відображають той чи інший історичний час. У 20-ті роки ХХ століття зʼявилися перші паперові балерини: їхні спідниці-пачки були довжиною вище коліна, чого не могли бути в 1910-х роках.

У 1930–1940-х деякі ялинкові іграшки із вати і пап’є-маше зображували в сукнях з воланами на плечах із коротким рукавом. На прикрасах 1950–1960 років бачимо вплив свого часу: українська іграшка "Офіціантка" зображена у вкороченій приталеній сукні — new look Крістіана Діора перетнув навіть "залізну завісу" радянського союзу.

Пропаганда спорту у 1960-х роках також мала свій вплив: ватяні ялинкові іграшки зображувалися в спортивній формі лижників та ковзанярів. Навіть жінок почали зображувати у спортивних штанях, хоча в побуті радянські жінки переважно носили спідниці чи сукні.

Ялинкові іграшки часто зображували людей у зимовому одязі, тому моду на теплі пальта й шуби також можна прослідкувати на іграшках у 60-х роках минулого століття. Шуби були довжини міді та максі, з великим хутряним коміром, подекуди приталені під впливом західної моди.

Але найчастіше ялинкові прикраси вбирали у традиційне мішкувате вбрання радянського союзу, який програмував людей забути про самовираження: індивідуальність засуджувалася.

Текст: Марина Лук'янова, дослідниця української ялинкової іграшки, кураторка різдвяних виставок, які можна відвідати і зараз:

  • Київ. Музей війни (Батьківщина-Мати): "Українська ялинкова прикраса: від ХІХ ст. і до сьогодення" (триває до кінця січня)
  • Одеса. Одеський музей західного і східного мистецтва: "Одеська ялинка: від ХІХ ст. і до сьогодення" (триває до кінця січня)
  • Львів. Палац Потоцьких: "Історія ялинкової прикраси" (10 січня — 23 лютого 2025 року)

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.