Друга втеча: художниця Марія Куліковська про рідний Крим, евакуацію з Києва та силу мистецтва
"Друга втеча" — наш спецпроєкт, присвячений людям, які вдруге вимушені тікати від війни. Про свій досвід наші герої – серед них художниця родом з Криму Марія Куліковська, дизайнер з Грузії Лаша Мдінарадзе та директорка з комунікацій компаніі СКМ, донеччанка Наталія Ємченко — говорять відверто й чесно, з великою любов'ю до свого дому, який їм довелося тимчасово залишити. Інтерв'ю героїв слухайте у відео нижче.
Розпочинає проєкт інтервю з Марією Куліковською — художницею родом з Керчі, яка в 2014 році була змушена залишити рідний півострів через тимчасову окупацію з боку росіії та переїхати до Києва, а в 2022 році, разом з п'ятимісячною донькою, втікала уже від обстрілів Києва. Зараз Маша тимчасово перебуває в Австрії.
"Усі роки від часу переселення з Криму мені снилася Керч, — розповідає телефоном з артрезиденції в австрійському Лінці художниця Марія Куліковська. — Навіть Лондон був Керчю: іду ніби Лондоном, а вулиці керченські, і море там завжди є. І мій дім, в якому я виросла". До Австрії разом з батьками й шестимісячною дочкою Євою Маша потрапила в середині березня — на запрошення керівництва місцевого музею Франциско Каролінум.
Маша Куліковська народилася й виросла в Криму. Звістка про окупацію півострова застала її дорогою в Україну. У 2014 році 26-річна художниця поверталася зі Швеції, де в межах артпроєкту уклала одностатевий шлюб із Жаклін Шабо — на знак солідарності з європейськими цінностями, до яких, як вона вважає, тоді активно прагнуло українське суспільство. З уторгненням російських військ на півострів вона більше не могла потрапити додому. Натомість отримала документ про статус внутрішньо переміщеної особи. Непоказний клаптик паперу з номером 254 збивав з пантелику працівників міграційної служби й ускладнював життя: Куліковська не могла винайняти квартиру й утратила доступ до банківського рахунку. "Все моє життя і мій дім уміщувалися в маленькому наплічнику за спиною: комп’ютер, паспорт, білизна, шкарпетки й зубна щітка". Маша каже, що надовго втратила орієнтир: "Була цілковито розгублена й геть не розуміла, що я, хто я, куди і як. І жити немає де, і не знаєш, куди податися".
Номер 254 став назвою акції Куліковської на майданчику "Маніфести" в санкт-петербургу в липні 2014 року. Тоді вона влаштувала несанкціонований перформанс на сходах головного штабу ермітажу: упавши набік з неприродно витягненою вперед рукою, повторила позу застреленого українського солдата (вона побачила його на одному з документальних фото з Донбасу). Мовчки лежала під синьо-жовтим стягом — доти, доки стурбовані працівники музею не викликали міліцію. Відео затримання Куліковської можна знайти на YouTube. Зрештою Машу відпустили, але російські художники з артспільноти "Війна" назвали акцію нацистською й навіть українські колеги засудили її, оперуючи аргументами в дусі "мистецтво поза політикою" і "все не так однозначно". Їх ми чуємо й сьогодні.
Перформанс в ЕрмітажіУ 2016 році Маша Куліковська влаштувала акцію "Пліт „Крим"", дрейфуючи на саморобному плавальному засобі вздовж київських берегів Дніпра. "Це була історія не тільки про кримчан, а й про кожного: будь-який переселенець залежить від доброї волі інших людей — і я залежала". Незнайомці приносили Маші теплий одяг та їжу. Жінки, дізнавшись з телесюжету, що в художниці під час акції відкрилася виразка, привезли кошик яблук і йогурти. "Багато хто з цих людей був з Криму, і навіть якщо вони не були переселенцями в прямому сенсі, вони розуміли [про що ця робота]. Але мій пліт не став місцем паломництва, туди не застрибнула величезна кількість людей, щоб плисти далі й розповідати, що переселенцем може стати кожен. Мій посил був такий: ти можеш прокинутися й опинитися в іншій, чужій країні. Знадобилося вісім років і величезні втрати, щоб люди нарешті це усвідомили".
Перформанс "Пліт „Крим""У травні цього року на запрошення куратора Клауса Бізенбаха Маша повторила перформанс "254" у Новій національній галереї Берліну — впродовж тижня тричі на день вона нерухомо лежала під українським стягом на сходах музею. Наша перша телефонна розмова застала Машу за підготуванням до акції: вона шукала водонепроникний одяг і каремат. Наступного дня планувала організувати пошиття синьо-жовтого стяга. Ця акція спричинила неоднозначну реакцію публіки. Один з відвідувачів атакував Куліковську й намагався наступити їй на голову, а незнайома українська дівчина, побачивши розпластане під прапором жіноче тіло, почала плакати, як вона зізналася тоді художниці, вдруге з початку війни.
Перформанс "254", Берлін (фото Raspar Thalmann)"Я лежу, а тут життя: у всіх свої справи, хтось кудись прямує, хтось про щось говорить, — розповідає про свої враження Куліковська. — Для мене було дуже дивно, що всі переймаються своїми повсякденними клопотами, що пів години в каплиці неподалік лунає дзвін і це данина традиції, а не заклик іти до укриття. Повсякденне життя, одним словом". Перформанс Маші перетворив художницю на об’єкт і точку на карті, а підніжжя музею — на місце зустрічі місцевих інтелектуалів і публічних дискусій.
Перформанс "254", Берлін (фото Raspar Thalmann)Атака російських війск 24 лютого заскочила Куліковську разом із чоловіком Олегом Винниченком, з яким вони працюють разом, удома в Києві. "Напередодні повномасштабного вторгнення Єві виповнилося п’ять місяців і я відчувала таку надзвичайну втіху й щастя від життя, від того, що в мене є родина, дитина, власне житло, — каже Куліковська. — Ми будували студію й галерею, допомагали художникам. Чесно кажучи, я сама собі заздрила й постійно відчувала якийсь тваринний страх, що все це зруйнується, що світ, напевно, не пробачить мені такого щастя".
Перед початком повномасштабної війни пара продала машину: планувала замінити бус, який здебільшого використовувала для транспортування Машиних робіт, на комфортніше для дитини авто. Залишившись без особистого транспорту й не маючи змоги виїхати зі столиці, в перші дні війни облаштувалися в підземному паркінгу свого дому.
Відтак удалося вмовити сусідку допомогти, щоправда, заїхали вони недалеко — у Ржищеві закінчилося пальне. Далі був тривалий шлях на перекладних через Хмельницький і Мукачево до Ужгорода, з ночівлями на підлозі в незнайомих людей і зупинками у квартирах без води.
Евакуювати Машу та її доньку з України зголосився Альфред Вайдінгер, директор австрійської групи музеїв, куди входить Франциско Каролінум у Лінці. До цього вони не були знайомі. Близький друг куратора, китайський художник Ай Вейвей, дізнавшись про план порятунку української художниці, передав їй маленький подарунок: чотири порцелянові насінини — по одній для Маші та її рідних, з якими вона виїхала. Вейвей попросив вручити сувенір тільки після того, як вонизалишать країну. Маша перетнула австрійський кордон 16 березня 2022 року.
Рівно вісім років тому, цього ж дня, відбувся псевдореферендум у Криму. Тоді вона стала переселенкою вперше.Я запитую Куліковську, чи відчувала вона, що буде війна. З моменту анексії Криму їй постійно снився один і той самий сон: безіменна київська висотка, в яку влучають ракети, й усе починає руйнуватися та падати. Маша докладно описує, як снаряди вриваються у великі вікна. Я згадую роман "Білий готель" Дональда Майкла Томаса, в якому австрійська пацієнтка Фрейда відчуває фантомні болі, передчуваючи власну смерть у Бабиному Яру. У Машиному голосі немає ні краплі втіхи через власну проникливість і силу передбачення. Натомість — суміш розгубленості й несамовитості. За роки нашого спілкування я чую її такою вперше.
Марія Куліковська (фото Olga Beznos)Нині Маша готує персональну виставку "Моє тіло – місце битви" в Музеї Франциско Каролінум у Лінці – її відкриття призначено на 8 вересня. До експозиції ввійдуть розстріляні зі снайперської гвинтівки мильні скульптури-зліпки тіла Куліковської (частинаперформансу, зробленого у відповідь на обстріл Машиних скульптур на Донбасі), відео з циклу "Обмивання", яке ми кілька років тому разом знімали для артномера Vogue UA, і тривожні "криваві" акварелі, що їх написала Куліковська на висновках медичних оглядів під час вагітності Євою. Для цієї виставки Маша готує й нову роботу — керамічний "Стіл переговорів?", сервований тарілками, які вона розписує вручну.
Чи може мистецтво протистояти насиллю? "Коли почалася війна, мене охопив розпач, — каже Маша, — я вважала, що мистецтво абсолютно марне. Але що нас вирізняє з-поміж тварин? Інтелект і культура. Вміння робити те, що не робить природа і що ми можемо створити власноруч. Не функціонально — позаяк мистецтво не функціональне, але те, що треба. Це трохи як доторкнутися до Бога".
Перформанс "Обмивання"/Lustration" для Vogue UA"Я кажу доаолі пацифістські речі, глобальні й доволі абстрактні, — підсумовує Куліковська. — Але коли Єві виповниться рік, я хочу навчитися стріляти, піти на єдиноборства — щоб мати змогу захистити себе й уміти це зробити. За роки [російського вторгнення] треба було зробити так, щоб кожен українець умів воювати, — бо всі ці вісім років ми перебували в стані війни".
