RU UA

Журнал VOGUE

Подписаться
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь

Что читать: отрывок из романа "Нормальные люди" Салли Руни

11 июля 2020

В августе на украинском языке выходит бестселлер ирландской писательницы Салли Руни «Нормальные люди» – чувственная история о любви миллениалов. Vogue UA эксклюзивно публикует отрывок из романа.

Кадр из сериала "Нормальные люди"Кадр из сериала "Нормальные люди"

Перевод: Анастасия Коник

Після розмови на кухні, коли Маріанна йому сказала, що він їй подобається, візити Коннелла до її домівки почастішали. Він приходив раніше, щоб забрати маму після роботи, і чекав у вітальні, практично нічого не говорив або стояв біля каміна, запхавши руки в кишені. Маріанна ніколи не запитувала, чому він прийшов. Часом вони розмовляли, або вона говорила, а він кивав. Коннелл сказав, що Маріанні слід прочитати «Маніфест комуністичної партії», подумав, що це їй сподобалося б, і запропонував записати назву, щоб вона не забула. Я знаю, що таке «Маніфест комуністичної партії», відказала вона. Гаразд, знизав він плечима. За мить додав, усміхаючись: Ось ти вдаєш із себе всезнайку, але ж ти навіть його не читала. Вона не втрималася і розсміялася, а він засміявся у відповідь. Сміючись, вони не могли дивитися одне на одного, тому відводили погляди по кутах кімнати чи на свої ноги.

Схоже, Коннелл розумів, що вона думає про школу; сказав, що завжди готовий вислухати її думки. Ти їх вдосталь чуєш на уроках, відказала вона. Він буденно відповів: У школі ти інакша, не така, як насправді. Здавалося, Коннелл вважав, що Маріанні доступна ціла низка різних особистостей, які вона з легкістю міняє. Це її здивувало, бо зазвичай вона відчувала замкненість усередині єдиної особистості, завжди однакової — що б вона не робила чи не говорила. Колись вона спробувала стати іншою, як своєрідний експеримент, але нічого не вийшло. Якщо вона й була іншою з Коннеллом, зміна відбувалася не всередині неї, в її особистості, а між ними, у стосунках. Часом вона змушувала його сміятися, та зазвичай той був мовчазним і загадковим, і коли він ішов, вона почувалася збудженою, нервовою, водночас енергійною і страшенно виснаженою.

Минулого тижня він пішов із нею до кабінету — вона шукала примірник «Наступного разу — пожежа», хотіла дати йому почитати. Він стояв, оглядаючи книжкові полиці, із розстебнутим верхнім ґудзиком та розв’язаною краваткою. Вона знайшла книжку й передала йому, він сів на підвіконня, розглядаючи зворот обкладинки. Вона сіла поруч і запитала, чи його друзі Ерік і Роб знають, що він так багато читає в позашкільний час.

Та їм таке не цікаво, відказав він.

Тобто їх не цікавить, що коїться довкола?

Коннелл скорчив гримасу — невиразно насупився, як завжди, коли вона критикувала його друзів. Це не те саме, сказав він. Вони мають свої інтереси. Не думаю, що вони б читали книжки про расизм і таке інше.

Звичайно, вони занадто зайняті вихвалянням про те, хто і з ким переспав, буркнула вона.

Коннелл на секунду замовк, нашорошивши вуха через це зауваження, але не знав, що відповісти. Так, буває, відказав він. Я не захищаю їх, бо знаю, що вони можуть дратувати.

І це тебе не нервує?

Здебільшого ні, відказав він, трохи помовчавши. Деякі їхні вчинки трохи переходять межу, і це, без сумніву, мене дратує. Але, зрештою, вони мої друзі. Для тебе це інше.

Вона поглянула на нього, але він досліджував корінець книги.

Чому інше? запитала вона.

Він знизав плечима, перегинаючи туди-сюди обкладинку. Вона відчула розчарування. Її обличчя та руки палали. Він продовжував вивчати книжку, хоча, безумовно, уже прочитав весь текст на звороті. Вона відчувала його тілесну присутність на молекулярному рівні, ніби навіть його подих міг завдати їй шкоди.

Знаєш, ти якось сказала, що я тобі подобаюся, сказав він. На кухні, коли ми розмовляли про школу.

Ага.

Ти мала на увазі, як друг?

Вона втупилася поглядом у свої коліна. На ній була вельветова спідниця, і при світлі з вікна вона помітила, що та всіяна шматочками ворсу.

Ні, не лише як друг, відказала вона.

А, ясно. Мені було цікаво.

Він сидів, киваючи самому собі.

Я дещо заплутався у своїх почуттях, додав він. Думаю, у школі будуть незручності, якщо між нами щось виникне.

Не обов’язково комусь говорити.

Він подивився на неї прямо, дуже уважно. Вона знала, що він зараз її поцілує, і він таки поцілував. Його губи були м’якими. Язик злегка проник їй до рота. Тоді все закінчилося, і він відсторонився. Наче пригадав, що тримає книжку, і знову почав її розглядати.

Це було приємно, сказала вона.

Він кивнув, ковтнув і ще раз зиркнув на книжку. Він так соромився, наче з її боку було грубістю навіть згадувати про поцілунок, і Маріанна розсміялася. Він збентежився.

Ну все, сказав він. З чого ти смієшся?

Ні з чого.

Таке враження, наче ти ніколи не цілувалася.

Так і є, відповіла вона.

Він затулив обличчя рукою. Вона знову засміялася, уже не могла зупинитися, і тоді Коннелл також розсміявся. Його вуха сильно почервоніли, він хитав головою. За кілька секунд підвівся з книгою в руці.

Не розповідай про це в школі, гаразд? попросив він.

Стала б я говорити з кимось зі школи.

Він вийшов із кімнати. Вона знесилено сповзла з крісла прямо на підлогу, витягнувши ноги перед собою, наче ганчір’яна лялька. Сидячи там, вона відчувала, що візити Коннелла до її будинку були лише перевіркою, яку вона пройшла, і поцілунок сповіщав: Ти пройшла. Вона пригадала його сміх, коли сказала, що ніколи не цілувалася. У когось іншого такий сміх міг прозвучати жорстоко, але з ним все було інакше. Вони разом сміялися над ситуацією, в яку потрапили, хоча Маріанна точно й не знала, як цю ситуацію описати і чому вона смішна.

Наступного ранку перед уроком німецької вона сиділа, спостерігаючи, як її однокласники зіштовхують одне одного з батарей, вигукують і хихочуть. На початку заняття вони уважно прослухали аудіозапис німкені — вона розповідала про вечірку, яку пропустила. Es tut mir sehr leid.[1]* По обіді почало сніжити, великі сірі сніжинки пролітали повз вікна й танули на гравії. Усе відчувалось і було на вигляд дуже чуттєвим: затхле повітря класних кімнат, тихенький дзвоник, що лунав між уроками, темні суворі дерева, які, немов привиди, оточували баскетбольний майданчик. Повільна рутинна робота: переписування заміток кольоровими ручками на білому папері в синю лінійку. Коннелл, як звикло, не розмовляв з Маріанною в школі й навіть на неї не дивився. Вона спостерігала, як він відмінює дієслова у класі, пожовуючи кінчик ручки. Як усміхається, розмовляючи з друзями в обідній час у протилежному кутку їдальні. Їхня таємниця лежала в її тілі приємним тягарем, при кожному русі тиснучи на таз.

Після уроків вона не бачила його ні того, ні наступного дня. У четвер по обіді його мати знову працювала, і він приїхав раніше, щоб її забрати. Маріанні довелося відчинити двері, бо більше нікого не було вдома. Він змінив шкільну форму на чорні джинси та толстовку. Коли вона його побачила, то інстинктивно захотіла втекти й сховати обличчя. Лорейн на кухні, сказала вона. Тоді обернулася, піднялася до своєї кімнати й зачинила двері. Лежала на ліжку обличчям донизу, дихаючи в подушку. Якою людиною був цей Коннелл? Вона відчувала, що знає його дуже близько, але з чого б це їй таке відчувати? Лише тому, що він якось поцілував її, без жодних пояснень, а тоді попросив нікому про це не розповідати? За хвилину чи дві вона почула стук у двері спальні й сіла. Заходь, мовила вона. Він відчинив двері, кинув на неї допитливий погляд, наче перевіряючи, чи йому раді, увійшов до кімнати й зачинив за собою двері.

Ти злишся на мене? запитав він.

Ні. З чого б це?

Він знизав плечима. Повільно підійшов до ліжка й сів. Вона сиділа, схрестивши ноги й обхопивши щиколотки руками. Кілька хвилин вони просиділи мовчки. А тоді він забрався на ліжко. Торкнувся її ноги, вона відкинулася на подушку. Зухвало поцікавилася, чи він збирається поцілувати її вдруге. Він запитав: А ти як думаєш? Її вразило, як таємничо й досвідчено це прозвучало. Хай там як, він почав її цілувати. Вона сказала, що це було приємно, а він у відповідь промовчав. Вона відчувала, що готова на все, аби йому сподобатися й змусити його сказати вголос, що вона йому подобається. Він просунув руку під її шкільну блузку. Вона прошепотіла йому на вухо: Може, ми роздягнемося? Його рука ковзнула їй під ліфчик. Не можна, сказав він. Це повне божевілля, Лорейн же внизу. Він завжди називав свою маму на ім’я. Маріанна зауважила: Вона ж ніколи сюди не підіймається. Він похитав головою і відказав: Ні, ми маємо зупинитися. Тоді підвівся і глянув на неї.

Ти ж спокусився на якусь мить, сказала вона.

Не зовсім.

Я тебе спокусила.

Він похитав головою, усміхаючись: Яка ти все-таки дивна, сказав він.

А тепер вона стоїть на під’їзній доріжці, де припаркована його машина. Він надіслав їй повідомлення з адресою, це номер 33: терасний будинок, стіни з тиньком із кам’яної крихти, фіранки на вікнах, крихітне подвір’я з бетонним покриттям. Вона бачить, що в горішньому вікні увімкнули світло. Важко повірити, що він дійсно живе тут, у будинку, в якому вона ніколи не була і якого навіть не бачила. Вона вбрана в чорний светр, сіру спідницю, дешеву чорну білизну. Ноги ретельно поголені, підпахви гладенькі й білі від дезодоранту, а з носа трохи тече. Вона дзвонить у двері, чує його кроки на сходах. Він відчиняє двері. Перш ніж впустити досередини, зиркає їй через плече, щоб переконатися, що ніхто її не бачив.

Один місяць по тому

(березень 2011 року)

Вони обговорюють, куди збираються вступати. Маріанна лежить, недбало прикривши тіло простирадлом, а Коннелл сидить із її макбуком на колінах. Вона вже подала документи до Триніті на політологію. Він обрав право в Ґолвеї, але ще, можливо, передумає, бо, як зауважила Маріанна, юриспруденція його не цікавить. Йому навіть важко уявити себе юристом, у костюмі з краваткою, який, ймовірно, засуджуватиме людей за злочини. Він обрав право лише тому, що не зміг придумати чогось кращого.

Ти маєш піти на англійську філологію, каже Маріанна.

Ти справді так гадаєш чи жартуєш?

Справді. Це єдиний предмет у школі, який тобі дійсно подобається. І ти читаєш увесь свій вільний час.

Він бездумно дивиться на екран ноутбука, тоді переводить погляд на тонке жовте простирадло, накинуте на її тіло, воно відкидає їй на груди бузковий трикутник тіні.

Не весь, відказує він.

Маріанна усміхається. Крім того, у класі буде повно дівчат, каже вона, тож від шанувальниць не буде відбою.

Ага. От тільки як потім знайти роботу?

Яка різниця? Економіка й так в лайні.

Екран ноутбука згас, тож Коннелл натискає клавішу, щоб той знову засвітився. Його осяює вебсторінка для абітурієнтів.

Коли вони вперше переспали, Маріанна залишилася на ніч у його будинку. Раніше Коннелл ніколи не був із незайманою. Та й узагалі в нього не часто був секс, і зазвичай із дівчатами, які опісля розбалакували про це всій школі. Йому доводилося вислуховувати про себе в роздягальні: про його помилки й, що навіть гірше, про нестерпні спроби бути ніжним, схожі на награну пантоміму. З Маріанною все було інакше, бо відбувалося лише між ними двома, навіть усе незручне чи складне. З нею він міг говорити чи робити все, що заманеться, і ніхто про це не довідався б. Від цього йому ставало легко й запаморочливо на душі. Коли він торкнувся її тієї ночі, вона виявилася на диво мокрою, закотила очі й сказала: О боже, так. І їй можна було таке сказати, ніхто б не довідався. Він забоявся, що може кінчити від одного такого доторку.

Наступного ранку він поцілував її на прощання в передпокої, її губи були терпкі на смак, наче зубна паста. Дякую, сказала вона. І пішла, перш ніж він зрозумів, за що саме йому подякували. Він засунув простирадла в пральну машину й дістав свіжі з сушарки. Роздумував, якою потайною і незалежною була Маріанна, що могла так просто прийти до нього додому, переспати з ним і не відчувати потреби комусь про це розповідати. Вона просто пускала речі на самоплив, наче ніщо не мало для неї особливого значення.

Вдень повернулася Лорейн. Вона ще не встигла покласти ключі на стіл, як спитала: Це пралька? Коннелл кивнув. Вона зігнулася і глянула у кругле скляне віконце на барабан, де в піні крутилися його простирадла.

Навіть не питатиму, сказала вона.

Що?

Вона почала набирати чайник, а він сперся до стільниці.

Чому твоя постільна білизна в пральці, сказала вона. Навіть не питатиму.

Він закотив очі лише для того, щоб хоч якось відреагувати. Ти завжди уявляєш найгірше, сказав він.

Вона засміялася, поставила чайник у гніздо й увімкнула його. Пробач, сказала вона. Мабуть, я найліберальніша мама з усіх учнівських мамів твоєї школи. Поки використовуєш захист, можеш робити все, що завгодно.

Він промовчав. Чайник почав нагріватися, вона взяла чисте горнятко з посудомийки.

Ну? сказала вона. Це значить так?

Що так? Ясно, що в мене не було незахищеного сексу, поки тебе не було. Лишенько.

Ну ж бо, як її звати?

Він мовчки вийшов із кімнати, але, підіймаючись сходами, встиг почути, як його мама сміється. Його життя її завжди розважало.

В понеділок у школі він не дивився на Маріанну й ніяк із нею не взаємодіяв. Носив свій секрет, як щось велике й гаряче, як переповнену тацю з гарячими напоями, яку доводиться тягати повсюди й у жодному разі не проливати. Вона ж поводилася так, як завжди, наче нічого не відбулося, — читала книжку біля шафок, встрявала в безглузді сварки. У вівторок під час обіду Роб почав розпитувати його про материну роботу в будинку Маріанни, а Коннелл просто їв і намагався не показувати емоцій.

Ти коли-небудь туди заходив? поцікавився Роб. У той особняк.

Коннелл потрусив у руці пакетик із чипсами й зазирнув у нього. Ага, бував там кілька разів, сказав він.

І який він всередині?

Він знизав плечима. Не знаю, відказав. Без сумніву, великий.

А як вона поводиться у своєму природному середовищі? продовжував Роб.

Не знаю.

Напевно, вважає тебе своїм дворецьким.

Коннелл витер рота тильним боком руки. Вона стала жирна. Чипси були занадто солоними, і в нього розболілася голова.

Сумніваюся, відказав Коннелл.

Але ж твоя мама — її хатня робітниця?

Ну, вона просто прибиральниця. Буває там лише двічі на тиждень, не думаю, що вони часто розмовляють.

І в Маріанни нема маленького дзвоника, в який вона дзвонить, щоб її покликати? не вгавав Роб.

Коннелл знову промовчав. Тоді він не розумів, що саме між ним із Маріанною. Після розмови з Робом він сказав собі, що всьому кінець, він переспав з нею, щоб дізнатися, як це, і більше ніколи її не побачить. Навіть тоді, коли все це собі говорив, він чув, як в іншій частинці його мозку інакший голос промовляє: Побачиш-побачиш. Це була не знайома йому раніше частина його свідомості, незбагненне прагнення йти за збоченим і потаємним бажанням. Він ловив себе на фантазіях про неї вдень, на уроці математики, і тоді, коли вони мали грати в раундерз. Згадував її маленький вологий ротик, і йому раптово перехоплювало подих, — так, що вдихати вимагало великих зусиль.

Того дня після уроків він поїхав до неї додому. Увімкнув радіо в машині на повну гучність і слухав його всю дорогу, щоб не думати, що саме робить. Коли вони підіймалися, він мовчав, дозволяючи їй говорити. Так добре, постійно повторювала вона. Так приємно. Її тіло було м’яке й біле, наче тісто. Здавалося, що він ідеально в неї вписався. Фізично все відчувалося саме враз, і він зрозумів, чому люди робили божевільні вчинки заради сексу. Він узагалі дізнався багато речей про дорослий світ, які раніше здавалися таємничими. Але чому Маріанна? Не те щоб вона була аж такою привабливою. Дехто взагалі вважав її найпотворнішою в школі. Яка людина захотіла б мати з нею секс? Однак він тут і, яким би не був, кохається з нею. Вона запитала, чи йому добре, і він вдав, що не розчув. Вона стояла на ліктях і колінах, тож він не бачив виразу її обличчя й не міг прочитати з нього, про що вона думає. За кілька секунд вона значно тихішим голосом запитала: Я щось не так роблю? Він заплющив очі.

Ні, відповів він. Мені все подобається.

Тоді її дихання стало нерівним. Він притягнув до себе її стегна, тоді злегка відпустив. Вона видала звук, наче задихається. Він зробив це знову, і вона сказала, що зараз кінчить. Ну і добре, сказав він. Сказав так, наче для нього це — найзвичайнісінька річ. Рішення приїхати того дня до Маріанни раптом здалося дуже розумним і правильним, можливо, єдиним розумним рішенням, яке він коли-небудь ухвалював у своєму житті.

Коли вони закінчили, він запитав, що робити з презервативом. Не відриваючи обличчя від подушки, вона відповіла: Просто залиш на підлозі. Її лице було рожевим і вологим. Він зробив так, як вона сказала, тоді відкинувся на спину, втупився в лампу. Ти мені дуже подобаєшся, сказала Маріанна. Коннелл відчув, як його накрила приємна печаль, від якої він ледве не розплакався. Моменти емоційного болю приходили просто так, безглуздо й щонайменше незбагненно. Він уже зрозумів, що Маріанна була неймовірно вільною людиною. Його ж обмежували різноманітні умовності. Його хвилювало, що подумають інші. Тепер стало очевидним, що його хвилювало навіть те, що подумає Маріанна.

Він кілька разів намагався записати свої думки про Маріанну в спробах їх зрозуміти. Ним рухало бажання якомога точніше описати словами, як саме вона говорить і який має вигляд. Її волосся й одяг. Книжку «На Сваннову сторону», яку вона читає в обід у шкільній їдальні, із темною французькою картиною на обкладинці та корінцем кольору м’яти. Її довгі пальці, що перегортають сторінки. Її життя — не таке, як в інших. Часом вона проявляє таку життєву мудрість, що змушує його почуватися неуком, а деколи буває страшенно наївною. Він хоче збагнути, як працює її розум. Якщо він подумки вирішує змовчати під час їхньої розмови, Маріанна за секунду-дві запитає «що?». Це «що?», здавалося, містило навдивовижу багато: не лише детективну уважність до його мовчання, яка змушує її поставити це питання, але й прагнення до повного взаєморозуміння, відчуття, що будь-яка недомовленість — небажана перепона поміж ними. Він записує все це, довгі складні речення із занадто великою кількістю підрядних, часом пов’язаних незворушними крапкою з комою, — наче прагне відтворити на папері точну копію Маріанни, ніби може повністю зберегти її для майбутньої рецензії. А тоді перегортає нову сторінку в блокноті, щоб не бачити того, що вже написав.

[1]* Мені дуже прикро (нім.).

«Видавництво Старого Лева», август 2020

книги ·

Еще в разделе Книги

Популярное