Що читати у лютому: 4 романи для холодної зими
Письменник Любко Дереш – про три нових перекладних романи і один український, які варто прочитати цієї холодної зими.
Цей товстий том на дев’ятсот сторінок, написаний письменницею гавайського походження, вступає у майже комічне протистояння з власною назвою. Однак комічного в історії, котра наробила стільки галасу в Сполучених Штатах, мало. Серед читачів книга Янаґігари викликала справжню істерію залежності. Деякі критики вже встигли охрестити "Маленьке життя" новим "великим гей-романом", однак, правду кажучи, ця оповідь зовсім не про гей-культуру, хоча у всіх її героїв є певні стосунки з чоловіками. "Маленьке життя" — це дослідження нових форм взаємин, що виникають у сучасних мегаполісах. Там дружба, любов, прив’язаність починають набирати нових, незвичних відтінків. У фокусі уваги письменниці — четверо випускників одного з заможних коледжів, котрі приїжджають у Нью-Йорк, аби стати багатими і знаменитими. Кожен з персонажів наділений добре виписаною індивідуальністю — Янаґігара, котра сама є чужинкою в Нью-Йорку, свіжим оком відмічає всі деталі, пов’язані з новачками в чарівному і суворому місті, де, як стверджує авторка, "єдине, що поєднує всіх — це бажання успіху та атеїзм". Всі деталі щоденного побуту і відтінки особистісних взаємодій у "Маленькому житті" ретельно зафіксовані — через походження, расу і сексуальний досвід, через соціальний статус, через ресторани і апартаменти, які обирають герої роману, перед нами розкривається герметичний світ невеличкого товариства, котре зберігає тісну дружбу навіть по тривалому часі після закінчення навчання. І якщо про трьох героїв ми знаємо достатньо уже з перших сторінок, то четвертий, успішний юрист і математик Джуд, виявляється скринею з таємницями, котра обіцяє потрясти читача до самих основ. Сексуально травмований у дитинстві, Джуд відчайдушно бореться з ненавистю до себе та потягом до саморуйнування. Все, на що він може розраховувати – це на підтримку своїх друзів. Письмениця зізнається, що їй, будучи жінкою, хотілося дослідити глибше саме чоловічі емоції — її увагу привернула розповсюджена неспроможність чоловіків не лише виражати свої почуття, але й навіть розпізнавати їх. Страх, сором, ранимість — переживання, про які чоловікам важко зізнаватися навіть самим собі. "Маленьке життя" — короткий погляд вглиб чоловічої душі, який може змінити вас назавжди.
Голос сучасного Афганістану, зважаючи на його трагічну сучасну історію, вкрай рідко звучить зараз у світовій літературі. "Ловець повітряних зміїв" — один із небагатьох винятків, котрий зумів привернути увагу до проблем цієї країни на великій літературній сцені. Це дебютний роман афганського лікаря та письменника Халеда Госсейні, котрий зараз живе у США. Історія "Ловця" розпочинається з 1975-го року, часу напередоді входу радянських військ — події, котра порушить мирний патріархальний лад і призведе до затяжної громадянської війни. Амір — юний син заможного підприємця. Однак, будучи позбавлений батьківської уваги, він шукає втечі від самотності не лише в книгах, але й у товаристві свого слуги. Хлочак із низів, Гассан, одноліток Аміра, не лише з честю виконує всі покладені на нього обов’язки — він уміє відповідати взаємністю на дружбу. Однак у певний момент Амір стає свідком того, як місцеві "привілейовані" підлітки вчиняють наругу над Гассаном — і нічого не робить, аби захистити друга. Пасивність перед насиллям стає настільки глибокою травмою для Аміра, що навіть по роках він не може пробачити собі своєї зради. З великими труднощами їм з батьком вдалося втекти з Афганістану, але в новому домі, у Каліфорнії, вони ніхто — і змушені починати своє життя, відштовхуючись від дна. З часом Амір доростає і щаслива доля знаходить його сама. Він здобуває не лише чудову супутницю, але й славу успішного романіста. І тільки трагедія Гассана не дозволяє йому забути Кабул, тож єдиним рішенням стає повернутися назад, додому — аби віднайти старого друга і загладити провину. Госсейні блискуче справляється з деталями власного роману — не тільки історичними, але й фактурними: за ароматами кебабу і нескінченним блиском склянок з чаєм наче сам опиняєшся при неквапних розмовах у тіні гранатового дерева, вбираєш красу і занепад сучасного Афганістану.
Загалом усю популярну літературу про те, як здобути щастя, можна поділити на дві категорії — ті, які рекомендують активні дії, аби змінити життя і ті, котрі налаштовують нас на правильне прийняття життя і себе такими, якими ми є. Прихильники кожного з цих методів схильні ворогувати між собою, звинувачуючи одних у поверхневості, а інших – у пасивності. Схоже, обидві стратегії важливі й потрібні, однак кожна — у своїй ніші. Ґретхен Рубін однозначно належить до тих авторів, котрі впевнені, що без наших ентузіастичних старань щастя в житті ніяк не побільшає. Відтак, вона поставила собі за мету впродовж року зробити дванадцять кроків для того, аби зробити кожен свій день більш наповненим. Дванадцять кроків, по місяцеві на кожен, вимагають від людини певної рішучості та наполегливості, однак разом з тим — це чудова інструкція щодо того, як без крові та сліз розширити свої горизонти і стати кращою версією самих себе. Так, власне, Ґретхен Рубін починає з того, щоб охопити коло всіх викликів власного життя, включаючи сімейну сферу, фінанси, думки про вічне, і зрозуміти, що можна змінити в ній, аби ще трішки наблизитися до щастя. Кожна глава цієї книжки — це забавний переказ особистого досвіду Рубін з проходження поставленої для себе мети. Поради, які дає Рубін – прості й практичні: викинь мотлох із життя, зроби все неприємне максимально швидко, став собі задачі й виконуй їх і т.д. "Проект щастя" — своєрідний конспект із відомих в практичній психології відкриттів (як от насолоджуватись малим, жити тут і тепер, не відкладати на потім), однак, викладений у блискучій легкій манері, приправленій дотепами авторки і численними прикладами з історії видатних людей — від Терези Авільської до Черчілля. "Проект щастя" дає наснагу врешті почати робити все те, що ми так довго відкладали на невизначене потім і перенести своє щастя у "тепер".
Одна з найбільш очікуваних книг кінця 2017-го року – і вдалий початок нового літературного сезону. Це — новий роман від Юрія Андруховича, легенди українського постмодерну, котрий впродовж останніх десяти років багато працював як перекладач і публіцист, однак мовчав як автор художньої прози. Новий роман Андруховича, правда, не є, власне, романом — це збірка історичних нарисів, чию достовірність, знаючи потяг автора до містифікацій, ще треба десять разів перевірити. Герої цих нарисів — негідники, котрі так чи інакше відзначилися перед юстицією своєю особливою геніальністю: як злочинця, якжертви, чи як романтичного персонажа. Дія цього парароману розтягнута десь між сімнадцятим століттям та кінцем шестидесятих років двадцятого століття — і традиційно заторкує головним чином терени Галичини. Мова Андруховича — унікальний дарунок в сучасній українській літературі: бездоганний стиліст, Юрій Ігорович точно віднаходить мовні знаряддя, необхідні для того, аби прикувати увагу читача до тексту уже від першого речення. Біографії восьми з половиною мерзотників — від середньовічного ґвалтівника Самійла Немирича до убивці Бандери і Ребета — стають тлом для веселих авторських рефлексій на тему парадоксів справедливості й правосуддя, після яких, тим не менше, залишається гірке відчуття життєвості внутрішніх висновків, викликаних на позір іронічними екзерсисами автора. А значить, в цьому параісторичному дослідженні бере верх таки література.
Читайте также:
