Ми з України: 21 липня – день народження Олени Теліги й Олега Ольжича

У поетів Празької школи Ольжича й Теліги спільна не тільки дата народження, а й доля. Українці за походженням і самоусвідомленням, своє становлення вони пройшли в еміграції. Обидва надзвичайно обдаровані, вони плекали українську культуру, а за бажання наблизити нашу незалежність заплатили власним життям і залишилися в пам’яті навічно молодими. Сьогодні минає 115 та 116 років від дня народження Олега Ольжича й Олени Теліги.

«Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, та там, де треба – я тверда й сувора»

Олена Теліга

Українською Олена Теліга, представниця «Празької школи» поетів, заговорила в еміграції в один день – через образу на росіянина, який принизив її мову. Теліга народилася в Росії в українській сім’ї, згодом з батьками переїхала до Києва, а звідти у 1922 році ­– до Чехословаччини, країни, яка в ті непрості часи прихистила українців, їхні університети та сприяла розвитку української культури.

З того моменту чіткого усвідомлення себе українкою, Теліга щодня наполегливо працювала над удосконаленням своїх знань мови, правильності наголосів, і заради цього вступила до Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі. Але головною метою для неї стало відродження культури та незалежності України. Вона постійно думала, що саме має зробити для цього.

Олена Теліга викладає українську в Польщі, а після початку радянсько-німецької війни в 1941 році повертається до Києва, щоб очолити Спілку українських письменників і редагувати літературно-мистецький додаток «Литаври» до газети «Українське слово». Згодом газету забороняють, а з нею і літературний додаток. Теліга ігнорує накази гітлерівців та комуністів, як і листи друзів, які попереджають її про небезпеку, якщо вона залишиться в Києві, – але бути емігранткою вдруге вона просто не може. Її заарештовують у приміщенні Спілки, а 21 лютого 1942 року разом з чоловіком і колегами розстрілюють у Бабиному Яру.

За 35 років життя Олена Теліга встигла видати лише тридцять вісім поезій, але назавжди ввійшла в українську літературу, створивши образ сильної жінки, яка в разі потреби втримає зброю в руках.

О, так, я знаю, нам не до лиця

З мечем в руках і з блискавками гніву,

Військовим кроком, з поглядом ловця

Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань — тиха і ясна,

Де кораблями — ваші збиті крила…

Не Лев, а Діва наш відвічний знак,

Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук —

Сповзає зброя ворогам під ноги,

Спиває ніжність легендарний крук —

Жорстокий демон бою й перемоги.

«Захочеш і будеш. У людині, затям, лежить невідгадана сила»

Олег Ольжич

Ще один представник «Празької школи» більше знаний як талановитий поет, насправді був відомим світові археологом, який у неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті Праги на тему «Неолітична мальована кераміка Галичини», співпрацював з Гарвардським університетом, читав лекції в Італії.

Перед Олегом Ольжичем була вся Європа, але він волів працювати над поверненням української державності й цільності її земель. Він був готовий до трагічного фіналу, але вважав, що в майбутньому ця боротьба надихне нове покоління, і для відродження будуть сприятливіші умови. З цією метою в 1929 році він вступив до лав ОУН, у 1941 році став одним з організаторів УНР у Києві. Ольжич готував книгу «Революція рве кайдани», де описував злочини проти України, які збирав усе життя.

У 1944 році перебрав посаду Голови ПУН ОУН, унаслідок чого його заарештувало гестапо. За місяць після ув’язнення Ольжича закатували в таборі Заксенгаузен. Поетові було 36 років. За рік до цього він одружився, але свого сина так і не побачив – він народився вже після смерті Ольжича. На київському будинку, де жив Ольжич, на меморіальній дошці викарбувані його слова: «Держава не твориться в будучині, Держава будується нині».

Захочеш — і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з одважним життям,
Як з тілом смертельника крила.

І легко тобі, хоч і дивишся ниць,
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць
І гостру петарду наказу.