Книжка на вихідні: "Добрі новини з Аральського моря" Ірени Карпи
Щовихідних редакція Vogue.ua вибирає нові книжки, які варто неодмінно прочитати. Цього разу редактор відділу культури, Дарія Слободяник, розповідає про роман Ірени Карпи "Добрі новини з Аральського моря".
Новий роман Ірени Карпи "Добрі новини з Аральського моря" – ваговитий том на 600 сторінок, але проковтнути його можна за кілька днів. А ще вам не захочеться з ним прощатися – я, наприклад, тягала книжку вагою в кілограм до Одеси, Львова та на роботу в офіс, так складно мені було розстатися з чотирма чарівними героїнями Карпи.
Ірена написала роман у Парижі за три роки, у час, що ділила між роботою першого секретаря з питань культури Посольства України у Франції і сімейним життям, та встигла за цей час ефектно вийти заміж. Дозволю собі припустити, що визрівала ця робота значно довше: останню "дорослу" книжку Ірена представила 2012 року ("З Роси, з Води і з Калабані"), 2014-го була напів дитяча "Baby Travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою", а 2015-го збірник есе "Волонтери. Мобілізація добра".
Місце дії "Добрих новин ..." – Париж: живий, демократичний, богемний, без кліше. Головні героїні – чотири українські емігрантки, які потрапили до Парижа в пошуках кохання, роботи, себе, або, навпаки, бо втікали від себе. "Річ у собі" Хлоя, музикант і тонка натура, яка була в Україні волонтеркою в АТО; заповзятлива Богдана, яка ніде не пропаде; учасниця гурту Femen, Маша; і найцікавіше – Рита, альтер его самої письменниці. Здогадатися, що за Ритою ховається сама Карпа – легко: вона худа, на голові у неї "безлад", у будинку двоє дітей, а ще роман з французом і бездоганне почуття гумору. Переживати за Риту стало моїм улюбленим заняттям у процесі читання, і періодично мені так і кортіло написати самій Ірені, з якою я знайома, і запитати: а це справді з тобою траплялося? А що ти? А що він? А ти справді викладала слово "кохаю" шкірками від ковбаси, коли ви вперше втекли з Парижа удвох і ти зважилася зізнатися йому? Таке рідкісне тепле відчуття, до метеликів в животі, – співпереживати героям книги до тремтіння, до легкої тахікардії. Неначе сама закохалася.
Ірена КарпаНе слід сприймати цей роман як документальну прозу – як у будь-якій хорошій книжці, тут намішані реальність і вигадка. При цьому книжка дуже актуальна: Ірена як активний громадянин світу говорить про найболючіші крапки на ментальній карті України та світу, від війни до гаррасменту. Про все це Карпа каже прямолінійно і без евфемізмів, це взагалі її сильна риса – називати речі своїми іменами. В її історії багато сексу, героїні лаються і виживають часом, як можуть, – наприклад, крадуть чайові офіціанта зі столика в кафе, щоб були гроші на метро. Щоб кожна героїня вийшла справжньою і "невигаданою", Карпа консультувалася з психоаналітиком, а коли закінчила писати книжку, прочитала її по Вайберу своїй подрузі і колезі, письменниці Ірині Цілик, та викинула все, що, як каже сама письменниця, "не звучить".
Під час роботи над виданням книжки Карпа встигла змінити видавця. В інтерв'ю журналу Marie Claire Ірена розповідає, що перший видавець скептично ставився до обсягу книжки і передрікав слабкі продажі. У підсумку "Добрі новини з Аральського моря" опублікували у видавництві #книголав, і зараз з’явився вже третій тираж. До книжки у мене єдина претензія – мало, хочеться ще. "Добрі новини з Аральського моря" повернули мене на 15 років назад і нагадали перші книжки Карпи, наприклад "Фройд би плакав", яку я проковтнула на першому курсі факультету журналістики 2004 року. "Значить, мені вдалось, – написала мені Ірена в Месенджері, коли я поділилася з нею своїми відчуттями. – Бо я хотіла повернути той драйв, але з більш дорослою формою, без потоку свідомості". Вдалося, ще й як.
