RU UA

Журнал VOGUE

Подписаться
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь

Что читать: фрагмент эссе про Донну Тартт из книги "Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві"

30 мая 2020

В издательстве ArtHuss выходит увлекательная книга Ганны Улюры "Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві". Это сборник эссе о 113 писательницах из 33 стран мира, известных и не очень: от Агаты Кристи и Харпер Ли до Донны Тартт и японки Сей Сенагон.Написана книга живо, эмоционально, с юмором и большой теплотой. Vogue.ua предлагает прочесть фрагмент из эссе о Донне Тартт, авторе романа "Щегол", которая "славится" своей непубличностью.

2013го, коли вийшов «Щиголь» — роман, розніжений увагою і відзнаками, — Донна Тартт очолила несподіваний список «Найкраще вдягнені люди» від The Guardian. Їй надзвичайно пасує строгий «чоловічий» костюм та лаконічна стрижка-боб. «Стиль дисциплінований і розумний, гострий, як сюжетні лінії “Таємної історії”». Так пише модний оглядач. І ми досі про моду говоримо?

Три романи, на кожен із яких пішло десять років, — «Таємна історія» (1992), «Маленький друг» (2002), «Щиголь» (2013). Зайвий рік «Щиглю» знадобився, бо в романі була сюжетна лінія, що її Тартт розробляла рік, а з фінальної версії прибрала. Хто з сучасних письменників дозволяє собі таку неспішну роботу? Зникнути на десять років, і щоб тебе не забули?

Наче герої своїх романів, Тартт культивує існування в безчассі. Раз на десять років — нова книжка, тоді ж — нетривала поява авторки на публіці, тоді ж — чергове стильне фото в костюмі незмінного крою. Як поп-культурні спокусливо-холодні вампіри: її книжки і фото не стають старшими, не адаптуються до швидкостей сучасного світу. «Щигля», скажімо, можна чітко хронометрувати: 2008–2017 рік. Але в романі не знайдеться місця айфонам, спінерам, Обамі, Волл-стріт, Іраку та іншим марнотам марнот. (Леді Ґаґу вмить обнулить Вільям Блейк, а інтернет тут треба, щоб пошукати варіантів для записки самогубця — сам суїцид так і не відбудеться.) Герої оточені речами з інших століть, говорять словами, запозиченими з інших століть. Висмикни з сюжету будь-кого з них і вкинь до прохідного роману Діккенса (взірцевий для Тартт автор) — не пропаде бідака, хіба що доведеться з героїну перейти на опіум… Це ілюзія. Речі ті — підробки, слова ті — стилізації, герої ті — симуляції. Тартт пише довгі грубі «старовинні» романи про імітацію автентичних творів мистецтва, пише підроблені романи про підробки (ніякої негативної конотації). Оригінал у її світі не втрачений, просто непотрібний. І їй до лиця химерні рейтинги, де письменника оцінюють за вмінням знайти вигідний ракурс для фото.

Донна Тартт, иллюстрация Кристины Золотаревой

...

Тео Декер заробляє на життя реставрацією і торгівлею антикварними меблями. Він — шахрай: ті меблі він підробляє. Тео Декер потай зберігає крадену картину. Як згодом виявиться, її давно уже немає в сховку, її підмінили. Тео Декер має поруч ідеальну для свого соціального статусу наречену, хоча любить іншу жінку, хоча любить іншого чоловіка. Людина-фальшивка. Колись йому довелося пережити настільки справжню подію, що сама «справжність» втратила припустимий сенс. Це про «Щигля», звісно.

...

(Якщо за співрозмовців у неї Діккенс, Набоков, Фаулз, Достоєвський, Ян Потоцький, Т. С. Еліот, то за суперницю Тартт має собі Джоан Роулінг і таємниці з того не робить. Її Тео носить окуляри, за що Борис кличе його Поттером. Дві історії про «хлопчика, який вижив», тільки одна з них не вигадка — і не факт, що тарттівська. Між іншим, Тартт — мініатюрна, вона жартує чи не в усіх інтерв’ю, що виглядає, як Лоліта, котра вдягається в маркетах хлопчачого одягу. За головних героїв вона воліє мати цих хлопчиків, живих і мертвих.)

 «Маленький друг» не вижив. Робіну було дев’ять, коли його знайшли повішеним. (Дитя покинуло Стоакровий ліс: книжка Мілна — одна з головних у дитинстві Тартт, відсилка до Крістофера Робіна тут є; за відсутності людини, the man, безумні іграшки виходять з-під контролю.) Через дванадцять років молодші сестри Робіна, Елісон і Гаррієт, вирішують знайти вбивцю. Це й робить Гаррієт, яка народилася в рік смерті Робіна. Убивці (вважає дівчинка) — двоє братів, місцеве «біле сміття», метамфетамінники. Гаррієт вирішує помститися, скинувши отруйну змію з автостради в автомобіль наркоперевізників. Фух, breaking bad у форматі «12+». Перша невдача малечу не зупиняє, і вона топить у водонапірній башті молодшого з братів, колишнього «маленького друга» Робіна. Запитання, чи винен хтось у смерті Робіна й чи була вона насильницькою, залишається відкритим. Діти маленького південного містечка грають у повішання, гра зветься «в Робіна».

 (З першою публікацією Тартт допоміг її близький друг і однокашник Брет Істон Елліс, автор «Американського психопата» (!). Якби перегуку між цими авторами не існувало, його слід було б вигадати.)

...

Нічого про неї не знаємо. Її книжки присвячені найкращому другу і ще одному чоловікові. Вона народилася й живе на Півдні. Б. І. Елліс розказує, що крихітка Тартт може перепити здоровенного чоловіка і при цьому не скаже чогось стилістично недовершеного. Вона — одержима книжниця, якщо про щось і воліє говорити на публіці, то про прочитані книжки. Тартт жорстко оберігає приватне життя, але готова говорити про головне. «У нас завжди є сильні речі, міць яких ми виснажуємо щодня. Їх краще тримати в резерві, допоки вони знадобляться — не конче на краще» (це з інтерв’ю — відповідь на запитання про книжки й сексуальність, два запитання, на які вона відповіла одним реченням).

Іронія надлишку відсутніх оригіналів, іронія надлишку мистецтва, іронія надлишку речей, які чекають миті використання. Це все — про Тартт. Включення її імені до списку модниць — найліпше визнання цієї «занадто»-іронії.

книги ·

Еще в разделе Книги

Популярное