Що читати: 5 книг про креативність
Креативність всюди — її вимагають від керівників компаній, IT-працівників, митців і навіть політиків. Ми так звикли до цього слова, що навіть не задумуємося над тим, що воно означає. Особливо креативити доводиться в часи кризи. Але є й добрі новини: як пише Паскаль Ґілен "...креативність народжується не в мережі чи в команді, а якраз у коливаннях поміж соціальним середовищем та ізоляцією...". Для того щоби зрозуміти багатогранність креативності та до чого вона спричинюється, пропонуємо 5 книг, які нестандартно розкажуть про це явище.
Як соціолог мистецтва Ґілен досліджує зв’язки між культурою, повсякденністю, урбанізмом та економікою. Ось і у своїй книзі він розглядає креативність через призму ЗМІ, нових професій, проєктної роботи й навіть гумору. Чому серед креативних професій найчастіше стається вигорання? Як культура може допомогти в часи кризи? Чому не варто сподіватися на креативність і як вона взагалі працює? Після прочитання ви точно переосмислите значення креативності та її присутності в повсякденному житті. Ґілен подає критичний погляд на це явище, але не знецінює, а, навпаки, підкреслює можливості й моменти, коли вона матиме найбільшу силу. Окрему увагу варто звернути на оформлення: дизайн книги створив художник Міша Букша. А в кінці є кілька порожніх сторінок для своїх роздумів і приміток. Можливо, саме ця книга нагадає вам, що працювати понаднормово, навіть якщо це креативний проєкт, ненормально. А комусь, навпаки, розкриє очі на те, що працювати з ідеями чи вигадувати їх — не найлегша справа.
У добірці про креативність мала б з’явитися біографія художника, режисера або музиканта. Тому свіжий переклад автобіографії культового режисера Девіда Лінча ми просто не могли оминути. До того ж і сама книга написана незвично: Крістін Маккена розмовляла з колегами, друзями та знайомими Лінча й записувала історії про нього. Зі свого боку Лінч писав "відповіді" на ці історії, а розрізняти їх можна за шрифтами. Тому книга і автобіографічна, і біографічна водночас. Окрім історій про те, як Девід Лінч став Девідом Лінчем та звідки з’являються його божевільні й геніальні ідеї, у книзі багато архівних світлин. Деякі з них дуже милі. Хоча кого ми обманюємо, всі вони чудові. Іноді біографії бувають більш захопливими, ніж художні романи. "Кімната снів" — це саме той випадок.
Ще одна книга в нашому списку про те, які виклики має прекарність і креативні професії. Plan and Play, Play and Plan буде особливо цікава тим, хто працює з візуальними практиками: художникам, фотографам, дизайнерам, а також тим, хто цікавиться мистецтвом. Цю книгу написав Янвіль Шрофер, директор Rijksakademie (Амстердам) з 1982 по 2010 рік, міжнародного інституту, де художники з багаторічним професійним досвідом упродовж двох років працюють у власних студіях. Шрофер знає з власного досвіду складність питань і дилеми художника, а також наскільки важливими є саморефлексія й самовизначення. Він уважно вивчив свої міркування й зібрав нотатки на основі багатьох інтерв'ю з найрізноманітнішими художниками. Шрофер пише, що в художника завжди має бути початкова точка й точка, куди він хоче прийти. Тобто планування дуже важливе у творчих професіях, попри стереотипи, що митці можуть бути неорганізованими. Поки ти йдеш до своєї мети, ти маєш бути гнучким, ніби граєш у гру. Звідси й назва: плануй і грай, грай і плануй. Книга не пропонує "рецептів" чи простих рішень, а заглиблюється в суть професії художника та пропонує читачеві дослідити мистецькі практики.
Акупунктура — це китайський метод голковколювання, який використовують для лікування в народній медицині. Архітектор і консультант ООН із питань міського планування Жайме Лернер вважає, що саме такий "точковий" метод покращення окремих сфер може змінити міста. Наприклад, гарною акупунктурою він називає Центр Помпіду, Музей Ґуґґенгайма в Більбао архітектора Френка Ґері чи відновлення Центрального вокзалу в Нью-Йорку. Це класичні приклади, які ви можете називати, коли вас запитають: "Як архітектура чи культура може змінити місто?". Але в Лернера інший підхід. Лернер пише, що головне — це створити такі місця в місті, де люди б спілкувалися та взаємодіяли між собою. Тому він багато розповідає про, на перший погляд, дрібниці: стоматолога, який щовечора грає на трубі зі свого кабінету; сміттярів, які співають під час роботи; прямий ефір радіостанції з вулиці міста. Але насправді, називаючи це "добротою міста", він змінює ставлення до розуміння урбаністики. В "Акупунктурі міста" багато лайфгаків для урбаністів, культурних менеджерів, дослідників і не тільки. Усі вони можуть видатися занадто простими або неможливими в мегаполісах, але Лернер доводить, що вони діють. Наприклад, як мер міста Курітіба, щоб повернути до життя маргінальні райони, він звільнив від податків тих, хто готовий розвивати свій бізнес на території цих районів. Так там з’явились кафе, крамниці й ресторани, зменшилося безробіття та насилля на вулицях.
Якщо ви хоч трохи цікавитесь урбанізмом, то чули про Річарда Флориду. Він, як і Гілен, вказує на недоліки креативності, але в контексті міста та економіки. Насправді "Криза урбанізму" — це не книга про те, що не так з нашими містами. Вона радше про те, яких взаємозв’язків ми не помічаємо і як це впливає на наше повсякденне життя. Наприклад, що креативні кластери й райони витісняють із себе всіх інших жителів. Через досить банальну причину: звичайні робітники не можуть платити таку високу оренду за житло. І вся книга саме про це: рівність між районами, містами й креативним та робітничим класом. "Криза урбанізму" ще раз засвідчує, що вже не можна розділяти урбаністику, економіку та культуру, коли йдеться про місто чи суспільство. Усі чинники впливають на наше життя комплексно.
Текст: Оксана Семенік
